Ревальвація «без оголошення війни» змусила всю економічну спільноту з особливою ретельністю придивлятися до політики, яку проводить уряд і Національний банк відносно курсу валют, цін та інфляції. Показово: коли нещодавно Юлія Тимошенко запросила до себе на нараду голів найбільших банків, увесь фондовий ринок напружився і завмер в очікуванні: чим усе закінчиться? Багато експертів стверджували, що втручання прем’єра та його міністрів економіки та фінансів у валютну політику не призведе ні до чого доброго і що Нацбанк повинен працювати, покладаючись лише на себе.
Щоб прояснити ситуацію, «День» звернувся до добре поінформованих експертів і практиків за коментарями та прогнозами.
1. Які успіхи та провали уряду в економічній політиці?
Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ , керівник групи радників голови Нацбанку:
— На мою думку, уряд більш-менш добре веде бюджет. Мені подобається, як у цій ситуації поводиться Міністерство фінансів. Це хороша, грамотна, макроекономічно обґрунтована поведінка, що, сподіваюся, спричинить народження повноцінного проекту на наступний рік. По-друге, уряду вдалося перевести з другого кварталу інфляцію в стадію ремісії. Якщо в першому кварталі інфляція становила 4,4%, що щомісяця становило близько 1,5%, якщо взяти період із квітня по серпень, то щомісяця було вже близько 1%, а літом показники ще знизилися. Тому заспокоєння цінового тренда в останні місяці уряд може цілком вважати власним успіхом, оскільки основні виклики цілком зрозумілі: м’ясний шок, тиск нафтових цін тощо. Також серед позитивних моментів можна назвати підвищення доходів населення.
А невдачі уряду полягають у тому, що відповідей на м’ясний стрес усе ще не знайдено і не вдалося знайти взаєморозуміння з тими, хто також відповідає за ці проблеми. По-друге, мені здається, що баланс плюсів і мінусів відносно приватної власності досі коливається в бік негативу. Дуже багато місяців приватизація практично була «замораторена». Що стосується справедливого відновлення прав власника, то це було заявлене, але імплементація відбувається таким чином, що довіра інвесторів до прав власника в Україні ще не відновилася. Ще однією проблемою є управління послугами природних монополій і те, що деякі необдумані дії уряду призвели до значного зменшення потоку іноземних і внутрішніх інвестицій.
Ігор ЮШКО , член Ради Нацбанку, екс- міністр фінансів:
— До основних невдач я би зарахував спроби адміністративного втручання в економіку — тут можна називати будь-яку з криз і будь- який із починів, не доведених до кінця. Вдалим можна назвати той ентузіазм, із яким уряд береться за вирішення своїх завдань, і ту довіру, яку отримує з боку населення. Якби правильно визначили цілі та правильно розставили акценти, можна було б досягти справді серйозних результатів.
Борис ТИМОНЬКІН , голова правління «Укрсоцбанку»:
— Уряд поступово стає зваженішим. Поменшало заяв на тему: курс зміцнюватиметься, гривня зростатиме. Цього робити не треба. Невдалим було те, що не вдалося провести через парламент низку обмежень із імпортного мита на ті ж продовольчі товари. Але це, до речі, хороший урок. Вони зустрілися з опором тих, хто нібито захищає вітчизняного виробника. До цієї проблеми треба підходити егоїстично: коли людина каже, що за таких умов вона не може виробляти цукор, її треба примусити займатися чимось іншим. Оплачувати погану роботу нема чого, тим паче, що таких працівників захищають, як правило, дуже багаті люди, які хочуть бути захисниками Вітчизни.
Сергій ЯРЕМЕНКО , екс-заступник голови Нацбанку:
— Мені складно відповісти на таке запитання. Найголовніше зараз — визначити базові принципи та ризики, щоб потім не скотитися туди, куди ми котимося.
2. Чи може Нацбанк зараз проводити незалежну валютну політику?
Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ :
— Я не сумніваюся в цьому і це записане в Конституції. Але тиск на Національний банк існує, це безперечно. Я можу назвати приклади формального тиску, коли в парламенті обговорюють законодавче встановлення курсу та його «коридорне» значення. Мені здається, що це неправильно і є ослабленням ефективності Нацбанку й ослабленням ефективності інструментів, які він має для виконання своєї функції — забезпечення стабільності грошової одиниці. А це також враховує й управління обмінним курсом. Наші «політики-багатоверстатники» починають давати оцінки всім діям банкірів, забуваючи про те, що це досить специфічне питання, яке потребує особливих знань. Я міг би сказати, хто несе відповідальність за ревальвацію, але спершу треба спитати себе, а хто закликав нерезидентів скидати свої гроші, нічого не змінював із величезними валютними потоками? Коли грошей виявилося так багато, кращим рішенням стало посилити курс, аніж дочекатися такої інфляції, що змела б і доларові, і гривневі заощадження громадян. До бюджету заклали курс 5,1. Але він почав діяти тільки в квітні, отже, до цього був інший курс. Коли ви щось змінюєте, треба миритися з незручностями. У тому числі й із відставанням за курсовим значенням. Доларові заощадження постраждали, але вони постраждали б менше, якби населення не закликали скидати гроші. Це зробив не Нацбанк і нічого йому в цьому дорiкати.
Борис ТИМОНЬКІН :
— Так, НБУ може, повинен, зобов’язаний, у тому числі й згідно із законом, бути незалежним від чужого втручання. Голова Нацбанку не повинен працювати з острахом: а що як виженуть. Він не повинен озиратися, щоб працювати спокійно й урівноважено. Але поки що він має дуже негативний досвід його попередників. Так працювати неможливо, оскільки він постійно прагнутиме виконувати замовлення керівництва країни, замість того, щоб проводити політику, яка вигідна національній економіці, а не конкретним політичним i економічним колам.
Ігор ЮШКО :
— НБУ має право на незалежність за законом, він може проводити незалежну політику і, з погляду букви закону, повинен проводити. Тут я поставив би кому і сказав би «але»... Адже незалежність також не є абсолютно: неможливо жити в економічних і соціальних реаліях та бути від них абсолютно незалежним. Національний банк повинен проводити свою політику з урахуванням економічних і соціальних реалій так, щоб отримати найкращий результат для нашої економіки та суспільства. Питання про незалежність Національного банку — питання, яке часто порушували, але мало розшифровували. Це — незалежність від уряду, який є потенційним позичальником Нацбанку, мінімальна залежність від політичних перипетій. Але бути незалежним від економічної ситуації та соціального замовлення НБУ не може.
Сергій ЯРЕМЕНКО :
— Реалії дещо відрізняються від закладених у Конституції принципів. Тому найголовніший парадокс полягає в тому, що все, що відбувається з НБУ, спричинене найкращими намірами. Вектор обраний помилково. Робити таке з головною фінустановою країни не можна.
3. Які ваші прогнози курсу долара до кінця року?
Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ :
— Базове значення курсу буде збережене на рівні 5,05 із невеликими коливаннями. Але ці коливання будуть такими, що середньорічне значення однаково не перевищить показника, закладеного в бюджеті.
Ігор ЮШКО :
— Я ніколи не робив прогнозів щодо курсу, оскільки ця справа дуже складна та невдячна. Безліч чинників на території України впливають на процес курсоутворення, враховуючи чинники, які не залежать ні від Нацбанку, ні від уряду. Я насамперед маю на увазі імпортовану інфляцію. Тому передбачати просто безглуздо.
Борис ТИМОНЬКІН :
— 5,05. Я думаю, що після спрямованої на Національний банк критики курс уже не зміниться. Треба подумати, у що нам обійшовся минулий стрибок. За півроку втрати промисловості становили 3% тільки за рахунок переоцінки. Усі показники зіпсував Мінфін, зіпсувала митниця. Ми втратили на ВВП. Крім купи проблем, стрибками курсу влада нічого не створить: просто з’являться валютні спекулянти.
Сергій ЯРЕМЕНКО :
— Залежно від того, яким виявиться підхід, ми отримаємо курс. Підхід має бути стабільний і прогнозований. При цьому ми можемо реагувати на зміну курсу валюти- прив’язки, на результати місяців і показників торгового балансу. Усе це — знаки й орієнтири для того, щоб ухвалити рішення. Якщо дивитися на стан світової економіки і на позицію євро та долара, питання про прив’язку до кошика не відпадає. Тоді курс буде дещо інший, але зрозумілий і обґрунтований.
