Юлії Тимошенко треба було стати українським прем’єром, причому повторно, щоб виконати завдання, поставлене ще Павлом Лазаренком «Громаді», за списками якої вона разом з першим віце-прем’єром Олександром Турчиновим пройшли до Ради 1998 року. Цим завданням було повернення політичними методами Єдиним енергетичним системам України монопольного становища на ринку постачань російського газу, яке вони втратили після відставки Павла Івановича з посади прем’єра 1997 року.
Схоже, на переговорах у Москві Юлія Тимошенко, нарешті, з цим завданням упоралася. І тепер прем’єрство їй необхідне не більше, ніж власникові «РосУкрЕнерго» Дмитру Фірташу. Не той рівень прибутків... Щоправда, без титулу прем’єра або без президентського крісла все досягнуте такими зусиллями на газовому ринку відразу ж відберуть. Тому Тимошенко намагатиметься залишитися у великій політиці. Але з дедалі меншим успіхом. Через декілька років БЮТ, мов шагренева шкіра, може перетворитися в те, з чого починався, — «Громаду», що набрала на виборах до Ради 1998 року 4, 7% голосів.
Головною новиною переговорів у Москві є те, що Україна та Росія обходитимуться без посередників при постачанні газу. Але нова ціна газу вдвічі вища, ніж минулого року. 2008 року Україна закуповувала газ по 179,5 долара за тисячу кубометрів. А тепер, за словами глави РАО «Газпром» Олексія Міллера, — по 360 доларів, і це при 20-відсотковій знижці. І хоча український уряд вустами Тимошенко обіцяє вийти 2009 року на цифру в 228,8 долара, все одно це вище, ніж минулого року.
Усунення посередника в особі «РосУкрЕнерго» призвело не до зниження, як можна було чекати, а до підвищення ціни на газ. Отже, Фірташ заважав не стільки українському бюджету, скільки Тимошенко. Але завадити він міг їй лише як конкурент у постачанні газу до України та Європи, оскільки саме це його основний бізнес. Отже, Юлія Тимошенко використала своє службове становище для усунення з ринку неугодного їй бізнесмена за рахунок українського бюджету, з якого й оплачуватимуть більш високі ціни на газ.
Оскільки економічної логіки в цій програній Росії газовій суперечці для України немає, продовжимо шукати заховану в фігурах умовчання й хитрих розпливчастих формулюваннях ціни іншу, особисту економічну й політичну логіку.
Голова російського «Газпрому» Олексій Міллер рапортує президентові Росії про ціну в 360 доларів з урахування 20-відсоткової знижки. А Тимошенко в Україні називає ціну газу в 228,8 долара в середньому за рік. Ось тобі й прозора схема без посередників! Що це за прозорі схеми, різниця в яких, за оцінками сторін, становить 130 доларів на тисячі кубів?
Не зрозуміло також, чому перемогу «Газпрому» український уряд називає своєю перемогою. Схоже, що український Кабінет Міністрів об’єднався з російським урядом, але чомусь забув сказати про це українцям. Попередити їх, що Київ і Москва знову «навіки разом». Зрозуміло, що за чергову перемогу Тимошенко вже традиційно платитимуть інші. Цього разу це Дмитро Фірташ, газ якого в українських підземних сховищах Москва й Київ просто реквізують. Звідси й розрахунки Тимошенко отримати для України дешевий газ. Саме цей газ, який уже закачали до українських підземних сховищ, допоможе Москві й Києву зберегти обличчя й оголосити про свою перемогу на переговорах з двома абсолютно різними цінами. Тільки Фірташа про це забули запитати.
Знову поставимо собі питання: Що змусило українського прем’єра виконати фактично всі умови Росії?
Перше — Тимошенко усуває зі схеми постачання газу свого політичного недруга — власника «РосУкрЕнерго» Дмитра Фірташа, а заразом розраховується з іще однією групою впливу в Партії регіонів — Ахметова, що зірвала разом з групою Фірташа створення коаліції ПР і БЮТ. Подібна коаліція дійсно могла означати збереження прем’єрства Тимошенко на тривалий термін. Нинішня нестала блокада Президента Ющенка за допомогою коаліції БЮТ з блоком Литвина — це лише видимість стабілізації роботи українського парламенту, що може зруйнуватися будь-якої миті, хоч би що там заявляв про майбутню багаторічну роботу Ради нинішнього скликання новий спікер на годину Володимир Литвин.
Крім Фірташа від рук Тимошенко постраждають металургійні підприємства Ріната Ахметова й інших членів фракції ПР, що за задумом БЮТ виглядає серйозним попередженням їм від прем’єра. Але навряд чи це так легко зійде з рук Тимошенко в довгостроковій перспективі. Чим ближче до виборів президента, тим більше знайдеться охочих нагадати виборцям про те, хто привіз із Москви нові ціни на газ. І знову поставив під сумнів недоторканність приватної власності.
Під шумок розмов про усунення посередника й розрахунків з Газпромом прямо на внутрішній ринок України вже всерйоз заходить російський газовий монополіст — «ГазпромЗбутУкраїна», який напряму укладатиме договори на постачання газу 25% українських підприємств. Саме за цією схемою в 90-х роках діяли ЄЕСУ, які постачали російський газ до України й зробили банкрутами, приватизували або просто порізали на металобрухт не одне українське підприємство за борги за газ. Зараз цим привілеєм Тимошенко, схоже, поступилася росіянам, які займатимуться постачанням газу промисловим споживачам усередині України.
Тимошенко розумно насолила своїм недругам з ПР та секретаріату Президента. І зробила багатомільярдний подарунок Росії з українського бюджету в обмін на підтримку на майбутніх президентських виборах. Чи допоможе БЮТ Росія на виборах президента? Так, але ця допомога може дуже нагадувати допомогу Москви Віктору Януковичу, котрий програв 2004 року вибори глави держави. Юлія Володимирівна, ймовірно, розраховує на те, що Росія зможе допомогти їй більше, ніж Януковичу. Але політики, що сподіваються на допомогу Росії, ще жодного разу не вигравали вибори президента України, за винятком, хіба що, Леоніда Кучми.
Що дійсно важливо для України в переговорах стосовно газу з Росією? Те, що Президентові Віктору Ющенку під час газової війни з Росією вдалося вивести Київ, нехай і на час, зі статусу буферної і, по суті, байдужої ЄС європейської провінції. І продемонструвати, наскільки Брюссель має бути зацікавлений у входженні Києва до європейських структур. І Ющенко міг стійко витримати натиск Москви, що звинувачувала Україну в зриві постачань газу до Європи.
Якби ця ситуація тривала ще якийсь час, Росія змушена була б відступити під тиском ЄС, оскільки скандал з недопостачаннями газу до ЄС іще більше вдарив би по іміджу Росії як надійного партнера. Запаси газу в сховищах України дозволяли вести переговори до переможного кінця. А тепер на наступний рік уже не буде і їх, точніше, газ у підземних сховищах буде вже, швидше за все, російським. І тепер Україні складніше буде створити міцну позицію на переговорах з Москвою.
Допомагаючи Росії, Тимошенко вирішила допомогти і ЄС, швидко відновивши постачання й транзит газу до Європи. По суті, це все та ж допомога Росії, а не Україні. І заручитися доброзичливою підтримкою європейських політиків, вибивши з-під ніг Ющенка його традиційно сильний аргумент — підтримку Заходу. Зараз у Брюсселі дуже вдячні українському прем’єру за поновлення транзиту газу. Але в перспективі навряд чи в Європі оцінять такого непатріотично налаштованого українського прем’єра. Зрадників не люблять ніде, хоча всі охоче користуються їхніми послугами.
Хоч би що казав зараз український уряд, після тріумфально-провальних переговорів у Москві, Юлії Тимошенко тепер буде дуже важко виставити себе захисницею інтересів українського народу. Величезна ціна газового питання змусила БЮТ скинути маски й почати діяти звичними методами ЄЕСУ. Щоправда, Тимошенко впевнена, що Ющенко — не Кучма й не ризикне її посадити.
