П’ятнадцять років тому Сполучені Штати переживали період, який для них можна було б назвати «Епохою занижених очікувань». Приріст продуктивності праці загальмувався, ціни на енергоносії були високими, запас незатребуваних раніше технологій, що з’явилися в період Великої депресії, вичерпав себе. Зниження прибутковості великомасштабних економік переконало майже всіх економістів у тому, що економічне зростання в майбутньому уповільниться порівняно з минулим. Коли зростання продуктивності було в застої протягом майже двох десятиріч, було логічно стверджувати, що зобов’язання уряду США у сфері соціального страхування (Social Security, Medicare та Medicaid) надмірні, і їх треба урізати.
Так було тоді, але ми живемо зараз. За минулі роки стався вибух технологічних інновацій, завдяки якому темпи зростання продуктивності повернулися на «дозастійний» рівень. Справді, сьогодні економіка США стоїть на порозі революції у галузі біотехнології та, можливо, нанотехнології — революцій величезного масштабу й розмаху. Проте лунають ті самі заклики до урізування соціальних зобов’язань Америки.
Фахівці в галузі статистики із Social Security, можливо, не до кінця усвідомили вплив нинішніх технологічних революцій, проте ці революції значно розширили межі допустимого для уряду США. П’ятнадцять років тому загальна думка зводилася до того, що система Social Security в Америці зазнає величезних ускладнень, і що їй потрібна реформа, рівносильна — якщо порівнювати з автомобілем — переробці двигуна. Сьогодні проблеми цієї системи, за словами економіста Петера Орзага із Brookings Institution, набагато більше нагадують невеликий витік повітря з шини: зрештою вам доведеться з ним розібратися, але зробити це не дуже важко й особливого поспіху це не потребує.
То чому ж адміністрація Буша витрачає час та енергію, пропонуючи радикальні зміни в системі Social Security як свою знакову внутрішньополітичну ініціативу — насправді, як свою практично єдину політичну ініціативу? Будь-хто, кого хвилює слабкий фінансовий стан Америки, ставить відносно невеликий дисбаланс фінансування Social Security аж ніяк не на перше місце у списку пріоритетів. Найважливіша проблема — це загальна середньострокова перспектива бюджету, оскільки проведене Бушем зниження податків призвело до виникнення дефіциту, що змушує пригадати часи Рейгана, і цей дефіцит загрожує «підрізати крила» економічному зростанню США.
Друга за важливістю проблема — розібратися, що зробити в довгостроковій перспективі стосовно Medicare та Medicaid. Америка мусить вирішити, в якому розмірі та яким чином вона фінансуватиме свої програми з охорони здоров’я. Реально це швидше потенційна можливість, ніж проблема: якби ми не чекали, що лікарі й медсестри через покоління-два зможуть робити те, що сьогодні вважають неможливим, ми б не прогнозували виникнення серйозних фінансових дефіцитів через програми з охорони здоров’я.
Третя найсерйозніша проблема — це поставити бюджет нецільового фонду уряду США на стійку основу, щоб уряд, не пов’язаний з Social Security, міг фінансувати сам себе й виконувати свої зобов’язання після того моменту, — орієнтовно 2020 року, — коли він більше не зможе позичати з трастового фонду Social Security.
Основна думка полягає в тому, що труднощі з фінансуванням Social Security в довгостроковій перспективі, хоча вони й реальні, згідно з прогнозом будуть значно меншими й очікуються у значно віддаленішому майбутньому, ніж будь-яка з терміновіших, більших і важливіших фінансових проблем, з якими нині стикається уряд США. Якщо Social Security можна порівняти з повільним витоком повітря з шини, то нецільовий фонд після 2020 року — це гальма, що потребують термінового ремонту, Medicare та Medicaid — зіпсута трансмісія, а бюджетний дефіцит рівнозначний тому, що ви щойно врізалися в дерево.
Який водій, у якого машина щойно врізалася в дерево, в ній згоріла трансмісія й додатково потрібен терміновий ремонт гальм, скаже: «Найважливіше — це розібратися з цим повільним витоком повітря з правої задньої шини»? Що ж, Джордж Буш — саме такий водій.
Що ж до того, чому адміністрація Буша зосереджує увагу на Social Security, існує три теорії. Перша стверджує, що вся справа просто в некомпетентності: Буш та його найближче оточення просто не розуміють масштабу й значущості інших фінансових проблем федерального уряду.
Друга каже, що справа в ідеології. З якоїсь причини Буш та його команда вважають, що важливо підірвати успіхи установ, організованих за Франкліна Рузвельта під егідою його «Нового курсу».
Третя можлива причина — бюрократичний полон: аналогічно тому, як головною метою білля 2003 року про пільги на ліки в рамках Medicare було збільшення прибутку фармацевтичних компаній, пропозиція адміністрації Буша щодо Social Security буде, швидше за все, зорієнтована на інтереси Волл-стріт.
Я не бачу, щоб режим Буша давав хід якимось іншим нагальнішим реформам — таким, як підвищення прибуткового податку для відшкодування витрат на національну безпеку. Якби мені треба було укласти парі щодо можливої причини, я б поставив на банальну некомпетентність. Зрештою, вона, мабуть, є характерною спільною рисою будь- якої політичної ініціативи, що знаходиться під контролем нинішнього Білого дому.
Дж. Бредфорд ДЕЛОНГ — професор економіки Каліфорнійського університету в Берклі, колишній помічник міністра фінансів США за президента Клінтона.
