Ця система заснована на жорсткій логіці і може впасти за найменшої спроби некомпетентного втручання.
Гроші — єдиний вид влади, доступний будь-якій людині. Кількість грошей у вашому гаманці визначає кількість вашої влади над іншими людьми. Інші атрибути влади, такі як чин або посада, ще більша абстракція, ніж гроші. Вони тільки показують, якою кількістю грошей оперує ця особа, і міру залежності від цих операцій інших членів суспільства.
Само поняття «гроші» виступає як повновладний диктатор, що підпорядкував усі наші почуття та дії, який змушує нас міняти своє життя. Якби позбавили нас від цього диктатора, зруйнували струнку логіку його законів, то ми стали б схожими на сліпих кошенят. За прикладом далеко ходити не треба: деградація українського суспільства — це наслідок грубого порушення принципів оцінення людської праці.
Інфляція — один з чинників цього порушення. Зниження реальної ціни грошей, їхньої купівельної здатності на догоду обмеженому колу людей, що перебувають при владі, спричинило національну катастрофу. Інфляція — це непрямий податок на виробника. У тоталітарному суспільстві інфляція допомагає владній олігархії залишатися при владі. Викидаючи в обіг нічим не забезпечені гроші, олігархи підтримують свою платоспроможність за рахунок інших членів суспільства.
У демократичному суспільстві мінімальна, законодавчо встановлена інфляція, навіть корисна. Вона розігріває економіку, не дає грошам застоюватися. Але головна користь від невеликої інфляції — боротьба з можливою монополізацією ринку грошей. Гроші — це товар, такий самий, як ковбаса, як людська праця, як усе, чим можна торгувати. Як і всі товари, гроші мають певні властивості. Вони мають ціну, яка визначається ринковим шляхом, тобто співвідношенням попиту та пропозиції. Ринок грошей, як і ринки інших товарів, перебувають у постійній конкурентній боротьбі і прагне до монополізації. Монополізація ринку грошей спричиняє невиправдане підвищення ціни на них. Оскільки ціна на гроші зростає, покупців на цей вид товару стає менше, що призводить до падіння грошового і товарного обороту. Монополізація ринку грошей — основна причина економічних криз.
Невелика девальвація грошової одиниці сприяє припливу на грошовий ринок дешевих, конкурентоспроможних грошових ресурсів. Цей ефект досягається за рахунок обмеженої емісії. «Емісійні гроші» вступають у конкурентну боротьбу з «монопольними грошима» і знижують ціну на кредитні ресурси. Невелика інфляція — непоганий спосіб боротьби з економічною кризою. Щоправда, його можна застосовувати тільки в демократичних державах, що дотримуються принципів свободи особистості та приватної власності. А в тоталітарному суспільстві, де монополія на кредитні ресурси є основним інструментом поневолення, інфляція — додатковий засіб для перерозподілу суспільного продукту на користь олігархії (в демократичному суспільстві вона допомагає обмежити апетити монополістів, знижує ціну на гроші і, відповідно, збільшує товарний оборот). Це твердження має і зворотну силу: за станом фінансового ринку держави можна точно визначити чи є вона демократичною чи тоталітарною.
Гроші є особливим товаром, який використовується для полегшення обміну іншими товарами. Що більший грошовий оборот, то більший товарообмін. Існує три способи наповнення грошової одиниці реальним товарним вмістом.
Спосіб перший — «золотий стандарт». Він включає в себе прив’язку ціни грошей до ціни будь-якого товару. Наприклад, ціна однієї гривні дорівнює ціні одного грама золота. При використанні «золотого стандарту» дуже легко монополізувати ринок грошових ресурсів: досить лише знайти контроль над оборотом золота (тобто над одним з сегментів товарного ринку).
Спосіб другий — «оборотність валюти на зовнішніх фінансових ринках». Він включає в себе конвертацію валют на ринках держав з відкритою фінансовою системою. При використанні цього шляху монополізувати грошовий ринок практично неможливо, оскільки в визначенні ціни грошової одиниці беруть участь всі сегменти товарного ринку, а її реальна ціна визначається попитом і пропозицією.
Спосіб третій — «оборотність валюти на внутрішньому ринку». Він включає в себе прив’язку курсу національної грошової одиниці до курсу будь-якої вільно-конвертованої валюти або конвертацію національної валюти на внутрішньому фінансовому ринку. Цей спосіб характерний для країн зі слабкою, нестабільною економікою. Як правило, це країни, що несуть у собі риси тоталітаризму або, як їх тепер називають, «країни демократії, що розвивається». При слабкій, залежній від зовнішнього інвестора економіці, спосіб «внутрішньої оборотності валюти» дає можливість зберігати стабільність валюти, що навряд чи можна було б гарантувати при її купівлі-продажу на світовому фінансовому ринку.
Головна причина розвалу економіки СРСР — нереальне становище радянського рубля, його невідповідність цим трьом стандартам. Без визначення ціни на гроші вони не можуть використовуватися за своїм прямим призначенням, тобто виконувати функцію помічника при товарообміні. На папері рубль відповідав усім критеріям «золотого стандарту», він прирівнювався до 0,987412 г золота, але, на жаль, обміняти рублі на золото було неможливо. При цьому радянське законодавство навіть не допускало такої дії. Цей парадокс призвів до того, що рубль перетворився на папір, а товаро-грошові відносини поступилися місцем бартеру.
Гроші ще й еталон оцінення людської праці. Уряди, що спотворюють закони грошового обігу, звичайно, можуть, деякий час вирішувати свої проблеми, але наслідки цього фатальні: економіка зазнає руйнації, нація, втративши стимул до праці, вироджується.
Гроші — наш найкращий адміністратор у світі. Він не має особистих бажань і вад, нікого не змушує будь-що робити. Його всі люблять і звеличують, во ім’я його створене все, що нас оточує. Треба тільки ставитися до нього дбайливо, і тоді все буде гаразд.
