Коли в СРСР почалася перебудова і цензура вже не чіплялася до кожного ѓудзика і до кожного слова, на екрани вийшла дуже весела, здавалося б, кінокомедія «Джек Восьмеркин — американец». Згадуючи її сьогодні, розумієш, що це був просто-таки пророчий фільм, що прокладав у радянських головах шлях до майбутнього. Фабула картини коротко така. Безробітний емігрант (у голодному селі, звідки його хлопчиськом вивезли в США, Джека називали Яковом) за бродяжництво потрапляє до американської в’язниці й дізнається від сусіда по камері: на батьківщині селянам дали землю. Тоді він повертається у своє село, аби, використовуючи навики, набуті за океаном, стати фермером. Щоправда, зробити це 1928 року виявилося зовсім не просто.
У президента українського агрохолдингу Harmelia Джона ШМОРГУНА схожа, але щасливіша доля (чи не тому майже кожну свою фразу він закінчує неголосним вигуком «о’кей»?). Його батьків, українських селян (мама з Полтави, батько — з-піді Львова) занесли в Сполучені Штати воєнні лихоліття. Шморгуни і зараз там живуть —працюють на своїй невеликій фермі. А він народився у Нью-Йорку, служив в американському флоті пілотом. Якось у Швейцарії познайомився з прекрасною дівчиною на ім’я Патриція Гаврилишин, яка пізніше стала дружиною. Тесть — Богдан Федорович (Шморгун із гордістю говорить, що наступного тижня у Києві відбудеться презентація мемуарів цього відомого у світі й в Україні вченого-економіста) викладав у Міжнародному інституті менеджменту. Колишній військовий пілот закінчив там бізнес-школу і почав кар’єру в транснаціональній корпорації DuPont. Працював у США, Женеві, а з 1990 року в Москві, де очолив відділення компанії, просував її продукцію в СРСР, а потім на ринки СНД. 1993 року Шморгун відкриває представництво DuPont в Україні і шість років керує ним.
ХОРОША ДРУЖИНА, ХОРОША РОБОТА — ЩО ЩЕ ПОТРІБНО ЛЮДИНІ ДЛЯ ЖИТТЯ?
— Я все-таки виріс у сільському господарстві, коріння моє торкалося землі. І завжди мріяв про те, аби повернутися в Україну й почати там свій бізнес. У цьому допоміг відомий американський бізнесмен українського походження Майкл Блейзер, з яким був давно і близько знайомий. Це розумна, я б сказав, стратегічна людина, закохана у свою батьківщину — Україну. Його бізнесу тут вже 16 років. Він купує не дуже успішні компанії, вкладає в них гроші, інвестиції і виводить їх на високий рівень.
Отже два з половиною роки тому я попрощався з DuPont, якому віддав двадцять років, і почав нове життя. Це був ризикований крок, тому що в Україні, як і у всьому світі, була криза. Але я розумів, що необхідно колись починати. І для цього потрібні інвестиції. А у «СігмаБлейзер» був досить великий фонд. У січні минулого року ми почали скуповувати в Україні сільгосппідприємства, які не могли протистояти кризі.
— Що являє собою компанія Harmelia, яку ви сьогодні очолюєте? Чим вона володіє, що орендує і скільки створила робочих місць? Які основні напрями її діяльності? Чи можете ви стверджувати, що їй властива соціальна відповідальність?
— Для компанії характерний так званий операційний підхід, як і для всього, чим займається «СігмаБлейзер». Ми, як я вже говорив, купуємо сільгосппідприємства й інвестуємо в них, у їх розвиток. У хорошу сучасну техніку, у високоякісне насіння, в агрохімію, добрива. Мета — відродити землю й потім вирощувати на ній культури, які їй підходять. Це головне — підвищити врожайність і вартість земель, у які раніше дуже мало вкладалося. Їхні попередні господарі просто виснажували землю, випивали з неї всі соки, але нічого не давали натомість. Такого навіть чорнозем не витримує. Аби отримати хороший урожай, потрібно інвестувати, мати для цього відповідний капітал, людську силу, силу духу й сучасну технологію.
ЯК ОЖИВИТИ ЗЕМЛЮ
Ми викупили права оренди на 73 тисячі гектарів в Харківській і Полтавській областях. Придбали великий елеватор. Купили достатню для обробки цієї землі кількість сучасної техніки: трактори, комбайни тощо. Що ж до робочих місць, то ми їх на селі не лише зберігаємо, а й створюємо. Сьогодні в холдингу працює понад 1100 осіб — трактористи, комбайнери, водії, обліковці, менеджери, агрономи, інженери.
— Чи інвестуєте ви так само і в людей?
— Аби підвищити технологічний рівень сільгоспвиробництва потрібно навчати працівників. Тому що їм слід знати певні закони. Виснажувати землю дуже легко. Ви просто з року в рік сієте і збираєте урожай, але нічого не вносите в землю. Але якщо поставитися до справи серйозно і професійно, то потрібно інвестувати у високоякісне насіння і добрива, в сучасну хімію для боротьби з хворобами рослин, шкідниками і бур’янами. Не можна працювати за старою технологією. Ми, наприклад, вже не використовуємо плуги. Наш підхід до агротехніки — це мінімальна обробка. Прагнучи якомога менше порушувати родючий шар, ми зберігаємо вологість ѓрунту. Тому що він — живий організм. Ми ще лише починаємо, працюємо всього другий рік, але результат вже є: ѓрунт оживає, він вологий і в ньому вже багато хробаків. Ми можемо вирощувати і технічні культури, і пшеницю, соняшник, кукурудзу, сою, горох, ячмінь, цукровий буряк.
Для нас дуже важливо мати хороші стосунки з власниками земельних паїв. Ми виділяємо ресурси не лише на оплату оренди землі, але й на розвиток соціальної сфери. Допомагаємо школам, лікарням, займаємося дорогами і громадським транспортом, працюємо з адміністративними органами, аж до губернаторів, з місцевими радами — від сільських до обласних.
— Ви говорили про родючість ѓрунту. А чи займаєтеся також тваринництвом, адже без нього землю не поліпшити?
— Ми це розуміємо, але поки що концентруємося на рільництві. Проте плани розвивати тваринництво є. Ми про це думаємо і чекаємо можливості інвестувати. Адже продукція тваринництва дуже витратна, а тому дефіцитна. Ми зараз розглядаємо і молочний, і овочевий сектори. Будуть у нас і картопля, і морква, і капуста. Наш провідний напрям — сортове насіння пшениці, сої та інших культур. Вирощуємо їх і для себе, і як бізнес — на продаж. А стратегічна культура для компанії — це пшениця. Вона займає майже 50% у нашій сівозміні.
— Що ви можете сказати про професіоналізм українських селян? На українців у роботі можна покластися чи, можливо, за ними потрібен суворий контроль, аби чогось не вкрали, як звикли за часів радянської влади, коли все було колгоспне, тобто одночасно і нічиє, і моє.
— У компанії Harmelia працює всього два іноземці — я і головний інженер. Всі інші — українці. І я вірю, що з українцями не лише можна, а й потрібно працювати. Тут дуже високий рівень професіоналізму у всіх галузях. А професіоналів слід відповідно мотивувати до праці. Й у нас у компанії створені схеми стимулювання, що дозволяють зробити так, аби ті, хто краще працюють, мали більший заробіток. Але контроль також потрібен. Бо в таких масштабних компаніях у будь-якій країні знаходяться люди, які думають, що можуть перехитрувати систему. Отже, про облік і контроль не забуваємо. Є і охорона. Є системи, що дозволяють відстежувати місцезнаходження і переміщення техніки. Адже крім усього іншого, нам потрібно знати, які і де проведено роботи. Це і контроль, і підмога при нормуванні і плануванні робіт.
— Яка в компанії середня зарплата?
— Про це я не готовий говорити ще й тому, що вона диференційована залежно від внеску кожного окремого працівника. Люди, які обіймають відповідальні посади, а до таких ми відносимо не лише менеджмент, але й, скажімо, тракториста, який відповідає за дорогу сучасну техніку (трактор, наприклад, коштує більше 200 тисяч доларів), заробляють добре.
РЕЗУЛЬТАТИ
— Як ви оцінюєте підсумки роботи компанії цього року? Якої досягли врожайності на українських землях? Чи порівнювана вона з врожайністю в США і Європі? Чи зможе Україна зрівнятися за кількістю і якістю сільгосппродукції з країнами Заходу?
— Цього року наші результати з усіх культур вищі, ніж в Америці, а з деяких культур такі ж, а то й вищі, ніж у Європі. Отже питання не в тому, чи можемо ми. Ми дійсно можемо! Потрібен лише час. Україна дуже унікальна країна для сільського господарства. Наш чорнозем кращий, ніж в Америці. А поля більші, ніж у Європі і дозволяють вести великотоварне виробництво. При цьому кліматичні умови просто ідеальні для багатьох культур. Головне — інвестувати в землю. Ми торік вклали більше 100 мільйонів доларів. Це — наша стратегія. Це саме те, що необхідно робити повсюдно в Україні. Потрібні величезні інвестиції. Без них цю землю не підняти. Україна повинна вкладати в сільське господарство десь від 30 до 50 мільярдів доларів на рік. У держави таких грошей, на жаль, немає. Значить, потрібен інвестор. Але аби вони прийшли, їм треба розуміти правила гри на українському ринку, для них мають бути створені стимули. Куди тепер переважно йде інвестор? Всі знають: до Південної Америки.
З інвесторами я зустрічаюся дуже часто — ми тепер шукаємо кошти для розширення наших операційних земель і для створення елеваторів і різних сховищ. Чому інвестор не прагне до України? Йому незрозуміло наше земельне законодавство. Всі запитують: коли в Україні знімуть мораторій? У Росії заборони на продаж землі вже давно немає. Але там свої нюанси. А у нас ще додається державна нестабільність. Ми чуємо про всі ці проблеми з опозицією, про судові процеси. Щоб прийшов інвестор, він має бути упевнений у стабільності. Всі ці квоти і мита на експорт (в день інтерв’ю обмеження на експорт пшениці і кукурудзи в Україні були зняті), неповернення ПДВ експортерам, все це створює враження, що інвестувати в Україні дуже складно, важко і ризиковано. Лише такі компанії, як «СігмаБлейзер», які вже давно тут працюють, розуміють, що перспективи для інвестування все ж є. Але далеко ще не всі інвестори розуміють Україну так, як «СігмаБлейзер».
— Чи рентабельне сьогодні виробництво у вашій компанії, і які культури забезпечують найбільші прибутки?
— Прибутки в першу чергу визначаються ринковими цінами на продукцію. І ми не займаємося нерентабельними культурами. Це не був би бізнес, якщо культура нерентабельна. Але ціни, як ви розумієте, ми не контролюємо, вони нам не підвладні. Можна, звичайно, тримати продукцію в очікуванні того, що ціни піднімуться. Проте ми вважаємо за краще контролювати і знижувати собівартість продукції. І я впевнений, що майже всі культури можна зробити рентабельними. А для нас найрентабельніші — це кукурудза, пшениця, соя, соняшник. Рапсу ми вирощуємо мало. Для кліматичної зони Полтави і Харкова — це ризикована культура.
— До того ж він ще й на землю погано впливає.
— Якщо щось виснажує землю, то її все одно потрібно оберігати — більше використовувати мікродобрив, біологічних препаратів, що вносять до ѓрунту певні мінерали. Соняшник також виснажує. Більше, ніж раз на п’ять-сім років, ним поле не можна займати навіть у тому випадку, якщо вносиш достатньо добрив. Доводиться чекати, аби ѓрунт сам себе відновив.
ПОТЕНЦІАЛ
— Ви маєте можливість порівнювати. Де краще працювати сільгоспвиробникові, в Україні чи, скажімо, в Америці?
— Моє серце тут. Я люблю цю землю і вже багато років віддав Україні. Але я американець. А фермерство і сільське господарство в США — це вже старий бізнес. Можливостей підвищувати якість і врожайність там вже дуже мало. Тоді як в Україні потенціал дуже високий. Раніше середня врожайність зерна тут була 1,5—2 тонни з гектара, а тепер більше трьох тонн. А ми в Harmelia вже майже до 5 тонн дійшли, і це ще не все.
— Що більше всього допомагає і що заважає аграріям працювати в Україні? Чи є тут свобода для підприємництва і конкуренції?
— Ми вже говорили про експортні квоти і мита, про неповернення ПДВ трейдерам. Все це впливає не лише на собівартість і ціну, але й на можливість України виходити на міжнародні ринки. Нинішня політика держави, як мені здається, дуже погано впливає на зовнішню торгівлю країни. Україна нерідко добровільно поступається ринками, на яких активно працювала. У цьому держава повинна визначитися. Я розумію, що є проблеми й інтереси бюджету, але потрібно все ж знайти якийсь баланс. Тому що світові ринки не прощають таких промахів. Якщо експорт з якоїсь країни стає ненадійним, то вони дуже швидко знаходять інших постачальників.
А свобода підприємництва в агросекторі України помітно обмежена вимогами влади щодо того, що вирощувати. Більшість українських компаній, багато з яких вже котируються на світових біржах, витримують сівозміни і дуже відповідально ставляться до цього. Вони розуміють: аби отримати результат, потрібно вкладати. І державі, якщо вона хоче регулювати структуру посівів, слід використовувати не адміністративні методи, а стимули. Наприклад, сьогодні вже з’явилася стимул-реакція займатися тваринництвом. Це — необхідно. А ось те, що вигідно бюрократії — всі ці ліцензування, усілякі дозволи — потрібно відміняти, аби підприємець знав заздалегідь, що від нього вимагається. Закони мають бути стабільними, зрозумілими і прозорими. На фермера не слід «наїжджати». Бюрократам потрібно заборонити відривати сільгоспвиробників від справи, від повсякденного бізнесу.
Що стосується конкуренції в агросекторі, то вона вже відчувається і дає свої плоди. Частка агрокомпаній в Україні зараз складає близько 15% обробленої землі. І ця цифра, я думаю, буде й далі, причому різко, зростати. Це велика перевага України, що дозволяє їй успішно конкурувати і на міжнародному ринку продовольства.
— Як ви оцінюєте земельну реформу, здійснювану в Україні?
— Її, вочевидь, треба проводити. Тому що земля має бути, в хорошому розумінні, частиною будь-якого товару. Але це не означає, що землю обов’язково потрібно продавати. Мова може йти і про довгострокову оренду, яка використовується в багатьох країнах. Сьогодні ж у нас часто діють договори, підписані на два або п’ять-десять років. Це створює нестабільність на земельному ринку і нікому не йде на користь. Приклади ми бачимо щодня. Так, ми завжди вчасно, а часто і заздалегідь виплачуємо орендну плату, але земельні спекулянти, які зовсім не збираються працювати на землі, мають перед нами переваги. Та минає трохи часу, і власник землі переконується, що спекулянт не має жодної зацікавленості підтримувати родючість землі, інвестувати в неї — він її просто тримає, вичікуючи, коли вона подорожчає, аби вигідніше продати. Від цього страждає і держава, не отримуючи податків, і агрокомпанії, у яких з’являються пустоти в сівозміні, що не дозволяють планувати виробництво.
Отже мораторій потрібно якнайшвидше відміняти. Але це слід робити з розумом, аби не створити ще більшої нестабільності. Має бути кадастр. Має бути закон про ринок землі.
ПРОБЛЕМА №1
— Остання спроба нашого уряду знайти порозуміння із сільгоспвиробниками — намір ввести замість експортних мит так звані порогові ціни. Як ви до цього ставитеся?
— Я вже говорив і скажу ще раз — я все-таки американець. Я вірю у вільне підприємництво. Коли економіка контролюється, це погано. Так само погано, коли вона постійно міняється, бо змінюються правила гри, створюється нестабільність. Користі від цього немає ні виробникам, ні державі. Зараз стосунки з державою у нас лише будуються. І на ринку постійно йдуть розмови про те, що буде далі. У таких умовах інвесторів чекати не доводиться. А Україні без інвесторів ніяк.
— Чи помітили ви останнім часом позитивні зміни в Україні у бік зниження корупції?
— Ні. Рівень корупції навіть підвищився. Адже я працював і в Росії, але там такої корупції не бачив. Це — проблема №1. Вона характерна для всіх галузей і створює умови для дорожнечі. Я таких цін, як в Україні, не бачив навіть у багатій Швейцарії. Корупція в Україні — це одна з головних складових високих цін і, головним чином, на продовольство. Звідки вони беруться? Хіба Україна далеко від постачальників? Я переконаний, такі ціни перш за все породжені корупцією. І боротися з нею потрібно обов’язково. Обов’язково!
