Влада наразі може зітхнути з полегкістю: угода stand by з Міжнародним валютним фондом щодо кредиту на п’ять мільярдів доларів США нарешті фіналізована. Згідно з документом, Україна отримує перший транш у сумі 2,1 млрд дол. Можливо, цьогорічний держбюджет з дефіцитом у 300 мільярдів гривень і «відчує» тимчасове полегшення.
Та чи врятують ці гроші українську економіку навіть у найближчій перспективі — у час, коли світова економічна криза лише набирає обертів? І чи є адекватною ціна нової програми МВФ для українського суспільства?
ЗА ЧИЙ РАХУНОК «БАНКЕТ»?
Зайве казати про те, наскільки кошти МВФ необхідні для України — в умовах карколомного скорочення податкових та інших надходжень, гігантського дефіциту держбюджету й вимушеного зростання витрат на медичну сферу під час пандемії COVID-19.
Тож, з одного боку, чуємо лункі переможні реляції топ-можновладців щодо угоди з МВФ та отримання першого траншу у 2,1 млрд дол. США, які негайно спрямовуються на «латання дірок» у держбюджеті, оминаючи золотовалютні резерви. З іншого ж боку, матеріалізувався пакет зобов’язань перед МВФ, що їх має виконати влада для отримання двох наступних траншів. Адже, як відомо, кредит лише «за гарні очі» Фонд нікому не дає.
І не варто тішитись ілюзіями, що виконання умов Меморандуму з МВФ спрятиме динамічному розвиткові вітчизняної економіки й подоланню бідності. І що, мовляв, співпраця з Фондом надасть поштовх для структурних реформ в Україні, для деолігархізації, деофшоризації й демонополізації основних ринків, перезавантаження податкової системи, ліквідації злочинних схем із «розпилу» державного бюджету і т. д.
Насправді ж, нічого із зазначеного нова програма МВФ не передбачає. Натомість, наріжні положення Меморандуму (вони ж є зобов’язаннями українського уряду перед МВФ) переслідують єдину мету: це — всеосяжна «оптимізація» і збалансованість національних фінансів для дотримання Україною графіку виплат за зовнішніми боргами. Не більше й не менше.
Проте як цього досягти, якщо національна економіка не розвивається (а таких тенденцій не проглядалося навіть до пандемії), майже треть українського бізнесу змушена була самоліквідуватися через всеосяжний карантин, а капітальні інвестиції за перший квартал цього року скоротилися на треть порівняно з аналогічним періодом минулого року?
«НІ ОБІЦЯНОК, НІ ПРОБАЧЕНЬ»
На жаль, лише такі невтішні висновки випливають із Меморандуму:
а) уряд очікує (а точніше — обіцяє Фондові), що «поліпшення в податковому та митному адмініструванні протягом року забезпечить дещо вищі доходи, ніж передбачено у бюджеті... Протягом дії програми ми не ухвалюватимемо жодних змін до податкової системи, що можуть зашкодити фіскальній стійкості». Більше за те, українська сторона обіцяє, що всі позапланові бюджетні надходження будуть спрямовані — увага! — передусім на «зменшення державного боргу» й «погашення заборгованості», а вже потім — на «збільшення інвестицій в інфраструктуру або для підвищення соціальних виплат для покращення життя найбільш уразливих верств населення».
Насправді, йдеться про те, що в період дії програми влада не планує проводити довгоочікувану багатьма підприємцями податкову реформу, яку влада обіцяла реалізувати 2021 року. Таке перезавантаження уможливило би зменшення фіскального тиску насамперед на малий та середній бізнес, у тому числі — й ліквідацію 90% абсурдних та архаїчних регуляцій. Натомість, у повній відповідності до Меморандуму, в найближчі два роки і без того шалений тиск на МСБ, вочевидь, лише посилюватиметься — в тому числі й для того, щоб Кабмін мав змогу розплачуватися в повному обсязі за зовнішніми боргами.
Разом з тим, сьогодні можна взагалі забути і про впровадження податку на виведений капітал, який з часом міг би створити потужні стимули для розвитку бізнесу та економіки. Адже, як відомо, МВФ категорично проти впровадження цього податкового інструменту в Україні. Ну, а обіцянка уряду на час дії програми stand by «утримуватися від запровадження нових звільнень від сплати податків або податкових пільг (за винятком уже прийнятих звільнень, що застосовуються для видатків на охорону здоров’я, пов’язаних з COVID), включаючи вільні економічні зони, пільгові ставки й мита» і взагалі ставить хрест на входженні у вітчизняну економіку прямих іноземних інвестицій, яких наразі у нас — і так «кіт наплакав»!
У Меморандумі уряд обіцяє, що продовжуватиме пенсійну реформу. Насправді ж, ідеться про те, що влада утримуватиметься від «запровадження нових спеціальних пенсій або пільг; подальшого дискреційного збільшення виплат та прийняття змін, які б призвели до зниження ефективного віку виходу на пенсію». Таким чином, «покращення» для пенсіонерів стовідсотково не відбудеться ні «сьогодні», ні завтра, ні, навіть післязавтра.
Натомість Кабмін «стимулюватиме» пенсіонерів до «більш пізнього виходу на пенсію», тобто щоб вони й надалі працювали з останніх сил (в ідеалі — до самої смерті) — аби остаточно зняти з себе відповідальність за їх виживання при жебрацьких пенсіях. А також — пропонуватиме українцям працездатного віку відкладати свої кревні «на чесному слові» у приватні пенсійні фонди, які в будь-який момент можуть збанкрутувати (як це відбулося, наприклад, у США під час кризи 2008 — 2009 рр.). І тоді громадяни не побачать ні своїх грошей, ні гідної пенсії в майбутньому! І навіть якщо подібний пенсійний траст не збанкрутує, то гривневі заощадження можуть за роки безповоротно знецінитися. Особливо ж такі ризики збільшуються в рази в Україні з її нестабільною фінансово-економічною системою, засиллям шахрайських та корупційних схем, які «благословляються» на найвищому рівні.
Уряд зобов’язується продовжувати медичну реформу імені Уляни Супрун, причому жодних коригувань щодо подальших етапів Меморандум не передбачає. І це — попри травневу заяву міністра охорони здоров’я Максима Степанова про те, що другий етап медреформи в його нинішньому вигляді не відповідає принципу «гроші ходять за пацієнтом» та ринковим тарифам на медпослуги, і його необхідно переглядати. Відсутність же змін, у свою чергу, може призвести до звільнення майже 50 тисяч медпрацівників і закриття 322 лікарень.
Натомість Меморандум передбачає надання «можливості запровадити доплату для пацієнтів»?! По суті ж, ідеться про легітимізацію платної державної медицини (якою вона де-факто є і сьогодні, але це суперечить Конституції). А відтак українці змушені будуть платити за лікування двічі — переказуючи в держказну податки і сплачуючи за лікування в комунальному закладі. При цьому — про державну страхову медицину, яка уможливила б гідне та якісне лікування для всіх українців, у Меморандумі не йдеться зовсім. Тож, здається, чинна влада (самотужки чи під впливом МВФ — не так важливо) остаточно викреслила це питання із державного порядку денного.
Далі уряд констатує в документі, що з 1 липня цього року припиняється «дія Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб’єктів ринку природного газу для забезпечення загально суспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу». Відтак ціни на газ, а отже — й на гарячу воду та опалення для побутових споживачів — «без жодної верхньої граничної цінової межі» — визначатимуться винятково «ринком», тобто зрівняються з цінами для промисловості. Останні ж, наприклад у травні ц. р., були на 70% вищими, ніж за спецзобов’язаннями. Більше за те — вартість комірного для пересічних українців відтепер безпосередньо і в повному обсязі залежатиме від цінової кон’юнктури на нідерландському хабі (плюс вартість транспортування в Україну й націнка постачальника). Та головне, що, попри всі демагогічні заяви можновладців про ринок газу, його як такого в Україні не існує. Адже де-факто він монополізований кількома комунальними та олігархічними структурами.
І цей квазі-ринок у трактуванні уряду Дениса Шмигаля й у формулюванні Меморандуму з МВФ виглядатиме таким чином. Тарифи на тепло до кінця серпня ц. р. будуть переглянуті «для повного відображення вартості газу та негазових витрат (включаючи капітальні витрати)». Тобто якщо який-небудь монополіст «намалює» підвищення тарифу на 40%, мотивуючи це, скажімо, ремонтом зношених тепломереж, то за цю модернізацію (навіть якщо вона коштуватиме дешевше або відбудеться лише на папері) має беззастережно заплатити пересічний споживач. До того ж, Меморандум передбачає, що ціна на опалення переглядатиметься «щонайменше один раз на рік до початку опалювального сезону» — гадаєте, в бік зниження?
РЕЗЕРВИ, ЯКІ НЕ ВХОДЯТЬ ДО УРЯДОВОГО «КОНСПЕКТУ»
Насправді, опції для «збалансування держбюджету» без шкоди для українських громадян існують — для їх реалізації потрібна винятково політична воля. Нагадаю лише кілька «компенсаторів», визначених експертним середовищем:
• державні компанії (а їх налічується в нашій країні близько 3,5 тисяч) сукупно завдають щорічних збитків на суму близько 80 млрд грн — внаслідок корупційних оборудок, боргів перед держбюджетом тощо. Саме тому слід провести незалежний комплексний аудит більшості державних корпорацій та підприємств, вивільнивши принаймні частину цих коштів для державної казни;
• на корупційних схемах (т. зв. скрутках) у відшкодуванні ПДВ держава щорічно втрачає близько 60 млрд грн (за нещодавньою оцінкою екс-міністра фінансів Ігоря Уманського);
• 75% українського експорту проходить через офшорні «прокладки», і на цих схемах Україна щороку втрачає майже 54 млрд грн. Законодавство про трансфертне ціноутворення у нас — і досі лише на папері;
• контрабандні оборудки та «сірий» імпорт як наслідок корупційних «дірок» на митниці завдають щорічних збитків на суму близько 100 млрд грн;
• лише одна комплексна ліквідація «бурштинової мафії» і налагодження винятково легального видобутку цього цінного мінералу уможливили б щорічне поповнення держбюджету на суму, еквівалентну трьом мільярдам доларів США.
Залучення принаймні одного з цих «латентних» резервів до держбюджету могло б стати для уряду дієвою альтернативою — консервації бідності заради повернення мільярдних боргів зовнішнім кредиторам.
