За 10 місяців 2013 року аграрії позичили у банків 13 мільярдів гривень! Цьогорічні кредитні апетити «людей землі» виросли на три мільярди гривень. За інформацією міністра аграрної політики та продовольства України (Мінагропрод) Миколи Присяжнюка, серед цих щасливців опинилося 2,6 тисячі сільгосппідприємств та фермерів. «Міністерство за дорученням Президента України всіляко сприяє кредитуванню аграріїв. Зокрема, працює над спрощенням механізмів для залучення кредитних коштів», — зазначив міністр.
Мабуть, такими оптимістичними звітами в Мінагропроді готують ґрунт до завтрашнього святкування Дня працівника сільського господарства. На урочистому відкритті в Національному палаці мистецтв «Україна» повинен з’явитися сам гарант!
13 мільярдів гривень — звучить переконливо, в галузь пішли живі гроші! Але...
На проведення осінньо-польових робіт сільгоспвиробники взяли лише 2,7 мільярда гривень, решта, за даними Мінагропроду, пішла на зберігання, транспортування врожаю, підготовку до весняної посівної кампанії. І тут виникає перше запитання: з якого це дива аграрії залазять у весняні борги ще з осені? Вони щойно віджнивували, і їхні кишені повинні тріщати від прибутків за продане збіжжя. Питання №2: чи варто радіти нинішньому зростанню закредитованості агросектору, бо більша частина його учасників ще не має чіткого уявлення про те, куди рухається сектор, та й вони зокрема.
До честі треба сказати, що уряд таки ухвалив «Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року». «Її ухвалення дозволить наростити обсяги валового виробництва продукції сільського господарства у 1,3 разу, збільшувати обсяги експорту продукції АПК на 3—4% щороку. А за рахунок впровадження інноваційних технологій, якісного насіння, технічного переоснащення вал зернових становитиме до 80 мільйонів тонн», ? звітував нещодавно Присяжнюк. Все це буде, переконаний він. А якщо точніше — може бути, якщо у владі не затягуватимуть з її підписанням, а головне — з впровадженням. Сумніватися змушує 22-річна історія реалізації потрібних для агросектору (і не тільки) документів: або їх губили, або вони пилилися у владних шухлядах, або на їхнє впровадження банально не вистачало коштів. Втім, чи не запізно спохватилися: «вівці» розбрелися далеко від «пастуха», а «вовки» — близько. У профільному міністерстві переконують: цього разу так не буде.
Про весь цей набір запитань без відповідей напередодні свята «День» говорив із учасниками ринку.
«З одного боку, хочеться всіх привітати з рекордним урожаєм — 60 мільйонів тонн. На черзі — другий рекорд, по експорту. Але сьогоднішня фінансова ситуація дуже складна, і не вдається зменшити витрати на велику бюрократичну машину, яка «осідлала» фермера та не дозволяє йому розправити плечі, щоб іти далі», — говорить «Дню» про присмак свята президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. За його словами, маючи унікальні перспективи, сільське господарство все ще пишається соціальним і бюджетним донорством держави. «У вигляді дотацій держава повертає аграріям у шість разів менше, ніж агросектор віддає», — каже він. Загалом, за оцінками Леоніда Козаченка, 2/3 аграріїв можуть отримати кредити. Причому незадоволених умовами кредитування — 90%! А на довгострокові ресурси від банків, продовжує він, можуть кидати оком всього 5% великих гравців! Сказане підтверджує й оновлена статистика Мінагропроду: з 13 мільярдів гривень 8,1 мільярда — короткі кредити, майже 2,2 мільярда — середньострокові, 2,7 мільярда — довгострокові. До цього додайте традиційне заробляння посередників на ціні, продовжує Козаченко, — і прогнозоване зменшення грошових надходжень очевидне. Тому попит на кредити від АПК зростає восени, а не традиційно навесні.
«Кредити взяли не прості смертні, а великі агробізнесові структури», — продовжує тему фінансування експерт у сфері земельних відносин та розвитку сільських територій, заслужений працівник сільського господарства Олександр Ковалів.
Хто чим живе — очевидно, якщо розділити агросектор на його учасників, говорить у бесіді з «Днем» голова союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич. Аграрні олігархи — кілька сотень, особисті селянські господарства — мільйони, фермери — 40 тисяч та сільгосппідприємства — 10 тисяч, деталізує він. За його оцінками, 2012 року особисті селянські господарства володіли 5 млн га землі, фермерські — 4,2 млн, агрохолдинги — 14,5 млн га. Так-от, продовжує він, дрібні та середні товаровиробники завершують 2013 рік з одними з найнижчих економічних результатів господарювання. «Наприклад, на зерновій групі вони втратили близько 20 мільярдів, на молоці — 9—11 мільярдів гривень, соняшнику — 4—6 мільярдів гривень. Загалом же в агросекторі цьогорічні збитки найбільші з 2000 року. Їх сума — понад 80 мільярдів гривень! Це мільйони людей, які сьогодні без грошей, безробітні та без перспективи на завтра», — описує нинішній фінансовий стан агросектору Томич. Але ці збитки майже не стосуються агрохолдингів, каже він.
Самі агрохолдинги пояснюють успішність своєї роботи значною мірою за рахунок здійснення спеціально розробленої стратегії розвитку. А у середніх та дрібних виробників, як правило, її немає.
Вся стратегія агрохолдингів, за словами Коваліва, зводиться до сплати мінімальної орендної плати (3—5% вартості землі) та державних пільг зі сплати податків. Тож вони, переконаний експерт, спокійно себе почувають в Україні. До речі, за результатами дослідження проекту USAID «АгроІнвест», рекомендований владою мінімальний розмір орендної плати не влаштовує більшість землевласників: 22% опитаних власників паїв назвали його несправедливо заниженим, а 44% — занадто малим.
Чому досі немає стратегії у левової частки тих, що працюють на аграрному ринку країни? І чи ще довго наосліп вони зможуть іти і вести за собою всю країну в правильному напрямку, стабільно наповнюючи її бюджет?
«Яка може бути стратегія у фермера, коли він відрізаний від фінансово-кредитної політики, від справедливого впливу на цінову політику та створення інфраструктури, які гарантують його захист інтересів? При цьому саме фермери та сільгосппідприємства несуть зараз основне навантаження зі створення робочих місць: вони у 10 разів більше створюють робочих місць, ніж агрохолдинги. І мають набагато більше соціальне навантаження. За таких обставин середній український аграрій лише виживає з року в рік у незрозумілих правилах гри держави щодо нього», — розказує про причини дефіциту стратегій у середньої та малої ланок виробників голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван Томич.
На думку експертів, якщо влада й далі гратиметься з дрібними виробниками у піжмурки та робитиме вигляд, що все добре, то на фоні примусового завершення земельної реформи і запуску вільного ринку перспектива фермерства і дрібного агробізнесу в Україні увінчається лозунгом «Амінь». А вона ризикує опинитися віч-на-віч з інтересами кількох аграрних монополістів.
Аби запобігти цьому, кажуть аграрні фахівці, спочатку потрібно якнайшвидше втілювати в життя загальну стратегію розвитку агросектору (погоджену з ринком), яка вкаже, куди рухатися.
За словами Коваліва, треба визначитися з тим, кого ж залишити господарювати на селі. «Ми хочемо іти в Європу, але там агрохолдингів немає. Середній розмір господарства в ЄС — 41 га, найменший у Румунії — 3,8 га, у Греції — 4,2 га», — розповідає про іноземний досвід експерт.
Далі слід заборонити посередників, які «з’їдають» величезну частину аграрних прибутків. Ковалів наводить приклад: літр молока у виробника забирають за 2—3 гривні, а продають в магазині — за 10 гривень. Оскільки система кооперації в Україні практично не розвинута, каже він, то фермери, особливо дрібні, не мають входу на оптові бази та міжнародний ринок, тож втрачають доходи. «В усьому харчовому ланцюгу треба створити прозору систему як мінімум на 25 років, а не до 2020 року», — пропонує Ковалів.
Підтримує його Козаченко: «Треба зменшити вартість логістичного ланцюга, бо фермер отримує лише 50% ціни, яку платять зовнішні покупці. Інша половина осідає у кишенях корупціонерів та посередників-монополістів». Для прикладу він навів ситуацію з кукурудзою. «У Європі логістична складова у кінцевій вартості кукурудзи — 14%, в США — 9%, у Росії — 25%, а у нас — 46%!» — каже він.
Успішних фермерів у десятки разів більше, ніж холдингів, але за кількістю оброблюваної землі їхня перевага програє, висловлюється голова Аграрного союзу України Геннадій Новіков. «Зараз немає моделі державної стратегії, за якої фермерський устрій зможе на рівних конкурувати з агрохолдингами. Наприклад, не створено умов із оподаткування», — розказує експерт про перепони для збільшення чисельності успішних виробників середньої ланки. Аби залишитися середнім і дрібним виробникам, на думку Новікова, варто в стратегічних планах ставити на об’єднання та кооперацію один з одним, як це робили французькі підприємці. «Державна підтримка, наприклад, кооперативних елеваторів — це саме та допомога, на яку чекають українські аграрії від держави. Її декларують, але жодної копійки на це не закладають», — розповідає Новіков. Саме рівновага у вигляді великих, дрібних та середніх виробників на українському агроринку, на його думку, разом із природнім та людським потенціалом, як мінімум подвоїть урожай в рослинництві, а в тваринництві дасть десятикратне зростання.
При цьому експерти закликають не чекати завершення земельної реформи, а сприяти розробці придатного поля для стратегічного планування середньої та дрібної ланок в АПК. І ось чому. «У світі продаються цілі фермерські господарства, а не окремі шматочки серед поля. Треба виправити ситуацію з реформами та будувати комплексний підхід розвитку інших галузей, бо відірвано АПК не зможе розвиватися», — підсумував Ковалів.
