Об'єктивний аналіз платіжних відносин України з іншими державами лежить у дискусійній площині. У січні минулорічна лінія на зростання дефіциту у цій сфері зробила крок у бік позитиву. І не виправилася навіть після уточнення попередньої інформації щодо фактичних обсягів імпорту газу. Негативний розрив у поточному рахунку за перший місяць року практично перебував на минулорічному рівні. І це після підйому газових цін більше ніж на третину. Нагадаю, що у грудні 2006 року розрив був на рівні $800 мільйонів. І справа не у сезонності. Отже, старт цього року був сприятливим. Але вже у лютому кумулятивний показник за два місяці перевищив минулорічний і, можна сказати, що поточний рахунок потрапив у зону турбулентності. Як і очікувалося, послаблення зазнав і торговельний баланс. Його негативне сальдо, за підрахунками, знову зросло. І імпорт знову приростає швидше за експорт.
Водночас у лютому темпи нарощування експорту виглядали більш збалансованими у порівнянні з імпортом. За попередніми даними 29,4% проти 31,8%. Рік тому, розрив на користь імпорту був значно більшим — 1,9% проти 34%. Отже, цього року експорт другий місяць поспіль залишається джерелом значного притоку валютних надходжень. Це нова і сприятлива тенденція.
Фінансовий рахунок, як і у січні, у лютому закрився у плюсі. І так вже четвертий квартал поспіль. За два місяці прямі інвестиції, притік середньотермінових і довготермінових запозичень на зовнішніх ринках дозволив забезпечити додатковий попит на валюту, утворений на фоні негативного рахунку поточних операцій. Більше того, зведений рахунок платіжного балансу теж мав профіцит. Викуплений Нацбанком позитивний надлишок поповнив валютні резервні активи країни у лютому ще на $517 мільйонів. А за неповні три місяці цього року вони зросли на $610 мільйонів. Натомість рік тому за перший квартал було зафіксовано їхнє скорочення на $2,1 мільярда.
Схоже, у нас виходить аналіз iз деякими протиріччями. Спробуємо розібратись. Проблему переважаючого зростання імпорту і збільшення дефіциту торговельного балансу умовно можна звести до таких чинників. По- перше, імпорт залишається активним. Адже на третину піднялася вартість газу. Зростає ціна нафти. На додаток: ще з 2006 року з метою задоволення потреб внутрішнього ринку введені обмеження на вивіз власних енергоресурсів. В цьому є своя логіка. Але це збільшує негативне сальдо рахунку торгівлі товарами та послугами.
По-друге, дефіцит торговельного балансу збільшується разом з прискоренням руху ВВП. Цього не було у 2003—2004 роках. Тому що газ був утричі дешевшим. А експорт перебував на рівнях історичних максимумів. Причому за унікально сприятливої світової кон'юнктури. Сьогодні ж умови інші. Окрім ціни газу, треба враховувати й те, що світова економіка зійшла з піку. За цих умов форсаж темпів зростання українського ВВП — тема для розважливого обмірковування. Звичайно, і за сильного розігріву економіки можна буде уникнути «розплати» різким збільшенням імпорту. Але лише за умови активного енергозаощадження, або при падінні світових цін на енергоносії. Останнє виглядає проблематичним. Сьогодні сприяти нарощуванню темпів ВВП доцільно лише в міру готовності протидіяти тривалому існуванню негативного сальдо торговельного балансу. Інструменти протидії відомі: потужна експансія експорту і агресивна енергозаощаджувальна політика. Краще й те, й інше.
По-третє. Дефіцит бюджету може підштовхнути імпорт. Так само, як і високий темп зростання ВВП. Надходження іноземних інвестицій, що сприяють економічному зростанню, супроводжуються ескалацією імпорту інвестиційних товарів. У перші два місяці року капіталоутворюючий імпорт за темпами зростання знову переганяє динаміку ввезення енергоресурсів.
Отже, відновлення збалансованості торговельного балансу можна розглядати як завдання-максимум. А недопущення перевищення минулорічного дефіциту зовнішньої торгівлі — як завдання-мінімум. Та підвищення темпів ВВП за межу 7%, збереження минулорічного темпу зростання доходів громадян і гіпотетично можливе зростання цін на газ і нафту — все це — бар'єри на шляху розв'язання зазначених завдань. Але у виконанні цих завдань є на що спертися. Це використання переваг вступу до СОТ, прорив на експортні ринки Африки і Латинської Америки в процесі обіцяної новим міністром закордонних справ «економізації» зовнішньої політики, покращання умов експорту металу, відновлення аграрного експорту, в т.ч. в Росію. Крім того, можна було б частину нової ціни на газ обережно та виважено перенести на кінцевих споживачів. Для підвищення конкурентоздатності промисловості необхідно також утриматися від додаткового (на додаток до вже оголошених) підвищень зарплат і пенсій в тому разі, якщо це вимагатиме додаткового підвищення дефіциту бюджету (щоб не генерувати новий сплеск споживчого імпорту).
І тут треба повернутися до теми природи торговельного дефіциту. На мою думку, загрози, пов'язані з ним, часто надто драматизують. Навіть демонізують. Інерція мислення — це фортеця, яку важко розтрощити. Але спробуємо зробити зусилля й подолати стереотип. Йдеться про однозначно негативне ставлення до дефіциту торговельного балансу. Поглянемо на недавню історію. Високі темпи зростання у 2000—2005 роках супроводжувалися активним балансом торговельних операцій. Чому? Бо потреба в імпорті була меншою, оскільки зростання економіки відбувалося за рахунок завантажування потужностей, які до того фактично простоювали. На той час попит на короткі оборотні кошти був вищим, ніж потреба в довгих інвестиціях для модернізації. Сьогодні ситуація змінилася. Зношеність основних фондів близька до критичного рівня. З 2006 року промисловість вичерпала потенціал відновлювального піднесення. Сьогодні почався перехід до модернізаційного, структурного. Цього не зробити без певного сплеску попиту інвесторів на імпортне обладнання. Не уникнути і певного збільшення корпоративних запозичень на зовнішніх фінансових ринках. Тож якоюсь мірою і, звичайно, до певної межі слід змиритися з борговою природою сучасної економічної динаміки.
Минув час і для дешевого зростання. Всі ресурси дорожчають, включаючи й трудові. Зарплата буде підвищуватися і надалі. Вартість робочої сили при щільному ринку зайнятості збільшується. За цієї причини не уникнути певного розширення споживчого імпорту. Альтернатива — посилення інфляційного тиску на ринках з товарними дисфункціями. Це для нас неприйнятно. Якщо вітчизняні виробники «розкрутяться», можна буде зменшити імпорт. А до того доведеться за споживчий бум «платити» додатковим ввезенням іноземних товарів.
Не оминути й подорожчання газу. Не слід будувати ілюзій, бо розчарування буде гірким. Допоможе енергозаощадження і підвищена енергоефективність. Над цим слід працювати в першу чергу і постійно. Але не варто сподіватися на негайні зрушення. До того ж енергозбереження також потребує імпорту певних видів обладнання. Тому негативне сальдо торговельного балансу приречено на тиск.
Окрім того, якщо в країну приходять іноземні інвестиції, то з ними — і валюта. Додаткова потреба в ній у зв'язку з утворенням негативного торговельного сальдо покривається також і за рахунок запозичень на світових фінансових ринках. Живемо в борг. Ростемо на іноземних заощадженнях. Чи завжди це погано і на- скільки небезпечно?
Відповідаючи важливо уникнути спрощень. Вважаю, що однозначно засуджувальний присмак в коментарях щодо боргового зростання економіки позбавлений внутрішньої логіки. Інвестори в усьому світі користуються кредитами. Результатом цього має бути більш висока динаміка кінцевих фінансових результатів, тоді боргові кошти використовуються ефективно. Борг (кредит) своєчасно обслуговується, повертається. Овчинка коштує вичинки. Можна не позичати, але й не зростати. Це ми вже проходили. А от, наприклад, минулого року головний фінансовий продукт країни — ВВП — зріс на 7,1% або на 94 мільярда гривень. При цьому обсяг валового зовнішнього боргу збільшився (у еквіваленті) на 74 мільярда гривень. При цьому суверенний (державний прямий) борг зменшився до 12,2% ВВП проти 14,1% у 2005 році. А борг органів грошово-кредитного регулювання скоротився з 1,5% до 0,8% ВВП. Це відбувається тому, що темпи нарощування сукупного доходу нації сприяють зменшенню питомої ваги держ- боргу. Кредити розігрівали економічну активність вчора й сьогодні. І робитимуть це завтра. Що ж до зростання корпоративного боргу, в т.ч. банків, то з цього приводу зауважимо наступне. «За красиві очі» у приватному секторі кредити не надають. Дивляться на спроможність позичальника обслуговувати і повертати борг. І головне — роки активного зростання доходів формують нові споживчі орієнтири. В міру зростання добробуту нації розширюється попит на купівлю житла, автомобілів, послуги освіти і охорони здоров'я. Стан ринку продажу автомобілів і ринку нерухомості в розвинутих країнах вже давно є індикатором готовності споживачів рухати економічну активність всієї господарської машини. Україна лише стає на цей шлях. Зростає попит на споживче кредитування. Банки позичають необхідні для цього ресурси за кордоном. Дешевші за українські і на довші строки.
Того ж вимагають і нові запити реального сектору. За промисловістю прийде час будівництва, транспорту, сільського господарства. Всі «доросли» до потреби в реновації і модернізації. Є попит на довгі й дешеві кредити. Банки їх надають, але для того й самі позичають. За ці борги деякі експерти сильно хвилюються. Водночас хочуть інновацій, інвестицій. І закликають не боятися двозначної інфляції. Однак не вказують, як за цих умов уникнути двозначних вісоткових ставок за кредити. Тим часом у банків, які, в першу чергу, є комерційними підприємствами, немає іншого виходу, ніж завозити іноземний, дешевший, доступніший і запитуваний грошовий товар. Чи зможуть повернути? Нацбанк це питання також турбує. Звідси вимоги дотримуватися «базельських правил». Синхронізувати активи і пасиви. Підвищувати продуктивність праці, загальну ефективність і прозорість банківського сектору. Уникаючи деукраїнізації, посилити в ньому конкуренцію за споживача та все ж поступово, помірковано відкрити «вхід» іноземному капіталу. Як це роблять інші члени ВТО.
Підсумуємо. Збільшення експорту і прямих іноземних інвестицій — це найкращі ліки проти нашої поки ще нетривалої хвороби «торговельного дефіциту». Не уникнути і менш бажаних, з побічними ефектами, крапельниць зовнішніх запозичень. Їх слід застосовувати обережно. Щоб не було боргової інтоксикації. Сьогодні до цього ще далеко, але пильність, звичайно, не можна послаблювати. Головне — максимально ефективно використовувати кредити. Як свіже повітря хворому, так для успішного освоєння позичкових коштів потрібні впевненість бізнесу у завтрашньому дні. А ще — надійний суд, прозорі наміри уряду, у тому числі в бюджетних і фіскальних справах, у приватизаційній політиці.
«Боротися» з імпортом, а отже і з дефіцитом поточного рахунку можна і радикальнішими методами. Пригальмувати нарощування споживчих стандартів. Відновити бездефіцитний бюджет. Не гнатися за темпами економічного зростання. Посилити квотування. Ввести загороджувальні мита. Але ж чи потрібно так «битися» з іноземними «пришельцями»? Гадаю, до цього справа не дійде. Це — позавчорашній день. Краще — тиснути на акселератори експорту і «душити в обіймах» іноземних інвесторів. А також «задавити» інфляцію, здешевити кредит, посилити позиції вітчизняного конкурента іноземному імпортеру. А ще — відпустити приватизацію, полегшити дихання бізнесу, і великому, і малому, хоча останньому — в першу чергу. Отримаємо гідну відповідь атакам закордонного інтервента на вітчизняних споживчих ринках. На багатьох, але не на всіх. Та з часом буде й продовження.
