Нинішній тиждень відзначився відчутним загостренням нестабільності американської економіки і відповідним впливом на світові фінансові ринки. Імпульсом до цього стало прийняття 17.03.08 р. ФРС США ухвали щодо чергового (третього з початку року) зниження до 3,25% (на 01.01.08р. — 4,25%) облікової ставки, за якої рефінансуються комерційні банки. Термін повернення відповідних кредитів продовжено з 30 до 90 днів. Вперше з часів Великої депресії 30 х років ФРС прийняла рішення про безпосереднє кредитування крупних фінансових компаній, що фактично перекреслює дворівневу специфіку банківської системи, базові підвалини ринкової економіки. Про масштабність відповідних операцій свідчить такий приклад: банк J.P.Morgan отримав від ФРС $30 млрд. на купівлю одного із найбільших (п’ятого за обсягами активів) фактично збанкрутілого іпотечного банку Bear Stearns (банк засн. 1923 р.). Для запобігання системних банкрутств запущено механізм інфляційної емісії. Власне, ця ситуація і не приховується чинною владою. «Спочатку запобігання кризи, а потім боротьба з інфляцією» — заявив з приводу цього міністр фінансів США.
Відомою є реакція світових ринків на відповідну ситуацію. Рекордне падіння валютного курсу долара по відношенню не лише до євро, а й інших валют, у т.ч. й єни, юаня та російського рубля (23,6 руб./$), нестримне зростання ціни на нафту, падіння світових фондових ринків та інші процеси є відлунням ситуації. За існуючими оцінками, втрати світової економіки від фінансової кризи сягають 600 млрд дол.
Як оцінювати ці процеси, чи можна вважати, що економіка США вже опинилася в стані рецесії, чи зазнає кризи найближчим часом? Опитування 475 найкрупніших корпорацій США засвідчили, що більше половини респондентів дотримується першої позиції і чверть — другої. Особливо гучною у зв’язку з цим стала заява президента Світового банку Р.Зелліка, що рецесія найбільшої в світі економіки вже розпочалася, що може відчутно позначитися на стабільності світових ринків. Як підтвердження цього, вказується на падіння у лютому на 0,5% промислового виробництва США, скорочення на 63 тис. робочих місць, зниження фінансових надходжень до бюджету і відповідно зростання до рекордної позначки ($175,6 млрд.) його дефіциту. Упередити ланцюгову реакцію у цій ситуації неможливо.
Йдеться про об’єктивні реалії світової економіки, які мають враховуватися не лише на рівні владних інституцій, а й безпосередньо суб’єктів ринку. І все ж з урахуванням цього не можна припускатися непрофесійних оцінок відповідної ситуації. Наш аналіз вказує на те, що за останні 50 років падіння ВВП у США було зафіксовано п’ять разів. Найглибшим таке падіння було у 1982 р., коли ВВП знизився на 1,9%. У решті всіх випадків темпи падіння не перевищували одного відсотка. Важливо враховувати й те, що практично після кожного із таких випадків наступав період відчутного економічного зростання: у 1976 р. (після падіння ВВП у попередньому році на 0,2%) зафіксовано приріст на 5,3%, у 1983 р. — на 4,5% (1982 р. — зниження 1,9%) у 1992 р. — на 3,3% (1991 р. — падіння 0,2%).
Ці факти мають спонукати до виважених дій прибічників негайного переформування валютних активів на євро. Свого часу я акцентував на негативних наслідках зростання під впливом падіння курсу долара валютних котировок національних валют. За підсумками цього року ми отримали підтвердження вказаних застережень. Лише у січні торговий дефіцит країн єврозони склав 10,7 млрд. євро; на 64% зменшився у лютому поточного року розмір позитивного торгового сальдо у Китаї. Відповідною є ситуація і в Японії. Натомість для США зниження курсу долара при всіх негативах (йдеться насамперед про подорожчання імпорту нафти), виконує і важливу стимулюючу (щодо американського експорту) функцію.
Не стандартною є відповідна ситуація для Росії: викликане знеціненням долара зростання світових цін на нафту — відчутний плюс для російської економіки, а ревальвація рубля — мінус. У підсумку відповідні чинники урівноважують один одного. Жорстка прив’язка гривні до долара означає фактичну девальвацію нашої грошової одиниці насамперед по відношенню до російського рубля і євро, що є стимулюючим чинником українського експорту і водночас стримує імпорт. Йдеться, таким чином, про неоднозначні процеси, які потребують системних оцінок. До цього ж потрібно враховувати, що нинішні ускладнення світової економіки визначаються низкою чинників, які безпосередньо не пов’язані з американською фінансової кризою. Слід обов’язково враховувати і цю обставину.
