Днями відбулася прес-конференція на тему: «Як позбутись токсичних ресурсів агресора та не потрапити під цензуру влади», присвячена забороні так званих «токсичних ресурсів». Також стосувалася вона презентації оновленого безкоштовного поштового сервісу — INET.UA(r), який, на думку розробників, має стати серйозною альтернативою забороненим в Україні російським ресурсам. Та розмова торкалась не лише окремого вітчизняного поштовика.
Як відомо, 28 квітня цього року було прийнято рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», реалізація якого була введена в дію відповідним Указом Президента №133/2017 від 15 травня. Рішення хоч і запізніле, але в умовах війни виправдане. Але й тут, як і у справі з «блокадою» окупованих територій Донбасу (які так і не визнані в законодавчому полі окупованими), на практиці виявилось не все гладко. І проблема тут не лише в тому, що частина суспільства психологічно не сприйняла заборону. Перша проблема — влада не змогла компетентно і всебічно пояснити істинні причини таких заборон, від чого з’явилось безліч трактувань. Ніхто так і не доніс до загалу думку, яка була озвучена представником України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи в Мінську Євгеном Марчуком в попередньому номері «Дня» про те, що «проблема не в тому, щоб обмежити доступ українцям до російських соцмереж, а в тому, щоб обмежити агресору доступ до українців».
На згаданій прес-конференції засновник групи компаній «Адамант», голова правління Національної асамблеї України Іван Пєтухов поділився низкою аспектів, з якими зіштовхнулась його компанія.
«УКРАЇНСЬКІ СПЕЦІАЛІСТИ ЩЕ 2014 РОКУ ПРОПОНУВАЛИ МЕХАНІЗМИ ПРОТИДІЇ АГРЕСОРУ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ»
«Заблокувати ті ресурси без використання програмно-апаратних комплексів вартістю в мільйони доларів просто неможливо, — говорить Іван Пєтухов. — А отже, це дуже великі витрати для вітчизняного бізнесу в сфері інформаційних технологій. В Указі Президента стоїть вимога заборони конкретних url, але не їхніх IP. Наприклад, Яндекс та інші оновлюють свої IP кожні 6—12 годин. Тому українські провайдери вимушені величезний перелік url перевіряти цілодобово, відстежуючи і блокуючи все нові й нові IP».
Іван Пєтухов продовжує: «Свого часу ми проводили прес-конференцію в МВС і вимагали віднестись до питання заборони російських ресурсів грамотно, розуміючи можливі складнощі, а також пропонували відповідні механізми протидії агресору в інформаційній сфері. В грудні 2014 року Антон Геращенко нам заявив, що це неможливо. Це відбулося при представниках технічних і безпекових підрозділів провідних компаній, таких як «Укртелеком», «Київстар», МТС, «Лайф» та ін.».
Засновник групи компаній «Адамант» звернув увагу на оприлюднені в додатках до Указу url заборонених в Україні сайтів: «Для нас важливо тепер зрозуміти мотиви саме такої форми заборони російських url. Важко збагнути, навіщо блокувати url афіш Москви на Яндексі і окремо там само не блокувати афіші Красноярська. Чому в указі написано чітке блокування сервісів метро Москви, а не Пітера — на тому ж таки Яндексі? Де тут логіка? І чи не з Москви готувався проект такого Указу, щоб спровокувати в самій Україні внутрішнє обурення, а потім все одно відмінити цей Указ як безграмотний?»
«ЗАБОРОНА НЕ МОЖЕ БУТИ ЄДИНИМ ЕЛЕМЕНТОМ КОНТРІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ»
«Чи можна під час війни, в тому числі інформаційної, щось забороняти? Звичайно, можна, — говорить присутній на прес-конференції суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін (2006—2015 рр.). — Заборона є одним із елементів контрроботи в умовах протистояння. Але заборона не може бути лише одним єдиним елементом такої контрроботи. Мають бути й інші складові контрінформаційної війни. Проте тут постає наступне питання. Наскільки це зроблено розумно, законно і адекватно? Іван Пєтухов нашій владі пропонував майже чотири роки дієві механізми контрінформаційної діяльності. Але влада залишалася глуха. І ось зараз ця влада, як Пилип з конопель, вистрибує зі згаданими Указами. Невже вона такими діями на четвертому році війни намагається компенсувати свою попередню бездіяльність? На жаль, дії влади зараз не підпадають ні під законність, ні під конституційність, ні під адекватність. З Яндексом треба було боротись давно. Коли ми звернемо увагу на додатки до Указу, то виникає питання — чи то наші автори їздили до Кремля і там переймали досвід, чи звідти нам прислали вже готовий документ? Так само, як нам уже надсилали з Москви інший документ — Мінського «договорняка», який Інститут права і суспільства показував загалу».
Схоже, що крок по забороні російських ресурсів, як часто у нас буває, вірний, але неправильний за технікою його реалізації. А згадані url взагалі натякають на низку підозр та непорозумінь. Зрозуміло одне: українське інтернет-середовище разом з провайдерами та розробниками програмного забезпечення мають працювати на випередження не лише конкурентів, а й інколи спонтанних рішень влади. Для цього не досить копіювати західні чи російські ресурси (із самого початку російські сервіси були копією західних, але адаптовані під сегмент «рунету»). Необхідні свіжі продукти і сервіси з відповідним потужним фінансуванням. А це вже має бути загальнонаціональною програмою.
