Для оператора діючих українських АЕС — національної компанії «Енергоатом» — головна стаття витрат — ядерне паливо. Торік на ці цілі було використано понад два мільярди гривень або 22% всіх витрачених компанією коштів. Щоправда, ці гроші використовувалися не тільки на придбання нового, або як кажуть атомники, свіжого палива, але і на зберігання відпрацьованого (в Росії). Причому вартість послуг РФ постійно зростає і наближається до середньосвітових цін. Зокрема за 10 останніх років вона збільшилася в 1,75 разу. Аналогічна ситуація спостерігається і щодо вартості переробки ВЯП західними компаніями. Вихід, здавалося б, простий. Треба створювати вітчизняні потужності. І на користь цього свідчать дані про економічну і політичну доцільність. Тільки дві країни, що володіють атомними електростанціями, — Україна і Болгарія — вивозять паливо на переробку, сплачуючи за це гроші. Інші пішли в основному шляхом так званого відкладеного вирішення (тимчасове зберігання ВЯП в сховищах з метою отримати тайм-аут для прийняття обгрунтованого і зваженого кінцевого рішення про переробку або поховання в майбутньому, коли технології переробки стануть конкурентними порівняно з фабрикацією палива з природного урану). Переробляють паливо самі для його подальшого використання поки тільки дві країни — Франція та Японія.
Ця проблема широко обговорюється в Україні. Розроблено навіть план заходів щодо реалізації проекту будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП). І дискусії навколо нього (нещодавно пройшов круглий стіл з участю провідних фахівців відповідних відомств, а також народних депутатів) демонструють єдину думку про можливість і потребу будівництва такого сховища.
Переробка ВЯП сьогодні не є економічно обгрунтованою. У той же час відправка відпрацьованого палива в РФ не знімає проблему радіоактивних відходів (РАВ), які згідно з умовами контрактів, має бути повернено. Їх зберігання і поховання в Україні в будь-якому разі потребуватиме додаткових (і значних!) витрат.
Згідно з прогнозами витрати «Енергоатома» на оплату послуг спецпідприємств Російської Федерації з переробки ВЯП тільки Південно-Української, Хмельницької і Рівненської АЕС досягнуть, як повідомляє прес-служба «Енргоатома», 2006 року майже $2 млрд. (у цінах 2005 року). У той же час витрати на створення власного сховища і експлуатацію його протягом 100 років становитимуть лише близько $520 мільйонів (у цінах 2005 року).
Коментуючи дані цифри, представники НАЕК «Енергоатом» зазначили, що щорічна економія валютних коштів на операції з ВЯП у ЗАЕС, де існує сховище ВЯП, за рахунок відмови від вивозу відпрацьованого ядерного палива Запорізької АЕС до Російської Федерації становить близько $40 млн.
Крім очевидних економічних преференцій, будівництво СВЯП має і політичні мотиви. А саме — уникнення впливу закордонного постачальника на стабільну експлуатацію АЕС України. Річ у тім, що приреакторні басейни витримки ВЯП на енергоблоках АЕС України мають не дуже велику місткість, і будь-які досить тривалі затримки з їх звільненням від накопичених ВЯП можуть потребувати зупинки енергоблоків. Створення в Україні сховища відпрацьованого ядерного палива для Південно-Української, Хмельницької і Рівненської АЕС разом з уже діючим сховищем Запорізької станції дозволяє НАЕК «Енергоатом» уникнути залежності від зарубіжного монополіста. Але оскільки таке сховище класифікується як ядерна установка загальнодержавного значення, рішення про його розміщення, проектування і будівництво має ухвалюватися Верховною Радою шляхом прийняття відповідного закону. Проте заздалегідь місцеві органи виконавчої влади і самоврядування (після проведення місцевого консультативного референдуму) повинні узгодити розміщення СВЯП на своїй території. Поки ж, як засвідчує обговорення, фахівці не дійшли єдиного висновку про те, де буде розміщене таке сховище. Зараз розглядаються три можливі майданчики — два в зоні відчуження ЧАЕС і один — у Хмельницькій області на території ХАЕС.
