Коли регіонові бракує грошей, вигідніше не брати кредити,
а залучати інвестиції. Якщо це стосується Криму, то питання про те, куди
спрямовувати інвестиції, відпадає саме собою — звичайно ж, у рекреаційний
бізнес. Нещодавно російська делегація на чолі з віце-прем’єром Касьяновим
обговорила з керівництвом Криму низку інвестиційних проектів. У складі
делегації був і голова Зовнішекономбанку Андрій Костін. Після 1988 року,
коли банківська реформа позбавила банк колишніх переваг «монополіста»,
Зовнішекономбанк було вибув із системи активно функціонуючих кредитно-
фінансових установ країни. Однак після того, як у грудні 1993 р. Борис
Єльцин підписав указ, згідно з яким Зовнішекономбанк визначено як «спеціалізований
державний банк Російської Федерації», до функцій якого входить забезпечення
«обслуговування зовнішнього боргу Російської Федерації і централізованих
зовнішньоекономічних операцій Російської Федерації», банк не тільки повернув
втрачені позиції, а й активно завойовує нові, успішно конкуруючи у багатьох
напрямках із комерційними банками.
У 1996 році головою банку став Андрій Костін, який після закінчення
у 1979 році економічного факультету МДУ ім.Ломоносова за спеціальністю
«економіст-міжнародник» до 1992 року працював у дипломатичних структурах
СРСР і РФ, а потім пройшов школу приватного бізнесу: Російська інвестиційна
компанія, (1992-1993 рр., виконавчий директор), банк «Імперіал» (1993-
1995 рр.,, заступник начальника управління іноземних інвестицій), Національний
Резервний Банк (1995-1996 рр.,, перший заступник голови). Після кримських
зустрічей Андрій Костін погодився відповісти на запитання нашої газети,
не тільки щодо заморожених внесків наших громадян у Зовнішекономбанку СРСР,
а й щодо перспектив українсько-російських взаємовідносин.
— Протягом останнього півроку і в Україні, і в Росії
відбувалися важливі політичні зміни, у владу прийшло багато нових людей.
Як можна оцінити, з погляду банкіра, вплив цих політичних подій на фінансові
взаємини двох країн? Який ваш прогноз на найближчу перспективу?
— Ви маєте рацiю, нещодавні політичні події в Росії і в
Україні, передусім вибори президентів, дійсно матимуть неабиякі наслідки.
Важко переоцінити, з одного боку, значення того, що Президентом України
знову став Леонід Кучма, а з іншого, наскільки впевнено уже в першому турі
був обраний новий президент Росії Володимир Путін. Це особливо важливо,
тому що на початку нового століття до влади в наших країнах прийшли президенти,
які є прихильниками демократичних ринкових реформ, а вiдтак є впевненість
у тому, що вони продовжать той курс, яким і Україна, і Росія прямували
протягом останніх років. Я вважаю, цей збіг курсів (не кажучи вже про загальний
історичний досвід) дає підставу сподіватися, що економічні та фінансові
відносини між нашими країнами розвиватимуться успішно.
Але є й інші зближуючі чинники. На чолі нашого уряду стоять
люди нового покоління, яких прийнято відносити до категорії технократів.
Я маю на увазі Віктора Ющенка та Михайла Касьянова. Обидва вони, попри
молодість, виросли й затвердилися як професіонали високого класу за умов
саме ринкової економіки, а тому не обтяжені помилками минулого, що дуже
важливо для розуміння проблем поточного дня i для успішного рішення завдань
економічної та фінансової взаємодії.
Звісно, не все ще сьогодні гладко у відносинах між Україною
i Росією. Але куди важливіше відверто й чесно визнати наявність цих проблем,
виявити їхні причини i намітити шляхи розв’язання, ніж тікати від них або
перекладати цей вантаж на виконавців. Основним інструментом поглиблення
нашої співпраці має стати політична воля сторін.
Ще один факт, що вселяє надію, — сьогодні у виконавчої
влади як в Україні, так і в Росії є більше можливостей для взаємодії із
законодавчою владою, я маю на увазі Раду і Думу. Як відомо, в минулому
наші парламенти, по суті, працювали стопором, що гальмував проходження
законів, покликаних не тільки реформувати економіку, але й сприяти розвиткові
двосторонніх відносин, зокрема у фінансовій сферi. Як ви знаєте, тривала
затримка ратифікації Верховною Радою України угоди про урегулювання питань
зовнішнього боргу та активів колишнього СРСР стала чинником, котрий перешкоджав
прогресу в галузі, що розглядається.
Сьогодні ситуація змінилася: і в Думі, і в Раді виконавча
влада має підтримку кваліфікованої більшості, а отже, відкриваються нові
перспективи у вдосконаленні законодавства, такого необхідного нашим країнам.
Знято проблему нескінченної конфронтації між президентами i парламентами,
що має позначитися не тільки на якості, а й на швидкості реформ, зближенні
народів наших країн.
— Яка мета вашого візиту до України?
— Я досить часто відвідую Україну з діловими візитами.
Востаннє був тут у складі урядової делегації, яку очолював перший віце-
прем’єр і міністр фінансів Михайло Касьянов. Метою нинішнього візиту є
зустріч iз керівництвом Криму та ознайомлення з низкою проектів, передусім
у сфері рекреаційного бізнесу. Я вважаю, що Крим, замість того щоб бути
яблуком розбрату, має стати точкою тяжіння, підгрунтям для зміцнення тісної
співпраці, дружби між нашими народами.
Саме слово Крим є дорогим серцю будь-якого росіянина, так
само як і українця. З погляду природних умов, багатої культурної спадщини,
потенціал Криму величезний. Природою створено все необхідне для того, щоб
перетворити півострів на високоякісний курорт на кшталт південного узбережжя
Франції, Італії та інших рідкісних, а тому бажаних місць відпочинку. Проте
природою створено основу. Все інше залежить від людини. Тут є величезний
інтелектуальний потенціал, достатня кількість висококваліфікованих фахівців
у сфері рекреаційного бізнесу, охорони здоров’я, послуг. Але... Якщо порівнювати
з радянськими часами, сьогодні індустрія відпочинку Криму завантажена всього
приблизно на 30% від її реальних можливостей. Споживачів, у тому числі
й російських, не влаштовує якість послуг, що надаються. За нинішнього величезного
вибору, за умов відкритих кордонів вони віддають перевагу іншим країнам
і пляжам. Докорінно змінити ситуацію можуть тільки серйозні інвестиції.
Це і є метою нашої поїздки. Зовнішекономбанк має великий
досвід роботи щодо залучення західних інвестицій. Але ми не виключаємо
сьогодні можливості інвестування й російського капіталу в економіку Криму.
Я вважаю, що це неминуче відбудеться, тим більше, що сьогодні в Україні
загалом і в Криму зокрема розгортається широкий процес приватизації, а
це дасть можливість приватним інвесторам брати участь у реалізації проектів.
Погодьтеся, безглуздо чекати на інвестиції, коли всіма об’єктами власності
володіє держава. Інвестор прийде, як тільки буде прийнято законодавство,
що гарантує права власника. Повторюю, ми вважаємо, що зараз настав час
для того, щоб активно працювати в цьому напрямку, тому ми ведемо переговори
про форми нашої участі для залучення інвестицій в економіку Криму як з
Росії, так і з третіх країн.
— Як би ви прокоментували український варіант реструктуризації
зовнішнього боргу? Чому Росія навіть не розглядала такого варіанту щодо
своїх єврооблігацій? А що з особливостей російської реструктуризації (списання
частини боргу колишнього СРСР) могло б стати в нагоді в Україні?
— Той факт, що Україні вдалося реструктуризувати значну
частину свого зовнішнього суверенного боргу, є, безумовно, позитивним чинником
для економіки країни. Цю операцію було проведено професіонально грамотно,
а тому більшість кредиторів — як західних, так і російських загалом погодилася
із запропонованим підходом до реструктуризації зовнішнього боргу, оформленого
облігаціями. Але, як я розумію, на цьому проблема зовнішнього боргу не
вичерпана. Україні треба буде врегулювати зобов’язання перед країнами —
членами Паризького клубу, зокрема перед Росією. Вважаю, в цьому контексті
у нас є величезне поле для взаємодії.
Щодо Росії, то не забуватимемо, що ми займалися реструктуризацією
не свого боргу, а боргу колишнього СРСР. Росія, як відомо, стала правонаступником
і відповідачем за боргами всіх радянських республік. Саме про це ми й досі
домовляємося з Лондонським і Паризьким клубами.
Зовсім по-іншому розвивається ситуація з новими російськими
боргами, тобто із запозиченнями, які ми робили, починаючи з 1992 року як
самостійна держава. Сьогодні Росія повною мірою виконує свої зобов’язання
перед кредиторами. Про це дуже важливо сказати. Справа в тому, що будь-яке
невиконання країною її зобов’язань, будь-яка подальша реструктуризація
боргу надто негативно позначається і на її кредитному рейтингу, і на можливостях
залучення інвестицій. Росія уникнула дефолту за своїми міжнародними зобов’язаннями
як суверенний позичальник, і в нас є всі підстави сподіватися, що й надалі
за умови реструктуризації й полегшення тягаря обслуговування боргу колишнього
СРСР Росія зможе в повному обсязі виконувати всі свої зобов’язання за новими
запозиченнями.
Якщо ж говорити про практику двох країн, то ми цілком могли
б використати взаємний досвід, у тому числі й відносин з міжнародними фінансовими
організаціями, зокрема з МВФ. Необхідні певні ініціативи. Україна цілком
може спиратися на досвід Росії, на жаль, не завжди позитивний. Проаналізувавши
спільний досвід, ми неминуче дійдемо висновку, що надалі треба проводити
більш обачну і зважену політику зовнішніх запозичень. Ми маємо взаємодіяти.
Російська сторона, зокрема, наголошувала на своїй готовності сприяти Україні
в переговорах з клубами кредиторів, і я впевнений, що російський уряд сприятиме
в цьому.
— Український Ощадний банк зараз перебуває у так званому
режимі «підвищення конкурентоспроможності». Ви протягом декількох років
очолюєте Зовнішекономбанк. Скажіть, що вам вдалося й чого так і не вдалося
досягнути в плані перетворення державної структури на ефективну кредитну
установу?
— Ви знаєте, що криза серпня 1998 року примусила багато
кого в Росії переглянути своє ставлення до тієї ролі, яку відігравав державний
банківський сектор. Я не належу до жорстких прихильників теорії, що все
державне краще, ніж приватне. Швидше навпаки — ринкова економіка має базуватися
на приватній власності. Та є одне «але»: під час перехідного періоду дуже
важливо зберегти контроль, вплив і керованість низки процесів з боку держави.
Повторю, що криза 98-го року спричинила банкрутство багатьох провідних
комерційних банків Російської Федерації i водночас показала, що надійність
державних банків є відносно вищою. Звідси й міра довіри, що зросла як з
боку населення, так і юридичних осіб до великих банківських установ з державною
участю.
Це стосується й Зовнішекономбанку, який завжди, навіть
під час найгострішого періоду кризи, повною мірою виконував всі свої зобов’язання,
при цьому не отримуючи жодної копійки, жодного цента підтримки або дотацій
з боку уряду чи Центрального банку. Інша справа, що відразу після кризи
нам довелося вжити заходів щодо підвищення конкурентоспроможності. Крах
багатьох комерційних банків призвів до зростання попиту на банківські послуги,
що надаються Зовнішекономбанком, і ми різко розширили свою клієнтську мережу.
Достатньо сказати, що після серпня 1998-го залишки на рахунках наших клієнтів
зросли вп’ятеро. І якщо раніше ЗЕБ в основному був банком-агентом уряду
РФ з розв’язання низки великих проблем на кшталт зовнішнього боргу або
залучення інвестицій з-за кордону, то протягом останніх півтора років ми
фактично працюємо як великий комерційний банк — зрозуміло, не на шкоду
своїй агентській діяльності.
Головними нашими клієнтами стали не міністерства, а саме
конкретні компанії, конкретні підприємства. Так, багато хто з них пов’язаний
з державою і з державними програмами. Це стосується й оборонного та паливно-енергетичного
комплексів, розвитку транспорту тощо. Якщо ж говорити загалом, то я вважаю,
що майбутнє все ж таки за великим банківським сектором, а в якій формі
він існуватиме — у вигляді переважно комерційних банків або банків з державною
участю, — це покаже час. Не треба форсувати події. Все виявиться в результаті
природного процесу конкуренції.
— У Зовнішекономбанку є борг перед українською державою
ще з часів розпаду СРСР. Які перспективи його погашення?
— Давайте відразу скажемо: у Зовнішекономбанку як юридичної
особи немає зобов’язань перед урядом України або суб’єктами господарювання
України. Є щось інше — комплекс відносин між Росією і Україною з приводу
розрахунків та боргів, пов’язаних з колишнім СРСР, є одним з найскладніших
між Росією та Україною. Це, безумовно, ускладнює двосторонні відносини.
Тут є низка проблем. Одна з них — відмова Ради ратифікувати так званий
«нульовий варіант» щодо боргу колишнього СРСР. Треба сказати, що Україна
— єдина з країн СНД, що не ратифікувала угоду, спрямовану на врегулювання
відносин у цій сферi.
Існує й така досить болюча проблема, як борги перед фізичними
особами — громадянами України за їхніми коштами, що були розміщенi до 1
січня 1991 року в Зовнішекономбанку. Як відомо, для виконання відповідних
рішень держорганів Росії і за рахунок коштів федерального бюджету ЗЕБ уже
зробив виплати за низкою рахунків, передусім за тими, які було відкрито
в центральному офісі в Москві. Щодо тих рахунків, які знаходилися в Україні,
то уряд Російської Федерації свого часу ухвалив рішення про погашення й
цієї заборгованості. Iз суми $20 млн., що була на цих рахунках, $10 млн.
уже виплачено, і зараз ведеться робота щодо вивіряння другої частини.
Ще одне вельми важливе питання — валютні ресурси юридичних
осіб України, заморожені 1991 року на рахунках Зовнішекономбанку. Позиція
Росії, і її було підтверджено рішеннями СНД, базується на тому, що заборгованість
кожної держави СНД перед своїми юридичними особами має бути врегульована
кожною цією державою. Для фізичних осіб колишніх республік Росія зробила
виняток — це, якщо хочете, жест доброї волі. З юридичними особами подібне
неможливе. Після розпаду СРСР на рахунках Зовнішекономбанку валюти фактично
не було. Останній уряд СРСР повністю витрачав ці кошти на цілі, які рівною
мірою торкалися всіх республік. Це була, наприклад, купівля так званого
критичного імпорту — продовольства, ліків тощо.
Важливо розуміти, що ці кошти ми використали спільно. Більше
того, в нашому банку є вимоги на сотні мільйонів доларів до тих юридичних
осіб України, які за союзного уряду отримували обладнання за рахунок іноземних
кредитів. Стали його власниками, не заплативши при цьому жодного цента,
в той час як зараз російський уряд несе за них відповідальність перед Лондонським
і Паризьким клубами. 1993 року, коли російський уряд ухвалив рішення про
врегулювання відносин зі своїми юридичними особами, які мали рахунки в
Зовнішекономбанку, він випустив облігації. Вони розповсюджувалися тільки
серед резидентів Російської Федерації.
Оптимальним виходом із становища, на наш погляд, є відмова
від взаємних претензій по боргах колишнього СРСР при розумінні того, що
російська сторона завершить роботу з виплати боргів громадянам, фізичним
особам. Люди не винні в тому, що розпадаються великі держави, їхні втрати
треба звести до мінімуму.
Я детально не зупинятимуся на проблемі боргів, що склалися
вже після утворення незалежних держав, наприклад, на заборгованості України
за постачання енергоносіїв. Скажу тільки, що вона серйозно погіршує всю
атмосферу переговорів, зокрема щодо заборгованості перед фізичними особами.
Чим швидше ми знайдемо якісь шляхи розв’язання питань заборгованості за
постачання російського газу, інших енергоносіїв, тим кращі перспективи
відкриються і для врегулювання старих проблем, і для розширення нашої співпраці
в торгово-економічній та інших галузях.
— Якщо ви знайомі з умовами ведення приватного бізнесу
в Україні, порівняйте, будь ласка, його з російським: в якій країні є меншим
адміністративне втручання в економіку, в якій країні сприятливіший податковий
режим, де менше корупції й більше конкуренції?
— Мені досить важко провести конкретний порівняльний аналіз
економік двох країн за такими серйозними параметрами, зокрема — ні більше,
ні менше — за масштабами корупції. Я вважаю, що проблеми, з якими стикається
російський підприємець, схожі з тими, які долає його український колега.
Обидві держави мають досить серйозно попрацювати над тим, щоб інвестиційний
клімат у наших країнах значно поліпшився. Це стосується й адміністративного
втручання в економіку. Я сам, до речі, виступаю за державне врегулювання
в економіці, але воно має здійснюватися виключно за допомогою законодавчих
і ринкових механізмів і в жодному разі не має зводитися до прямого адміністративного
втручання в економіку. До речі, адміністративні важелі впливу на економіку
є основним поживним середовищем для корупції. Жоден підприємець ніколи
не стане платити хабарів чиновнику, якщо в того не буде жезла «регулювальника»,
що одному бізнесмену чинить перешкоди, а іншому за винагороду запалює «зелене
світло».
Одна з ключових і найактуальніших проблем для обох наших
країн — податкова реформа. Зараз податки душать бізнес, та й економіку
загалом. Треба ухвалити законодавство, що створюватиме ринкові умови конкуренції.
Треба знайти способи боротьби з тим, що в нас називається олігархічним
капіталізмом. Словом, у нас багато загальних проблем, що виросли, якщо
можна так сказати, з одного кореня.
Я є переконаним прихильником пріоритетного розвитку відносин
між Україною і Росією. Для російського бізнесу потенційно немає сьогодні
привабливішої країни для інвестицій, ніж Україна. А інакше й бути не може.
До цього підштовхують могутні економічні зв’язки, наші історичні традиції,
спільність національного менталітету. А тому вважаю, що було б непростимою
помилкою, якби Україна і Росія не використали нових можливостей та перспектив.
Ніколи ще економіка жодної країни не страждала через приплив іноземних
інвестицій, якщо, звісно, цей процес є керованим і розумно використовується
політика протекціонізму у відношеннi певних секторів економіки.
Хоча й ми самі, як відомо, відчуваємо нестачу інвестиційних
ресурсів, втім було б помилкою недооцінювати російський потенціал. Так
само, як і нам — український. Iнтерв’ю взяв
ДО РЕЧI
Банк Зовнішньоекономічної діяльності (СРСР) (Зовнішекономбанк)
— один з найстаріших банківських інститутів Росії. Заснований 1924 року
радянським урядом з метою обслуговування зовнішньоторговельного обігу та
розвитку національної промисловості, банк, маючи широкі міжнародні ділові
зв’язки і завоювавши репутацію першокласної банківської установи, протягом
багатьох десятиліть втілює фінансову могутність країни.
Зовнішекономбанк є спеціалізованим державним банком
Російської Федерації, що забезпечує централізовані зовнішньоекономічні
операції, обслуговування зовнішнього боргу, надання кредитів і гарантій
від імені уряду Росії.
Сьогодні ЗЕБ — це могутній фінансовий інститут, здатний
на першокласному рівні провести традиційно банківські операції і повноцінно
та з максимальною ефективністю виконувати функції агента уряду РФ з роботи
із зовнішніми боргами та активами колишнього СРСР.
Зовнішекономбанк належить до тих небагатьох російських
банків, які мають можливість здійснювати кредитні і гарантійні операції
з великих міжнародних проектів без контргарантій уряду РФ.
Зовнішекономбанк — це єдиний російський банк, який на
постійній основі бере участь у роботі міжурядових комісій із торговельної
і науково-технічної співпраці Російської Федерації із зарубіжними країнами.
Серед клієнтів ЗЕБ — найбільші підприємства військово-промислового
комплексу, нафтової, газової, хімічної промисловості, зовнішньоторговельні
об’єднання.
