Багато дезiнфікуючих засобів мають широкий спектр застосування (одним препаратом можна мити туалети, протирати столи на кухні, стерилізувати посуд інфекційного хворого й обробляти білизну), отже, для кожної з робіт з їхнiм використанням потрібно брати встановлені дози, і споживач повинен знати, які саме
150 мільйонів гривень на рік — такий, за орієнтовними оцінками, український ринок дезiнфікуючих засобів, що навіть за масштабами нашої країни небагато (для порівняння: ринок лікарських препаратів становить приблизно 3,5 млрд. гривень). Працює на ньому більш-менш постійно всього близько 30 компаній плюс багатопрофiльні фірми, які також можуть займатися реалізацією деззасобів. Однак скандал, зчинений півтора місяця тому представниками цих компаній у пресі, виявився вельми гучним.
Здавалося, обурення підприємців цілком законне. Після виходу постанови Кабміну № 1544 на ринку залишилося всього три компанії. Решта, зокрема й найбільші світові виробники, позбавилися права реалізовувати свою продукцію в Україні. Тут-таки до Міністерства охорони здоров’я почали надходити листи, звернення, з’явилися й публікації в пресі. Чиновників звинувачували в корупції, оголенні ринку перед початком літнього сезону, лобіюванні інтересів окремих фірм.
Однак насправді ситуація виглядає інакше. Тривалий час при ввезенні в Україну дезiнфікуючі засоби проходили вельми спрощену процедуру перевірки, надаючи нашим контрольним органам сертифікат, виданий зарубіжною лабораторією. І хоча з вітчизняними розробками все було трохи краще — вони проходили всі необхідні перевірки безпеки й ефективності, на загальну ситуацію це впливало мало.
По-перше, тому, що більшість «хімії», що продається в нас, все-таки імпортного виробництва, а в ряді країн існує ще більш м’яка, ніж в Україні, система допуску на ринок (наприклад у Польщі, звідки їх часто й везуть). По-друге, продавець аж ніяк не зобов’язаний був надавати всю інформацію про засіб (а він міг бути ефективним лише в певних умовах) і давати правдиву рекламу. В результаті на прилавках з’явилися препарати, на етикетках яких зазначалося, що вони знищують геть усі мікроорганізми, чого просто не може бути в природі й що вводило в оману споживача.
При цьому неправильне використання деззасобів може завдати непоправної шкоди. Скажімо, якщо в лікарні, де лежать пацієнти з різними інфекціями, провести прибирання засобом, який насправді діє лише на кишкові мікроорганізми. Не менш небезпечні й малоефективні препарати — нерідко вони виходять з цілком хороших дезiнфектантів, в яких несумлінні виробники дещо змінили формулу (щоб можна було запатентувати як власний оригінальний продукт). Вони діють зовсім не на половину або третину мікробів, як можна припустити, а лише «тренують» їх, виробляють толерантність до дезiнфікуючого засобу. І якщо спалахне епідемія, погасити її буде вже нiчим: впоратися зі стійкими формами мікроорганізмів вельми непросто.
Існувала також ціла низка деззасобів, що взагалі виходять з-під зони контролю санітарно- епідеміологічної служби. Щоб уникнути сплати ПДВ, їх реєстрували як лікарські засоби, що, звісно, підвищувало конкурентоздатність на ринку.
Однак, враховуючи дуже тривожну епідеміологічну ситуацію в країні й у світі (достатньо згадати епідемію атипової пневмонії, загроза якої досі не відпала), а також вельми обширний спектр застосування, вимоги до дезiнфікуючих засобів зросли. Тому ще 2000 року було ухвалено Закон «Про захист населення від інфекційних захворювань», у якому обумовлювалися дві умови виходу деззасобу на ринок: необхідно було пройти процедуру гігієнічної регламентації та державної реєстрації. Але в практику остання норма так і не увійшла, і закон існував, по суті, віртуально.
Аби зробити його реально працюючим, у жовтні 2003 року вийшла постанова Кабінету Міністрів за номером 1544, що передбачає порядок державної реєстрації та перереєстрації дезiнфікуючих засобів. «Міністерству охорони здоров’я, зазначалося в ньому, протягом двох місяців провести безплатну (!) заміну посвідчень на дезiнфікуючі засоби, включені до Облікового переліку дезiнфікуючих засобів в Україні, на посвідчення про державну реєстрацію дезiнфікуючого засобу за умови гігієнічної регламентації дезiнфікуючого засобу й затвердження регламенту».
Тобто метою була не паніка на ринку, а те, щоб споживач, купуючи той чи інший дезiнфектант, не лише був упевнений, що він безпечний і ефективний, а й мав чіткі інструкції, в яких випадках і як його застосовувати, куди дівати відходи. У такій інструкції (й це було передбачено в постанові) має зазначатися, що цим засобом, наприклад, можна провести дезiнфекцію в присутності людей (дітей у дитячому садку), або ж, навпаки, за відсутності людей, а після неї приміщення слід протягом двох годин провітрювати. Усі ці умови мають бути науково обгрунтовані, так само, як і дози ефективного використання. Сьогодні багато дезiнфікуючих засобів мають широкий спектр дії, одним і тим же препаратом можна мити туалети й протирати столи на кухні, стерилізувати посуд інфекційного хворого й відбілювати білизну. Але для кожного із цих випадків слід брати певні дози препарата, і споживач має чітко знати, які саме.
Крім того, оскільки деззасоби — хімічні речовини, вони потенційно небезпечні, мають токсичні властивості, в деяких випадках і канцерогенний ефект, можуть накопичуватися в організмі й викликати хронічні ураження внутрішніх органів. Усьому цьому треба запобігти.
Постанова мала набрати чинності в грудні минулого року, й підприємцям давався двомісячний термін для підготовки всієї необхідної документації й подання заяви про державну реєстрацію. Але у відведений час практично ніхто з учасників ринку й не подумав виконувати постанову уряду. Можливо, тому, що контроль застосування дезiнфікуючих засобів був у занедбаному стані, не виконувалися норми низки законів, недостатньо контролювалося проведення дезiнфікуючих заходів. Тому бізнес не бачив якихось загроз для своєї діяльності й не поспішав подавати документи на реєстрацію.
У березні нинішнього року було видано наказ Головного державного санітарного лікаря України про проведення перевірок, метою яких було з’ясувати: що ж зроблено за півроку після виходу урядової постанови. Як виявилося, практично нічого: як використовували засоби, що не мають посвідчень про державну реєстрацію, так і використовують. Тоді санітарно-епідеміологічна служба скористалася своїми правами й обов’язками й заборонила застосування таких дезiнфікуючих засобів. Ось тут й розгорівся скандал.
Прокоментувати ситуацію ми попросили президента Асоціації дезiнфекціоністів України Ігоря ГРИЦАЯ
— Перший крок до наведення ладу на ринку дезiнфікуючих засобів було зроблено ще 1993 року — тоді запровадили облік деззасобів і попередню експертизу препаратів. Але те, що вносилося до облікового переліку, мало відомчий характер й не було державною реєстрацією. Хоча б тому, що право реєструвати мали декілька організацій, а сама процедура експертизи мала на меті визначити здебільшого лише безпеку препарата, та й то не в повному обсязі.
Сьогодні ж держава вирішила поставити заслін неякісним дезiнфектантам, очистити ринок від неефективних і небезпечних засобів. Тобто застосування того чи іншого препарату має гарантувати досягнення певного ефекту й у жодному разі не повинне мати негативних наслідків. На моє глибоке переконання, з цим згодні практично всі члени нашої Асоціації (серед них розробники, виробники й реалізатори дезiнфікуючих засобів), своєчасне, в повному обсязі проведення дезiнфекційних заходів якісними препаратами та із застосуванням сучасних технологій — питання національної безпеки України.
— Чому, в такому разі, рішення уряду багато хто якщо не сприйняв у багнети, то не поспішив виконувати?
— Після виходу постанови підприємці вичікували: а раптом минеться? Сьогодні більшість провiдних операторів ринку пройшли державну реєстрацію, включені в Держреєстр і мають право працювати. На підході отримання свідоцтва нового зразка такими відомими у світі фірмами, як «Боді Хемі» і «Лізоформ», багатьма вітчизняними виробниками. Звісно, є певне невдоволення, пов’язане з термінами отримання документа. Але це можна зрозуміти. Не всі фірми мають необхідні документи. Крім того, коли експерт починає вивчати папери, в нього можуть виникнути питання, сумніви щодо деяких пунктів, він може захотіти провести щодо них додаткові дослідження. Вимоги сьогодні жорсткіші, ніж були вчора. Вивчення документації потребує часу.
— Чи не скаржилися члени вашої Асоціації на упереджене ставлення чиновників?
— За тією інформацією, яку я маю, підходи до питання реєстрації абсолютно однакові. Про упереджене ставлення до якої- небудь фірми я не знаю.
Бурхлива реакція на рішення уряду, слід сказати, анітрохи не дивна. Подібне можна було спостерігати щоразу, коли робилися спроби упорядити, вивести з «тіні», зробити безпечною для населення ту чи іншу сферу діяльності нашого бізнесу. Достатньо згадати, що відбувалося ще років десять тому з ліками, коли на наш ринок везли все що завгодно: неякісне, фальсифіковане, з простроченим терміном придатності. Із запровадженням державної реєстрації лікарських засобів це стало в більшості випадків неможливим. Усі згодом заспокоїлися, й сьогодні нікому не спаде на думку протестувати проти чинної системи.
Приходить у рівновагу й ринок дезiнфікуючих засобів. Чимало виробників, уважно прочитавши постанову, зрозуміли: якщо цього не зробити сьогодні, завтра не можна буде існувати на ринку — ловити рибку в каламутній воді вигідно лише дрібним фірмам, не зацікавленим у розвитку бізнесу. Крім того, тривалий час існувала певна дискримінація щодо вітчизняного виробника, який мав проходити повну процедуру отримання гігієнічних висновків, а закордонний — ні. У результаті останній вигравав у часі входження на ринок та ціні. А державна реєстрація ставить усіх у рівні умови. Тому ринок не лише не загине, а й, навпаки, стане більш цивілізованим — як для підприємців, так і для споживачів.
