Макети родовища і зразки породи поряд зі стосами паперів на робочому столі, погляд прямо в очі інтерв’юеру і дипломатичне ухиляння від незручних запитань — такою запам’яталась наша розмова з директором компаній Shell в Україні Грехемом ТАЙЛІ. Ми зустрілись на його території — в офісі його компанії та в його робочому кабінеті. Скромне, нічим непримітне приміщення. На невеликому столі — великий макет родовища, в якому, як ми мали нагоду переконатись, пан Тайлі дуже добре орієнтується. Як спікер директор компаній Shell в Україні цікавий: його відповіді змістовні й логічні, щоправда, іноді — занадто дипломатичні. Хоча, можливо, це продиктовано особливими відносинами інвестора і держави. Однак, зрештою, навіть відсутність прямої відповіді в цьому інтерв’ю не менш красномовна, ніж сама відповідь. Тож радимо читати і в рядках, і між ними.
***
— Ви заявили, що розпочали будівництво майданчику для буріння другої свердловини, але майже ніяк не прокоментували результати щодо першої. Які там результати? Очікування виправдовуються?
— Так, ми справді почали будувати майданчик під другу свердловину, але буріння першої ще не завершено, тому, на жаль, поки що рано вихвалятися результатами.
— Якою, за вашими розрахунками, буде собівартість 1000 кубічних метрів газу, видобутого на Юзівському родовищі? Ніде не зустрічала цих розрахунків.
— Я зрозумію ваше зацікавлення. Всі хочуть знати. Але, знову ж таки, занадто рано про це говорити. Ми ще навіть не почали бурити в межах Юзівської ділянки.
— Але ж коли ви планували цей проект, то проводили розрахунки. І, очевидно, ви знаєте хоча б той мінімальний рівень вартості, за якого не будете у збитку.
— Так, певні розрахунки є, але я не хотів би «жонглювати» цифрами. Перш за все, ми взяли на себе зобов’язання провести розвідку вуглеводнів у межах цієї ділянки, і тільки потім ми зможемо оголосити результати. Коли ми завершимо етап розвідки вуглеводнів, ми зберемо геологічні дані про свердловини, після того зможемо оприлюднити розрахунки.
— І коли це станеться?
— Все залежить від результатів. Це — суть розвідувальної кампанії. Я вас хочу запевнити, я так само прагну почути про результати, як і ви, якщо не більше.
— Я запитую про ваші розрахунки щодо собівартості, тому що нещодавно ви висловили невдоволення енергетичною політикою уряду в контексті втручання в ціноутворення. Я розумію ваше невдоволення, але в Україні така ситуація, що впродовж 20 років ціна на енергетичні ресурси, на газ, є предметом домовленостей, в які втручається уряд. Ціна на газ не є абсолютно ринковою. Ви усвідомлювали це, коли виходили на український ринок?
— Компанія Shell на ринку України вже понад 20 років. Вона знайома з історією України і дуже горда тим, що представлена на ринку. Звичайно, питання енергетичної стратегії України — це питання, яке має вирішувати її уряд. Ми разом з іншими компаніями лише зазначаємо, що прагнемо того, щоб Україна дотримувалася власного законодавства в енергетичній сфері, яке, власне, є дуже добрим.
— Але не в питанні ціноутворення. Мені особисто як громадянину країни не подобається, що Президент України їздить до президента Росії торгуватися за природний газ, який купує «Нафтогаз» у «Газпрому». Оскільки ви порушуєте це питання, чи бачите можливість переломити ситуацію і вивести її на інший рівень — ринковий?
— Знов таки, як я сказав, енергетична стратегія — це справа уряду, і саме уряд має забезпечити надійне енергопостачання для громадян країни. Ми — лише нафтогазова компанія, яка виконує розвідку і видобування вуглеводнів. Все, чого ми чекаємо від газового ранку, — дотримання правил, які б забезпечили відкритий транспарентний ринок із рівними умовами для всіх гравців.
«ГОСТРІ» МОМЕНТИ УГОДИ ПРО РОЗПОДІЛ ПРОДУКЦІЇ
— Ви абсолютно задоволені текстом угоди про розподіл продукції (УРП), який підписали з Україною?
— Підписання УРП у межах Юзівської ділянки, яке відбулося в січні цього року в Давосі, для нас було надзвичайно хвилюючою подією. І я вважаю, що УРП сама по собі враховує як інтереси інвесторів, так і країни, народу України. Тендер на підписання цієї угоди був чесним і проводився на засадах відкритої конкуренції, там брали участь й інші компанії...
— Вас як сторону інвестора текст угоди задовольняє? Це те, чого ви очікували?
— Я вважаю, що угода про розподіл продукції, яку ми підписали, є добре збалансованою, вона враховує інтереси всіх сторін. Я прошу не забувати, ми розраховуємо на те, що термін дії цієї угоди буде тривати 50 або й більше років. Ось чому для мене надзвичайно важливо, щоб ця УРП враховувала інтереси всіх залучених сторін.
— Зазвичай такі угоди з боку держави підписує національна нафтогазова компанія. У вашому випадку сталося по-іншому: була створена спеціальна компанія «Надра Юзівська». Прокоментуйте.
— «Надра Юзівська» — це вітчизняний інвестор. І, згідно з умовами тендеру, участь цієї сторони була обов’язковою.
Створення нової бізнес-одиниці для потреб такої угоди не є чимось надзвичайним. Це — дуже поширена практика у світі.
Та все ж таки найбільшу частку власності «Надра Юзівська» (90%. — Авт.) має національна компанія «Надра України». Тому наш партнер цілком відповідає тим умовам, які ви зазначили у питанні.
Ви абсолютно праві, говорячи, що участь вітчизняної нафтогазової компанії в таких проектах — це дуже поширена практика сьогодення. Це приносить багато користі і країні, хоча б із тієї точки зору, що відбувається обмін досвідом, знаннями. І також держава отримає свою додаткову частку прибутку вуглеводневої продукції через вітчизняного інвестора, у нашому випадку — через Надра Юзівська. І для нас як для іноземного інвестора дуже важливо співпрацювати з національною компанією, яка прекрасно знає місцеві умови. Її технічний досвід, знання умов роботи в Україні вимірюються десятиліттями.
— Ви говорите, що утворення спеціальних компаній — звична практика. Можете назвати ще країни, в яких Shell має угоди за схожими з українськими умовами щодо партнера?
— Може бути багато прикладів. Наприклад, був схожий проект в Алжирі.
— Тобто там так само, як і в Україні, створили під угоду нову компанію? Навіщо?
— Я можу перевірити цю інформацію, я не досить впевнений, але дійсно, створення такої компанії, окремої одиниці господарювання — є досить поширеною практикою.
— Прокоментуйте, будь ласка, четверту статтю угоди: «Зобов’язання іноземного інвестора... припиняється з моменту, коли держава втрачає контроль над «Надра Юзівська». Термін «контроль» означає пряме або опосередковане право володіння та розпорядження державою 50% або більшою часткою корпоративних прав із правом голосу в «Надра Юзівська». Чи правильно я розумію, що фактично в процесі реалізації угоди у вас можуть змінитися партнери? Процедура зміни та вимоги до цих «нових» партнерів уже узгоджені? Де вони прописані?
— Я, на жаль, не можу коментувати специфічні положення УРП — ця інформація є конфіденційною. Звичайно, положення про зміну контролю і зміну партнера прописані в УРП. Так само ця процедура буде відображена у спільній операційній угоді.
— Тобто на етапі геологічного дослідження у вас може бути один партнер, а на стадії видобутку — інший?
— Змушений повторити, що я не можу коментувати специфічні положення угоди про розподіл продукції.
— Українських платників податків бентежить ще один аспект угоди: фінансові відносини вашої компанії та «Надра Юзівська», а надто — приватної «СПК-Геосервіс». Поясніть, будь ласка, відповідно до тексту угоди, як повертатимуться кошти, які Shell надаватиме партнерам на стадії геологічної розвідки.
— Знову ж таки, я не можу коментувати деталі угоди, тому пропоную поговорити у загальних термінах про механізм дії УРП.
Важливо розуміти, що така угода є досить поширеним договірним механізмом у всьому світі. У багатьох країнах це — єдина форма договору, яка може бути запропонована інвестору.
Суть угоди про розподіл продукції закладена вже в її назві. Уряд, який виступає партнером цієї угоди, отримує свою частку прибутку у вигляді вуглеводневої продукції. В нашому випадку залучено ще й іншого інвестора — це компанія «Надра Юзівська», яка також отримає свою частку прибутку у вигляді вуглеводневої продукції. Це відрізняється від інших форм користування надрами, коли уряд отримує прибуток у вигляді лише орендної плати та податків.
Але так само невід’ємною частиною УРП є те, що називається «поверненням вкладених коштів». Адже інвестор бере на себе всі зобов’язання та ризики на ранніх стадіях, коли потрібні значні інвестиції. І якщо проект врешті-решт виявиться неуспішним, то держава в цьому разі нічого не втрачає. В угоді про розподіл продукції закладено певний механізм компенсації таких ризиків. Тому УРП потрібно розглядати як одне неподільне ціле.
— «Найбільш популярний» і найбільш ефективний? Він не давав «збоїв»?
— Я не знаю, що ви маєте на увазі під збоями.
— Судові справи.
— Якщо розглянути сотні угод про розподіл продукції, які були коли-небудь у світі, то можна знайти випадки, коли партнери зверталися до суду. Але, в цілому, це хороший механізм угоди, який ефективно покриває більшість питань.
— А от в Україні вже судяться. Правда, претензії на разі стосуються процесу підготовки до підписання УРП. Буквально одразу після того, як угоду було підписано, народний депутат України Ігор ШВАЙКА звернувся до суду з вимогою скасувати рішення Харківської обласної ради про виділення ділянки землі під розробку сланцевих родовищ на Юзівській ділянці як таке, що було ухвалено з порушенням регламенту, визначеного законом. Я знаю, що Shell є стороною-відповідачем у цій справі. Як ви сприйняли цей позов? Та чи вже є рішення суду по ньому?
— Я не можу дати якогось особливого коментаря, окрім того, що ми вважаємо, що Угоду про розподіл продукції було підписано згідно з чинним українським законодавством і погоджено органами місцевого самоврядування, у відповідності до закону.
— Закон України про доступ до публічної інформації визначає процедуру цього погодження. Так-от, там сказано, що місцева рада повинна за десять днів до ухвалення рішення оприлюднити його. У випадку з Харківською облрадою цього зроблено не було. У ваших юристів не виникало запитання — чому? Вони визнають, що рішення ухвалено з порушенням, а відтак може бути оскаржено в суді і, відповідно, скасовано?
— Знову ж таки — не можу коментувати деталі. Але вважаю, що Угоду про розподіл продукції було підписано з дотриманням вимог чинного законодавства.
ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ТА ЇЇ ЗАМОВНИК
— Гадаю, ви не будете заперечувати, що сьогодні усі українці, які здатні аналітично та тверезо мислити, можуть бути дезорієнтованими у питанні розробки сланцевих родовищ від того величезного масиву різнополярної інформації, яку на них зливають ЗМІ, експерти, чиновники... На вашу думку, у такого стану справ є «замовник», чи це звична практика для країн, які починають розробляти сланцеві родовища?
— Дійсно люди розгублені. Ми намагаємося концентруватися на фактах і розвіювати міфи. Думаю, це звична практика, коли проект викликає занепокоєння громадськості, але довкола нашого проекту в Україні справді дуже багато дезінформації. Наприклад, мені здається, що громадськість досі не усвідомила, що нібито експериментальна технологія — гідророзрив пласта — в Україні застосовували сотні разів упродовж кількох десятиліть. Але коли ми розмовляємо з людьми напряму чи через таке шановане видання, як газета «День», і розповідаємо про нашу діяльність — як ми збираємося захищати довкілля — то, як правило, занепокоєність якщо не зникає, то значно зменшується.
— Уточню: ви переконані, що ці міфи з’являються самі по собі, чи все ж таки на них є замовлення від ваших конкурентів, які працюють з українським енергетичним ринком?
— Чесно кажучи, я не багато думаю про походження цих міфів. Якщо ми збираємося працювати в певній місцевості, то в нас є зобов’язання оприлюднювати свій підхід, технології, пояснювати людям, що ми будемо робити і як.
— Тобто ви не вважаєте, що замовником негативної інформації про видобуток сланцевого газу в Україні є російський «Газпром»?
— Нічого не можу додати. Ми намагаємося якомога більше спілкуватися з місцевою громадськістю, переважно напряму, і розвіювати міфи.
— У Алжирі, де ви особисто курували схожий на український проект, ситуація в інформаційному полі була такою ж?
— Цікаво, що ні. Чесно кажучи, там наша діяльність не викликала громадського занепокоєння.
— Перейдімо до «міфів». Отож нещодавно у Львові відбувся семінар, на якому секретар комісії з питань екології, природних ресурсів та рекреації Львівської обласної ради Осип Магур продемонстрував відео з Юзівської площі, де, за його словами, проводить видобуток ваша компанія. На відео — відкриті водойми, у яких зберігається «відпрацьована» вода з хімічними речовинами. З цих водосховищ вода просочується в ґрунт... Можете прокоментувати ці кадри?
— Моя відповідь проста — зараз компанія Shell не проводить робіт у межах Юзівської ділянки. Нині ми буримо лише одну свердловину на території України. Це неподалік села Веселе Первомайського району Харківської області. Проект є частиною договору співпраці з нашим партнером ПАТ «Укргазвидобування». Отже, яке б відео зараз не знімали в межах Юзівської ділянки, воно не має нічого спільного з діяльністю компанії Shell в Україні.
— Чи плануєте ви використовувати хімічні речовини для підсилення ефекту гідророзриву? Якщо так, то які?
— Ми застосовуємо гідророзрив пласта (ГРП), щоб видобути газ з ущільненого пісковику. Це надзвичайно щільна порода, і пори, в яких може міститися газ, дуже малі. Газ не може вийти з такої породи без допомоги. Власне, гідророзрив і потрібен для того, щоб утворити тріщини в породі, через які газ може поступати в свердловину.
Рідина, яку ми використовуємо для ГРП, на 90% складається з води. Остання служить для створення тиску на пласт, який і розриває його. До води ми в основному додаємо два типи домішок. Перший — пісок: коли ми за допомогою тиску утворюємо тріщини в породі, пісок потрапляє у них і не дозволяє їм закритися. У цій рідині, як ви слушно зауважили, також присутня певна частка хімічних домішок. Вона зазвичай варіюється від 0,5 до 1%. Ці хімічні домішки відіграють дуже «звичні» ролі. Наприклад, запобігають розвитку бактерій у воді. Також є спеціальні домішки, які зменшують тертя між розчином та стовбуром свердловини під час закачування. У більшості випадків ці хімічні домішки ви можете знайти у себе вдома, їх використовують у побутовій хімії, а багато з них — навіть у харчовій промисловості.
Ми розуміємо громадське занепокоєння. Ось чому наша компанія зобов’язалася не лише Україні, а й усьому світу розкрити склад рідини, яку ми використовуємо для свого гідророзриву, тією мірою, яку дозволяють наші постачальники. Скажімо, в свою тендерну пропозицію на Юзівську ділянку ми додали перелік найбільш поширених хімічних речовин, які використовують для гідророзриву. Але річ у тім, що точний перелік домішок варіюється залежно від властивостей породи на тій чи іншій ділянці.
Точний перелік хіміречовин, які будуть використовувати у рідині для ГРП в Україні, буде оприлюднено ще й тому, що це є вимогою Оцінки впливу на навколишнє середовище. І чесно кажучи, українське законодавство в цьому питанні досить суворе.
— У кого купуватимете рідину для ГРП?
— На разі не можу назвати ні імен, ні країн походження постачальників. Все буде залежати від рецептури рідини, яка потрібна для ГРП.
— Український виробник потенційно може стати вашим постачальником цієї рідини?
— Так, цілком.
— Є ще одне запитання, пов’язане з водою, яку будуть використовувати для ГРП, — її об’єми. Є побоювання, що через забір величезного масиву води у жителів навколишніх територій висохнуть криниці.
— Це дивлячись з чим порівнювати. Кількість води, яка необхідна для отримання одиниці енергії на газовій електростанції, значно менша, ніж на вугільній чи атомній. Якщо ви порівняєте Юзівський проект з сільським господарством чи потребами комунальної сфери, то побачите, що потреби нашого проекту у воді будуть набагато менші.
Звичайно, на місцевому рівні я можу зрозуміти це занепокоєння. Ми для того й досліджуємо можливість додаткових джерел отримання води. Наприклад, одним із них є глибокі водоносні горизонти, в яких, власне, міститься вже ропа — вода високої мінералізації. Також ми розглядаємо можливість очищення та повторного використання води, що також значно зменшує об’єм наших потреб у воді.
Ми беремо на себе зобов’язання, і знову ж таки не лише в Україні, не створювати місцевому населенню конкуренції у споживанні питної води.
— Отже, на Юзівській площі ви плануєте використовувати питну воду для гідророзриву чи ні?
— Важливо розділяти невеликі проекти, на зразок нашої єдиної свердловини в селі Веселе, і ті промислові об’єми, які можуть настати у разі успіху Юзівського проекту. Зараз для невеликих потреб нашого проекту у воді ми можемо відібрати її достатньо за допомогою свердловин, пробурених до глибоких водоносних горизонтів, які містять ропу. А вже потім, коли проект набере іншого масштабу, ми будемо розглядати й інші опції, в тому числі очищення води.
— Який об’єм води потрібен в середньому для одного ГРП? І скільки їх максимально може бути застосовано на Юзівській площі, коли проект набере промислового масштабу?
— Об’єм води для ГРП залежить від масштабу самої операції. А там діапазон широкий — від 5 до 20 тисяч метрів кубічних.
На початковій стадії геологічного дослідження ми взяли на себе зобов’язання пробурити до 15 свердловин. Ми не знаємо на разі, у скількох із них будемо застосовувати гідророзрив.
— Яка ймовірність того, що розробка сланцевих родовищ Юзівської площі зробить Харківську та Донецьку області сейсмоактивними регіонами?
— Даючи відповідь на такі запитання, я вважаю доцільним посилатися на незалежні дослідження. Наприклад, такі, які проводили геологічні служби США та Великобританії. Згідно з їхніми висновками, більшість сейсмічних явищ, які провокує гідророзрив, — у мікросейсмічному діапазоні. Вони жодним чином не можуть бути відчутні на поверхні. Але для нас важливо досконально вивчити ділянку до початку робіт, щоб уникнути якихось сейсмологічних аномалій, тектонічних розломів тощо. Ми надзвичайно ретельно підбираємо ділянку для буріння і вивіряємо траєкторію свердловини так, щоб уникнути аномальних зон. Але варто зазначити, що Дніпрово-Донецький басейн, власне, на якому й розташована Юзівська ділянка, надзвичайно спокійна сейсмічна зона.
— Готуючись до нашої розмови, я прочитала цікавий коментар науковця щодо небезпеки розробки сланцевих родовищ. Доктор технічних наук і головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Євгеній Яковлєв зауважує, що після відпрацювання родовищ сланцевого газу у них залишається до 30—50% токсичних розчинів, які здатні до тривалої «міграції» на поверхню. Це правда? Як Shell збирається нейтралізувати цю «отруту», аби вона не потрапила у ґрунтові води?
— Важливо розуміти, що газ утримується в пластах пісковику на великих глибинах — від чотирьох до п’яти кілометрів. Між водоносними горизонтами і цими пластами пісковику — кілометри гірської породи.
Також важливо розуміти, що довжина тріщин, які утворюються при гідророзриві, рідко сягає кількох десятків метрів. Опираючись на відомі всім закони фізики, думати, що щось може мігрувати на поверхню з такої глибини менш ніж за кілька десятків мільйонів років, буде досить наївно. І це ще за умови, що рідина якось залишиться в породі.
Крім того, ви ж розумієте, що ці породи мільйонами років утримують газ, і він нікуди звідти не «мігрує». Якщо газ, який набагато легший за воду, не може ніяк мігрувати, то як рідина може?
— У США, а саме — у штаті Пенсільванія, було 20 випадків, коли газ метан потрапляв через водопровід в оселі людей. Чи є ризик того, що подібні випадки можуть трапитися в Україні?
— У США досить суворі регулятивні умови. Протягом останніх 50—60 років гідророзрив там здійснювали понад мільйон разів. І представники місцевої влади неодноразово заявляли, що між наявністю метану у воді та ГРП немає жодного зв’язку.
Багато людей, вочевидь, подивилися фільм, в якому є кадри про те, як підпалюють воду з-під крана в деяких штатах США. Але місцева влада провела численні дослідження, які показали, що це явище не має жодного стосунку до видобутку сланцевого газу. В деяких частинах світу наявність метану у воді — це природне явище. В Україні, передусім, у ході дослідження поточного стану навколишнього середовища ми доберемо проби води, щоби встановити, який склад вона має до початку наших робіт. Таким чином ми зможе проаналізувати й показати, що склад води зовсім не змінився. А відтак наші роботи не впливають жодним чином. По нашому проекту в Харківські області ми вже взяли такі проби. До речі, це проводив незалежний підрядник — міжнародна компанія, і за цим процесом спостерігали представники неурядових організацій та місцевої громади.
ПРО 20 РОКІВ ДОСВІДУ НА УКРАЇНСЬКОМУ РИНКУ
— Нещодавно прем’єр-міністр України Микола Азаров повідомив ЗМІ, що ваша компанія не задоволена якістю українських труб. Розкажіть детальніше, в чому проблема? Ви вже дійшли згоди з урядовцями щодо її вирішення?
— Минулого року ми пояснили прем’єр-міністрові України, що наша компанія має дуже високі вимоги і стандарти до якості труб. Від них залежить безпека наших робіт і відповідно захист довкілля. Саме якість цих труб забезпечує повну герметичність свердловин, відтак гарантує, що з неї нічого не може вийти. Компанія Shell застосовуватиме в Україні ті самі стандарти, що й в усьому світі. Отже, ми можемо використовувати труби лише тих виробників, які пройшли відповідну сертифікацію. І коли ми почали роботи, то, на жаль, таких виробників в Україні ще не було. Але зараз ми співпрацюємо з виробниками труб, допомагаємо їм пройти цей процес сертифікації. І чесно кажучи, у нас все гаразд.
Ще слід наголосити, що отримання таких сертифікатів дає виробникові можливість не лише постачати нам свою продукцію, а й бути конкурентоспроможним на світовому ринку, брати участь у тендерах за кордоном.
— Наскільки широка присутність української промисловості та трудового ресурсу у вашому проекті на Юзівській площі?
— У нашій тендерній заявці на Юзівську ділянку ми взяли на себе певні зобов’язання щодо наявності місцевих ресурсів у наших проектах. Наприклад, щодо частки українських виробників, які мають бути залучені до виконання робіт за проектом, щодо товарів і послуг, то ми намагаємося розглядати всі сфери і всі місцевості, де нам може знадобитися допомога.
Відповідно до наших принципів, ми будемо віддавати перевагу місцевим виробникам, якщо їхня продукція відповідає тим самим стандартам, які використовують іноземні постачальники. А крім того, якщо це нам буде вигідно економічно. Отже, якщо місцевий виробник пропонує товар чи послугу та оптимально поєднує ціну і якість, то ми будемо його залучати.
— То яка частка українських працівників має бути на Юзівському проекті?
— Ми взяли зобов’язання, що частка українських працівників на стадії геологічної розвідки становитиме не менше 60%. А на стадії видобування — не менше як 80%.
Загалом же, всі підрозділи компанії Shell в Україні налічують близько 2000 працівників. Майже 100% з них — українці. Відвідувачі, які приїздять до нас з інших країн, вражені якістю професіональних навичок персоналу.
— Компанія Shell на українському ринку вже близько 20 років. Ви один з найбільших і найвідданіших наших іноземних інвесторів. Як вам сьогодні працюється в Україні? Що скажете про бізнес-клімат у країні: він погіршився чи покращився?
— В Україні ми бачимо великі можливості. Саме тому ми тут. Ми намагаємось будувати свій бізнес із розрахунку довгострокової перспективи.
В усьому світі — нелегкий економічний період. І певна річ, Україна також не захищена від цього. У нафтогазовому секторі української економіки протягом останніх років ми спостерігали значні кроки вперед. Наприклад, тендери на підписання угод про розподіл продукції повсюдно визнані відкритими, чесними й конкурентними. Саме це привабило великі іноземні компанії до участі в них. Ми вже підписали свою УРП. Компанія Chevron планує підписати свою Олеську УРП, а ExxonMobill — відповідно свою по Скіфській ділянці.
Тому, я вважаю, в нафтогазовому секторі Україні все йде доволі добре.
— А в сфері ведення бізнесу? Що ви можете сказати про ті питання, які порушують ваші колеги з інших сфер економіки: нестабільна політична ситуація, а отже непередбачуваність законодавчих змін; корупція, рейдерство?
— Ми працюємо тут понад 20 років і застосовуємо ті ж самі принципи роботи, що й в усьому світі. Якби я не міг так робити, то не працював би тут взагалі.
— До призначення в Україні ви відповідали за нові геологорозвідувальні проекти Shell у країнах Африки та Європи, і в тому числі за розробку важкодоступних газових ресурсів у Німеччині. Німеччина — одна з тих європейських країн, яка зупинила розробку й видобуток сланцевого газу. А такі країни, як Франція та Великобританія, взагалі наклали мораторій. У чому причина таких рішень, на вашу думку, з огляду на те, що ви безпосередньо працювали з енергетичними ринками цих країн?
— Уряд кожної країни має свої власні погляди на те, яким чином держава має бути забезпечена енергією і досягати своєї енергетичної незалежності. Кожна країна приймає своє власне рішення з огляду на ті енергетичні ресурси, якими вона володіє.
Німеччина не заборонила видобування сланцевого газу. Великобританія теж. В обох випадках країни взяли паузу, щоб провести відповідні дослідження. І от, Великобританія вже має досить чіткі висновки, зокрема від такої поважної структури, як Королівське наукове товариство — розробка сланцевих родовищ не лише не шкідлива для країни, а й несе додаткові можливості для її розвитку. Тепер сланцевий газ є невід’ємною складовою енергетичної стратегії Великобританії.
У Німеччині все трохи складніше. Там різні політичні партії дотримувалися різних поглядів на це питання: хтось був за, а хтось — проти. І в Німеччині ухвалили стратегічне рішення більше зосередитися на відновлювальних джерелах енергії. Але вони не заборонили видобутку сланцевого газу як такого.
— Чи відстежуєте ви питання модернізації української газотранспортної системи? Який варіант його розв’язання ви вважаєте найбільш слушним для України?
— У серці нашого бізнесу — пошук, розвідка й видобування вуглеводнів. Отже, ми робимо інвестицій лише в інфраструктуру, яка потрібна, щоб донести нашу продукцію до споживача. Зараз наші проекти в Україні перебувають на дуже ранніх стадіях здійснення. Отже, я поки що не маю якоїсь виваженої позиції щодо модернізації української ГТС.
— Чи бачите ви загрози для своєї компанії, якщо управління українською ГТС перейде до російського «Газпрому»?
— Ще рано ділити шкіру невбитого ведмедя і думати, як транспортувати невидобуті вуглеводні.
— Така позиція дещо недалекоглядна. Адже якщо ви не подбаєте про транспортування заздалегідь, то можете отримати величезну проблему — знайдете газ, почнете видобувати і не матимете, як його доставляти споживачеві, бо, по-перше, власник труби вас не пустить до неї, а по-друге, поставить такий тариф на транспортування, що ваш газ буде неконкурентний на ринку.
— У нас немає якоїсь особливої позиції щодо того, як Україні керувати своєю газотранспортною системою. Єдине, чого б ми хотіли, то це бачити чесні транспаранті умови ринку з дотриманням правил.
— Такі інвестори, як ви, чия діяльність безпосередньо впливає на навколишнє середовище, зазвичай приходять у країну з масштабними екологічними проектами. Які проекти Shell як соціально відповідальний бізнес планує реалізовувати в Україні? У яких напрямках працюватимете? Який бюджет плануєте виділити?
— У межах Юзівського проекту ми взяли на себе зобов’язання вносити не менше двох мільйонів доларів щорічно на початковій стадії проекту. Ми з нетерпінням чекаємо початку співпраці з місцевими органами самоврядування і громадськістю, щоб визначитись, як витратити ці гроші найкраще. Також важливо зазначити, що ми робитимемо інвестиції не лише в соціальну сферу, а й в інфраструктуру: ремонт доріг, мостів, модернізація сміттєвих полігонів тощо. Ці інвестиції будуть вигідні не лише нашій діяльності, а й місцевій громадськості. До прикладу, в США завдяки проектам видобутку нетрадиційного газу утворилися сотні тисяч робочих місць. Я цілком задоволений тією співпрацею, яка ми маємо з місцевою громадськістю сьогодні, зокрема з населенням села Веселе, яке розташоване неподалік від нашої першої свердловини. Там ми вже зробили декілька невеликих інвестицій: в освітлення села, ремонт доріг. Пропорційно з розростанням наших проектів ми будемо працювати з ширшим колом місцевих громад.
— То Харківська область цього року вже отримала два мільйони доларів на екологічні проекти від вас?
— Ні. Щодо Юзівської ділянки, ми ще погоджуємо операційну угоду, тому офіційно проект не розпочався.
