Відходи виробництва та споживання у вигляді звалищ і полігонів твердих побутових відходів (це цивілізованіша форма їхнього зберігання), розташовані на 4% території нашої країни, забруднюють і отруюють нашу землю, воду й атмосферу, а отже, все живе і насамперед — людину. Але вміст цих непривабливих місць насправді це ще й тисячі чи навіть мільйони тонн першокласної сировини, яка придатна для переробки. Ще одна проблема полягає в тому, що часто сміття та відходи не потрапляють на відведені та хоч би мінімально пристосовані й ізольовані від водних ресурсів місця, а «складуються» де завгодно — куди зручніше непомітно скинути.
А все тому, що вартість вивезення сміття не відповідає реальним витратам навіть на транспортування й захоронення, не кажучи вже про сортування й переробку. Нерідко навіть підприємства, яким наказано боротися за чистоту, стараються зіпхнути нічийну сировину куди- небудь... у лісок. А в кращому разі на полігон міста-сусіда, де місце на звалищі дешевше.
Безумовно, це не за правилами. Але їх немає, як і полігонів, що відповідають європейським стандартам. На ринку утилізації в нашій країні є лише кілька серйозних гравців. Але загальна неорганізованість і робота собі на збиток можуть зіпсувати кого завгодно. Сьогодні, за словами експертів, які обговорювали минулого тижня за круглим столом «Проблеми та перспективи у сфері поводження з відходами в Україні», фактично, кожний, хто може купити транспорт, отримує можливість працювати на цьому ринку. Київрада, наприклад, ухвалила сьогодні рішення дотувати тих, хто вивозить сміття. Але коштів виділила замало. Швидше, ці гроші треба сприймати не як стимул для тих, хто намагається працювати за правилами, а як привід, щоб пред’явити претензії перевізникам. Головна із них: чому не везете сміття на полігон? Але як це зробити, якщо фактично витрати перевізникам відшкодовуються з розрахунку 50 центів за перевезення тонни відходів при вартості захоронення 10 доларів за тонну?
Експерти-екологи, стурбовані ситуацією, що склалася, пропонують посилити контроль за діяльністю подібних підприємств, застосовувати до них штрафні санкції. Не зайвим, на їхню думку, буде й ліцензування цієї діяльності, проведення тендерів на вивіз сміття. Але чи усуне це причини виникнення даних проблем?
Практики «індустрії чистоти» пропонують піти іншим шляхом — створити стимули для зростання обсягів переробки відходів — відновити пільги по ПДВ і податку з прибутку для всієї «сміттєвої» промисловості. За словами генерального директора об’єднання Укрвторма Віктора Віхарєва, це привело б до прямого збільшення обсягів заготівлі повторної сировини. А отже, до зростання обсягів виробництва готової продукції (тари й упаковки), через яку ПДВ повертатиметься державі.
Але Мінфін не надто зорієнтований на економічні стимули в розв’язанні цих проблем. На його думку, схоже, ефективнішим повинен стати підхід, при якому громадянам прищеплюватимуть звичку до так званого роздільного збору сміття. І дійсно, подекуди в цьому вже отримано позитивні результати. Наприклад, у Броварах (Київська область). Із нового року цей метод розповсюдять іще й на 10 київських жеків. Природно, менталітет наших людей не дозволить ділити відходи відразу на 4—5 компонентів, як у Німеччині. Але на два (органіка й решта), в крайньому випадку на три (папір, скло й інше), цілком. Метод впровадження трохи примітивний, але, як стверджують його прихильники, обіцяє значний ефект. Як розказав член наглядової ради компанії «Грінко» Віктор Ржоткевич, сміттєпроводи просто заварять, а біля кожного будинку обладнають майданчик, на якому стоятимуть сміттєзбірники. В ідеалі майданчик має бути передбаченим іще при розробці проектної документації на будівництво будинку.
«Відходів, які ми возимо та складаємо на полігонах, — говорить Ржоткевич, — повинно бути менше. А сам процес повинен бути цивілізованим. Люди повинні розуміти, що за вивіз сміття треба платити». А паралельно з виробленням у населення нового умовного рефлексу, на думку фахівців, треба займатися будівництвом нових полігонів і закриттям старих, а також впроваджувати роздільний тариф на захоронення відходів.
«Якщо ти привозиш не сортоване, то ціна одна. Сортоване — зовсім інша, — пояснює представник «Грінко». — За рахунок зменшення обсягу відбору вторресурсів це працюватиме». Він розказує також про потенційні стимули (їхніми джерелами могли б стати державні органи, які повинні захищати довкілля), направлені на здешевлення кредитів спеціальних транспортних і сміттєпереробних організацій, на рекламу роздільного збору, на закупівлю контейнерів і подібне.
Доктор геолого-мінералогічних наук Борис Горлицький пропонує свій підхід. Він упевнений, що в Україні треба будувати не звалища й не сміттєсортувальні заводи, а «сміттєсортувально-переробні підприємства, де слово сміття поступово втрачатиметься». «Треба зменшити кількість кінцевих відходів, які вже ні на що не переробляють, а захоронюють у навколишньому середовищі», — вважає він.
До речі, у світі вже є хороші заводи, що дозволяють утилізувати майже 100% відходів, перетворюючи їх у тепло й електроенергію. Але їхня вартість, за словами президента Української промислово-екологічної компанії Олександра Бурова, 150—200 мільйонів євро. Україна, на його думку, сьогодні навряд чи потягне такі вкладення. Добре б подужати роздільний збір. А щоб його ввести (з урахуванням контейнерів, майданчиків і без урахування полігонів, машин, сортувальних заводів) потрібно, за підрахунками фахівців, близько восьми років і 16 мільярдів гривень. До речі, на будівництво одного по-європейськи впорядкованого полігону необхідно 10—15 мільйонів євро. Які дотації дозволять це зробити?
