...штрафоманія стала загрозою для національної безпеки України. Суб’єкти господарювання перебувають під впливом 40 видів штрафів різних чиновницьких інстанцій. Нещодавно з’явився новий вид штрафу, що накладається Національним банком України за «здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку». Яким інструментом можна вимірять цей ризик, коли вся сучасна українська банківська діяльність є суцільним мінним полем?
Тотальні перевірки господарської діяльності ставлять під сумнів чесність намірів контролюючих органів. Так, за даними податкових органів, Промінвестбанк за підсумками 2000 року визнаний найкращим платником податків. За 9 років він сплатив державі понад 1 млрд. грн., не маючи жодного випадку недоїмки. За останні два роки банк перевіряли: податкові інстанції — 33 рази, НБУ — 27 разів, Пенсійний фонд — 6 разів, міжнародні та вітчизняні аудитори — 4 рази, Державна комісія з цінних паперів — тричі, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба України, Міністерство внутрішніх справ — кожний по двічі.
Донедавна поняття економічної безпеки було не визначено, а загалом безпека зводилася до розбудови збройних сил і внутрішньої системи безпеки. З процесами глобалізації економіки, приватизації державної власності за участю іноземних структур, відмивання значних сум грошей, тінізації економіки і масового ухилення від сплати податків на чільне місце виходить захист України як економічно і політично цілісної держави.
Складовими економічної безпеки будь-якої держави є ресурсне забезпечення, інтелектуальний ресурс, обороноздатність, управління грошовими потоками, законодавче підґрунтя для розвитку національної економіки.
Особливість української економічної безпеки полягає в тому, що її забезпеченням переважно займаються окремі структури. В державі не вироблена стержнева політика створення розгалуженої за напрямками економічної безпеки. Відомо, як багато уваги приділяється співпраці зі світовими фінансовими інституціями в інтересах залучення фінансового капіталу в країну, іноді на кабальних умовах, тоді як вітчизняна банківська система має великі можливості спрямування коштів в економіку. Тільки Промінвестбанк за десять років вклав у економіку коштів більше, ніж сума всіх зовнішніх запозичень. Треба створювати економічні передумови для залучення внутрішнього інвестора.
Недосконала політика держави в сфері запозичень спричинила стійку боргову кризу. Діючи за принципом «беремо все, що дають», ми накопичили на кінець 2000 року борг України до $14 млрд. США. Тільки на обслуговування цього боргу в 2001 році планується витратити 15 відсотків бюджету держави. Проте з кожним роком ця цифра збільшуватиметься.
Майже два останні роки Україна обходилася без кредитів Світового банку. При цьому ВВП в 2000 році не тільки не зменшився, але й зріс на 6 відсотків. Отже економіка може розвиватися за рахунок власних ресурсів.
Проте через недосконалість грошово-товарних відносин, на які негативно вплинули бартерні операції, грошова політика не в повній мірі забезпечує економіку ресурсами для її розвитку. Економічній безпеці загрожує величезна заборгованість між суб’єктами господарювання. Тільки за 6 місяців 2001 року дебіторська заборгованість зросла більше ніж на 10% і перевищила 200 млрд. грн.
Нестача обігових коштів порушує виробничий процес. Якщо в 1992 році частка власних грошей підприємств склала 15 відсотків, то на сьогодні вона знизилася до 2 відсотків. Рівень монетизації ВВП за цей період знизився з 27 до 16 відсотків, а частка грошей поза банками в грошовій масі зросла з 19,2 до 40 відсотків.
Мізерні бюджетні асигнування не забезпечують розвиток національної економіки.
Серйозною проблемою економічної безпеки є рівень управління грошовими потоками, внаслідок цього не перекриваються канали відтоку коштів у тіньову сферу, розпорошуються фінансові ресурси, суб’єкти господарської діяльності не захищені від фінансових втрат через неплатоспроможність окремих банків, має місце низька ефективність використання бюджетних і пенсійних коштів з причин уповільнення їх руху. Розосереджування фінансових ресурсів через безліч комерційних банків породжує їх розпорошення та обумовлює нецільове і неефективне їх використання. Тому подальша концентрація грошових ресурсів є одним із напрямків удосконалення управління грошима.
У забезпеченні цільового використання бюджетних коштів важлива роль відводиться казначейству, яке повинно забезпечити своєчасне фінансування державних програм, в тому числі виплат заробітної плати, пенсій і т. ін.
Незрозуміла наявність такої структури як Пенсійний фонд. Треба мати єдиний державний кошторис, незалежно від джерел надходження коштів, а не створювати комерційних посередників. Тоді запрацюють реальні важелі управління державними ресурсами, а населення й економіка країни не залишаться відірваними від їх обігу.
У державі не діє принцип демократичного доступу до державних кредитних ресурсів. Національний банк допускає до рефінансування тільки ті банки, які купують державні цінні папери. Вкладання коштів у реальну економіку не заохочується. Ось тому протягом десяти років величезні кредитні ресурси НБУ, які становлять більше 34 млрд. грн., по суті використовувалися не на розвиток виробництва, а на «проїдання» через бюджет.
Не існує цільового і комплексного підходу щодо концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку української економіки. Всім відома важливість паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), який включає вугільну промисловість, нафтогазовий комплекс, електростанції. Проте розпорошеність коштів по різних комерційних банківських структурах не дозволяє оперативно управляти грошовими потоками, включаючи і банківські кредити. Галузь не концентрує ресурси для забезпечення кредитного процесу в уповноваженому банку. Так, 60 відсотків усіх кредитів у паливній промисловості надаються Промінвестбанком, тоді як із загальної суми власних фінансових ресурсів у Промінвестбанку акумулюється тільки 10 відсотків, а решта — в інших комерційних банках.
Замість того, щоб зміцнювати діючі банки, у нас весь час з’являються ідеї щодо створення нових банків. Так, створення нового банку реконструкції і розвитку сприятиме подальшому розпорошенню фінансових ресурсів.
Економічна безпека безпосередньо пов’язана з надійністю банків, величиною їх власного капіталу, рівнем менеджменту. При всій жорсткості НБУ по відношенню до комерційних банків щодо виконання обов’язкових резервів (хоч і занадто високих) та інших нормативів ліберальною є його політика до дрібних банків. Мізерні власні капітали таких банків не тільки не в змозі активно конкурувати у сфері банківського капіталу, але й становлять небезпеку платоспроможності банківської сфери в цілому.
Всілякі поняття про оздоровлення тих чи інших банків створюють платіжну напругу і можуть стати детонатором ланцюгової реакції порушення грошового обігу. Розпорошення фінансових ресурсів, великий відрив сфер створення і використання ресурсів унеможливлює управління грошовими потоками. Клієнтура Промінвестбанку створює 30 відсотків бюджетних надходжень, які потім проходять через спеціалізовані банківські структури, осідають там на певний строк, порушуючи нормальний обіг грошей.
Спроба створення промислово-фінансових груп в умовах недосконалості ринкових відносин, відсутності необхідних правових норм не вирішує проблеми підвищення ролі грошей у відтворенні суспільного виробництва, в налагодженні їх ефективного обігу.
Значні кошти банків заморожуються при кредитуванні. Недосконалі теорія і практика судочинства виробили такий український феномен, як визнання судом недійсним кредитного договору при наявному факті отримання грошей позичальником. Це явище, якщо його не віднести до факту злочинства, може серйозно вплинути на вітчизняного кредитора. Банки все більше спрямовуватимуть кошти в такі сфери обігу капіталу, які не будуть пов’язані з кредитуванням реальної економіки.
Ухилення від сплати боргів через визнання недійсними кредитних договорів уже має негативну тенденцію, про що свідчать приклади Макіївського коксохімічного заводу, авіаційної компанії «Дніпроавіа», державної акціонерної компанії «Укрресурси», нафтопереробного підприємства «Лінос», «Пластмасприлуки» та інші, де судові органи не тільки не сприяли поверненню кредитної заборгованості, але й по суті заохотили такі дії. З позицій сьогодення це є проявами економічного тероризму.
Ці негативні явища набули незворотного характеру в зв’язку із здійсненням приватизації та реструктуризації підприємств. Фонд державного майна практично ігнорує вітчизняного кредитора, усуваючи комерційні банки з приватизаційного поля, посилаючись на відсутність закону щодо врахування інтересів українських кредиторів. Банки стають «ізгоями» суспільства.
Відтворення економіки, її структурна перебудова неможливі без залучення кредитів банків, інших інвесторів. Проте умови для внутрішнього інвестування не тільки не розширюють це поле діяльності, але й стримують подальше банківське кредитування. З червня цього року в державі заборонена примусова реалізація майна державних підприємств, що по суті унеможливлює подальше кредитування. Це посилюється ще й тим, що податкові органи мають право на заставу майна. Тобто заохочуються адміністративні методи і звужуються кредитні відносини. Це все одно, що рубати сучок, на якому сидиш. На сьогодні кредитування ще не вмерло тільки завдяки порядності більшості керівників підприємств і фірм.
Виходячи з аналізу цієї ситуації, мабуть, слід розглядати законотворчість і особливо підзаконні акти як такі, що не повинні шкодити розвитку економіки.
Волюнтаризм, чиновницький правовий нігілізм, штрафоманія стали загрозою для національної безпеки України. Суб’єкти господарювання перебувають під впливом 40 видів штрафів різних чиновницьких інстанцій. Нещодавно з’явився новий вид штрафу, що накладається Національним банком України за «здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку». Яким інструментом можна вимірять цей ризик, коли вся сучасна українська банківська діяльність є суцільним мінним полем: майно в заставу держпідприємств взяти неможливо, позичальник може відмовитися від сплати боргу і йому за це нічого не буде. Вважаємо, що в цих умовах накладання штрафу у розмірі 1% статутного фонду не сприятиме розвитку банківської системи в цілому.
Непомірний податковий тиск, коли після оподаткування гривні залишається всього 20 коп., заганяє в тінь значні грошові потоки, чим звужується сфера банківського кредитування, особливо довгострокового. Як свідчить досвід Росії, зменшення розмірів податків сприяє зростанню виробництва, створенню стимулів чистої і чесної діяльності з прозорими грошовими потоками.
З позицій сьогодення вся фінансово-олігархічна система все більше набуває рис жорсткої бюрократичної машини, що володіє необмежено і силою і владою, але мало сприяє економічному розвитку.
Тотальні перевірки господарської діяльності ставлять під сумнів чесність намірів контролюючих органів. Так, за даними податкових органів, Промінвестбанк за підсумками 2000 року визнаний найкращим платником податків. За 9 років він сплатив державі понад 1 млрд. грн., не маючи жодного випадку недоїмки. За останні два роки банк перевіряли: податкові інстанції — 33 рази, НБУ — 27 разів, Пенсійний фонд — 6 разів, міжнародні та вітчизняні аудитори — 4 рази, Державна комісія з цінних паперів — тричі, Державне казначейство, Контрольно- ревізійна служба України, Міністерство внутрішніх справ — кожний по двічі. За цими перевірками суттєвих претензій до Промінвестбанку немає. Кінця-краю цим перевіркам ми не бачимо. Указ Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 р., яким передбачено проведення контролюючими органами планових перевірок не частіше одного разу на календарний рік, практично не виконується. Було б доцільним прийняття Закону щодо обсягів і термінів перевірок контролюючими органами суб’єктів господарювання.
Під час таких перевірок відволікається значна частина основних працівників банку від роботи по здійсненню розрахункових та кредитних операцій, враховуючи, що Промінвестбанк щодобово обробляє щонайменше 500 тисяч платіжних документів через розрахункову палату.
Ще один український (а може, й неукраїнський) феномен полягає як у відсутності культури спілкування, так і у зловживанні владою посадовими особами. Нетерпіння до ближнього стало нормою відносин між людьми. Частіше всього страждають інтелектуали, патріоти. Постійне нав’язування суспільству думки про якийсь суцільний хаос і казнокрадство створює негативний імідж як окремим людям, так і державі в цілому. Порушення норм моралі стало ознакою сучасного стилю державного управління. Візьміть, наприклад, відверто цинічні рішення чиновників щодо передачі тих чи інших підприємств в управління комерційним банкам без будь-якого тендеру чи конкурсу. Потім робиться повідомлення, що такий банк- переможець є найпотужнішим і входить до першого десятка банків. Насправді, там десятком і не пахне. Свавілля неприкрите.
Ті чи інші заяви з трибуни, або зі шпальт газет летять як отруйні стріли в тих, кого визнали мішенню для таких стрільців. Все це робиться на замовлення. Навiть сам «рупор» iнодi розколюється i вказує на замовника дезiнформацiї.
Вседозволеність шельмування, застосування так званих «сучасних технологій» чітко скоординовані. Вони мають на меті відволікати увагу суспільства від дійсно махрових грабіжників держави. За копійки продаються велетні індустрії, розтранжирюються кошти платників податків на всілякі офіси та оздоблення. Все це роблять ті, хто повинен оберігати суспільне майно.
Не треба далеко ходити. Тільки з сесійної зали парламенту часто-густо вилітає стільки «депутатських качок», що навіть найкращий мисливець навряд чи зможе з ними впоратися. Заради поліпшення свого іміджу напередодні виборів деякі так звані «почервонілі» демократи вдаються до явно провокаційних лівих лозунгів щодо націоналізації окремих банківських структур. Було б зрозуміло, якби про це говорив справжній комуніст, що пропагує ідеологію народовладдя. Але коли про це заявляє людина, яка обтяжена бізнесовою діяльністю та ще й не в ладах з населенням, то виникає питання «хто ви, панове?» Невже ви думаєте, що для одних будуть ринкові відносини, а для інших комуністична система? Якщо пани справді сповідуватимуть ідеологію лівих, то лівих стане більше і вони не їстимуть ваші зелені яблука. Для вас ринок закінчиться. Iще. Як це ви так не порадилися зi своїми босами, бути чи не бути приватнiй власностi?
А тепер щодо слідчих дій депутатського корпусу стосовно так званої приватизації Промінвестбанку. Відповідаю однозначно. Ніякої приватизації банку не було. В 1992 році банк був перетворений на акціонерно-комерційне товариство закритого типу за усіма законами суверенної України. На відміну від паперової приватизації заводів і фабрик, за якою до приватних осіб потрапили державні підприємства, Промінвестбанк заплатив великі гроші в казну держави.
Його історія сягає 1922 року, коли він був створений як банк довгострокового кредитування промисловості, а в 1959 році перетворений на банк фінансування капітальних вкладень. У зв’язку з реформою банківської системи з 1 січня 1988 року банк стає промислово-будівельним банком — Промбудбанком.
За весь період свого існування жоден правлячий режим не розламував банк. Навпаки. При реформуванні банківської системи здійснювалася концентрація фінансових ресурсів, спрямованих на розвиток промисловості, виключно в цей банк. І на той час Україна мала досить розгалужену сітку установ Промбудбанку.
Із здобуттям Україною незалежності розпочався новий відлік історії банку. У відповідності з постановою Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність» Український республіканський банк Державного комерційного промислово-будівельного банку СРСР став власністю Української РСР.
При розподілі загальносоюзної власності частка статутного фонду союзного Промбудбанку повинна була перейти до статутного фонду Промбудбанку України. Однак цього не сталося через прийняте тоді політичне рішення щодо нульового варіанту при розподілі власності. Таким чином, банк залишився без статутного фонду і тоді постало питання пошуку джерел його створення.
За рішенням трудового колективу Промбудбанку прибуток від комерційної діяльності, після розрахунків з бюджетом, що належав трудовому колективу за чинними на той час законами, був спрямований на формування статутного фонду.
У зв’язку з перереєстрацією всіх діючих комерційних банків на території України у вересні 1991 року банк був зареєстрований як державний комерційний промислово-будівельний банк України — Промбудбанк України.
Через рік, у зв’язку з черговою перереєстрацією банку у відповідності з Законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про господарські товариства» Промбудбанк України провів його акціонування. Характерно, що створений за рахунок прибутку весь статутний фонд, на вимогу нової української влади, був вилучений до бюджету в сумі 805,7 млн. крб., а це на той час було більше $ 1 млрд. США. Ось така ціна акціонування Промінвестбанку. Це не те, що зараз, коли надмогутні металургійні та енергетичні виробничі комплекси продаються за копійки.
Таким чином, банк вдруге залишився без статутного фонду. І тільки шляхом розповсюдження акцій серед підприємств та працівників промисловості був створений новий статутний фонд, що становив 1730 млн. крб. Пізніше за декретами уряду державні підприємства були виведені зі складу акціонерів. Зараз акціями володіють близько 100 тисяч чоловік.
Ось така гірка приватизація. То невже хтось всерйоз думає, що і в сучасних умовах можна чинити свавілля?
В радянській державі все було одержавлено. Але ніколи банки не фінансувались державою. Вони жили за рахунок доходів від своєї діяльності. Тому незрозуміло, чому українські чиновники керуються радянськими методами.
Майбутнє економічної безпеки неможливе без нової, єдиної грошової політики держави. Не може існувати окремо політика Національного банку, Податкової адміністрації, міністерств чи відомств. Верховна Рада повинна визначити чіткі орієнтири цієї політики. Необхідно прорахувати, який рівень монетизації нам потрібно для відновлення, розвитку, розширення виробництва. Важливо встановити пріоритети розвитку, яких на сьогодні Україна не має. У нас є чудові літаки, двигуно-, судно-, ракето-, приладобудування, але немає ні пріоритетного спрямування ресурсів у ці виробництва, ні стимулів для банків їх фінансувати. Тими ж літаками, космічною електронікою ми могли б зробити власний економічний прорив.
В цих умовах важливе значення має реалізація стратегії нарощування фінансової могутності і стабільності банків, підтримки розвитку пріоритетних підприємств, відновлення процесу відтворення.
Всі чинники економічної безпеки України треба підняти до рівня державної політики.
