Металургійна промисловість — об’єкт особливої уваги вітчизняних чиновників уже кілька десятиліть. Під завісу радянської доби (1990 р.) гірничо-металургійний комплекс України забезпечував роботою понад півмільйона людей. На нашу республіку припадало 35% виплавленої в Союзі сталі, 40% чавуну й майже половина видобутої в СРСР залізної руди. За незалежності галузь почала відігравати ключову роль у національній економіці — як провідний експортер країни, постачальник іноземної валюти (до 35% від загальної кількості) і бюджетний донор.
На думку кандидата технічних наук, співробітника ДП «УкрНДІспецсталь» Якова Спектора, вітчизняна металургія робила й робить істотний внесок в економічне життя України завдяки високому експортному потенціалові. «Деякі види нашої сталевої продукції мають відповідальне призначення — їх застосовують в авіадвигунобудуванні, нафтогазовій промисловості й атомній енергетиці. Попит на такий метал завжди буде високим як в Україні, так і за її межами», — твердить Спектор.
Проте незабаром ситуація може погіршитися. Менеджери українських метзаводів скаржаться, що інколи мусять відмовлятися від вигідних закордонних замовлень, не маючи змоги виконати їх як слід. Ідеться навіть не про нові, ще не освоєні технологами види продукції, а про традиційні, відомі ще з радянських часів. «Скажімо, є сталь марки 4х5МФС, з якої виготовляють високоміцні інструменти. Виробництво такої сталі налагодили дуже давно, але кілька останніх років замовлень на цей вид продукції не беруть, бо немає змоги забезпечити потрібну клієнтові витримку з ударної сили», — розповідає інженер Запорізького електрометалургійного заводу, кандидат технічних наук Сергій Нікітін. Фахівець каже, що попит на сталь, аналогічну 4х5МФС, у Європі є. Зокрема, це великі ринки в Італії й Іспанії. Але вийти на них українському виробникові не вдається через жорстку конкуренцію з німецькою металургійною компанією Bohler. Потіснитися довелося навіть на ринках країн СНД, які традиційно споживають спеціальну сталь українського виробництва. «Клієнти Bohler в Росії й Україні кажуть, що мікроструктурою наш метал не поступається перед німецьким, але силу удару витримує нижчу, — каже Сергій Нікітін. — Тому споживачі воліють працювати з німцями, а не з нами». За останніми даними, запорізьким фахівцям таки вдалося сягнути вищих показників за силою удару металу 4х5МФС, і замовлення на цей вид продукції, можливо, незабаром з’являться. Але в підприємства на сьогодні залишається ще 13 проблемних марок сталі. Позитивного рішення щодо них не знайдено, а це означає, що національний виробник металу продовжує втрачати експортний потенціал, відступаючи стратегічні ринки закордонним конкурентам.
На думку фахівців, цю проблему можна розв’язати шляхом реконструкції застарілих виробничих потужностей заводу. Та де ж інвестиції? Розраховують металурги на власні знання, досвід і кмітливість...
