Фінансова скрута як лакмусовий папірець виявляє справжню сутність багатьох керівників. Коли наступає криза, або лише її передвісники дихають у спину, відчуття небезпеки наростає. І тут поведінка багатьох керівників, залежно від внутрішньої мотивації та власних моральних якостей, діаметрально відрізняється. Свідомі та кваліфіковані спрямовують зусилля на боротьбу з кризою, міркують над одвічними питаннями: «Як бути? Що робити?» тощо.
Але для більшої маси кар’єристів та пристосуванців таких моральних пересторог і пошуків немає. Основний ресурс і резерв — це власні підлеглі. Криза — це немов би чудовий час показати, хто в домі господар. Скорочення працівників, зменшення тривалості робочого тижня, постійна загроза звільнення — чудові способи деморалізації працівників. Посилимо контроль, підвищимо вимогливість, надамо додаткові навантаження — терплячий витримає, бунтар видасть себе. Чим не селекція слухняних і безмовних? Але головний інструмент формування тотальної покори — радикальне зменшення заробітної плати. Обмеження усіх можливих додаткових виплат, зменшення до мінімуму системи преміювання, зняття усіх законних доплат і виплат — це головні інструменти економії у бездарних керівників. Де природа такої поведінки і до яких наслідків вона спричиняє?
Ідейні витоки такої поведінки слід шукати ще в початковому періоді розвитку економічної науки. У VIII столітті у світ виходить доволі оригінальна праця священика Томаса Мальтуса «Досліди про закон народонаселення», в якій, як пізніше виявиться, перекручуючи і дещо невірно інтерпретуючи дані, він доводить — людству загрожує криза. А причиною кризи є надмірна «плодючість» робочого люду, швидке зростання населення, за яким не встигає розвиток економіки. Відтак Мальтус та його послідовники цинічно «обѓрунтували» можливість суттєвого обмеження доходів і життєвих ресурсів простого люду. Концепція заробітної плати «за Мальтусом» полягає в тому, що її рівень не може бути вищим за прожитковий мінімум.
Пригадайте бурхливі перипетії за кожну копійку мінімальної заробітної плати. Прислухайтесь до розмов у транспорті й на роботі. Як бачимо, Мальтус, не усвідомлюючи того, полишив багатьох послідовників... Хоча економічна історія, перебіг світового економічного процесу підтвердили повну неспроможність цієї теорії. Цивілізований світ усвідомив, що економити на працівниках — це остання справа, та ще й доволі небезпечна в соціальному плані поведінка. Можливо, наші керівники приймуть це до уваги?
