Якщо продовжити нинішню непевну політику, що нагадує поведінку флюгера, то ми станемо свідками відокремлення регіонів (спершу енергетичного, а далі економічного й політичного)
Аргументи прихильників реформ, здійснюваних в енергетиці України з 1992 року, звучать дуже прогресивно, а саме: з метою формування ринкових відносин. Крім цього, останнім часом з'явився ще один доказ: потрібно продемонструвати західним інвесторам, що ми реформуємося, незважаючи на наслідки. І Міненерго здійснює ламання структури галузі, провадить так звану реструктуризацію. Про це автор писав Президентові Л.Кучмі ще в березні 1995 року. І зазначав, що започаткована реструктуризація призведе до розладу функціонування енергетики — галузі, яка на той час працювала більш- менш задовільно. Так і сталося. Етапи цього розвалу можна простежити за конкретними датами й документами. А насамкінець вийти на досить невтішний прогноз.
1990 рік. Велика Британія, що входить у п'ятірку провідних держав світу, з метою залучення інвестицій в енергетику для її модернізації розпочинає приватизацію і створення пулу — ринку електроенергії.
1991 рік. Встановлена потужність електростанцій України 50 млн. кВт. За цим показником ми — одна з провідних держав Європи. Але потреба в інвестиціях для модернізації енергетики оцінюється в $10 млрд.
Березень 1992 року. Видається розпорядження Президента «Про розвиток базових галузей промисловості в Україні», де передбачено розробити цільову програму модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості з вирішенням питань приватизації разом з англійською фірмою «Патнем, Хейз та Барлет».
Жовтень 1992 року. Незалежна експертна комісія з питань електроенергетики робить висновок, що функціональний монополізм у межах всієї держави при повністю знищених горизонтальних зв'язках на місцях може й буде сприяти тенденціям до централізації керування енергетикою України. Комісія вважає, що структурна перебудова енергетики України є передчасною, а тому недоцільною та шкідливою. Але робота над концепцією реструктуризації енергетики триває, що стимулюється кількома кредитами ($100 млн.) Світового банку.
Травень 1994 року. Новостворена концепція знаходить відображення в Указі Президента «Про заходи щодо ринкових перетворень в галузі електроенергетики України».
1994 рік — I квартал 1995 року. Здійснюється реструктуризація електроенергетики: утворюються енергогенеруючі компанії, обласні енергопостачальні компанії (обленерго), Державна електрична компанія, Національний диспетчерський центр. Указом Президента утворена Національна комісія з питань регулювання електроенергетики — НКРЕ.
Грудень 1996 — початок 1997 року. Верховна Рада ухвалює Закон «Про державну програму приватизації на 1997-1998 роки». Згідно з ним провадиться пільгова приватизація енергогенеруючих та енергопостачальних компаній, приватизація семи з останніх компаній (обленерго).
Вересень 1998 р. Уряд призупиняє приватизацію електроенергетики.
Листопад 1998 р. Члени оптового ринку не приймають договір ринку.
Листопад-грудень 1998 року. Енергосистема України внаслідок аварійного падіння частоти нижче 49 Гц, викликаного в основному кризою неплатежів, перебуває на грані розвалу.
Грудень 1998 р. Верховна Рада приймає постанову «Про заходи щодо забезпечення функціонування паливно- енергетичного комплексу в умовах фінансової кризи». ВР України не приймає Закону «Про державну програму приватизації», і він вводиться в дію Указом Президента.
Лютий 1999 р. Кабінет Міністрів під тиском парламенту вносить на розгляд Верховної Ради законопроект «Про основні засади функціонування гуртового ринку електроенергії», який, на думку експертів, абсолютно не вписується в ринкову модель функціонування енергетики.
Березень 1999 р. Загострюється ситуація з невиплатою зарплат в енергогенеруючих компаніях, зокрема працівникам АЕС. До ВР вноситься парламентський законопроект з аналогічною назвою. Верховна Рада відхиляє законопроект «Про розрахунки за електроенергію», поданий Президентом, і вирішує працювати над законом «Про основні засади функціонування гуртового ринку електроенергії».
Квітень 1999 р. ВР приймає постанову «Про невідкладні заходи щодо подолання кризи в ядерній галузі». «Живі» кошти в енергетиці стають головною політичною темою в державі. Це спричиняє початок неоголошеної війни на енергоринку. За виконання (!) Закону України «Про електроенергетику» звільняється з посади міністр енергетики. Призначено нового міністра. Рада енергоринку (всупереч Закону «Про електроенергетику») призупиняє свою діяльність.
Квітень-травень 1999 року. З'являються регіональні проекти енергоринку: Запорізький та Дніпропетровський, на черзі — Донецький та Харківський... Реакція Міненерго: «Реалізація регіональних проектів призведе до подальших (!) збитків в електроенергетичній галузі і подальшого (!) росту ціни на електричну енергію для споживачів».
Спроби регіонів щось робити в умовах, коли центр не може або не хоче, зрозуміти ще можна. Але прихильні заяви Президента та прем'єра щодо створення окремих енергоринків в окремих енергетичних регіонах, що суперечить не тільки здоровому глузду, Національній енергетичній програмі України та Закону України «Про електроенергетику», а й змісту Конституції України, наштовхують на неприємні роздуми.
Тим часом головною дійовою особою стає Генеральна прокуратура, котра несподівано для всіх виявляє, що енергетика є найбільш криміналізованою галуззю, що підтверджується сотнями порушених кримінальних справ, які, в свою чергу, викликають спогади про далеке минуле...
І нарешті — підсумки реформ у Великiй Британії та Україні за останні п'ять років.
Велика Британія: частка державного сектора в енергетиці становить 7%, приватного — 93%, в енергетику інвестовано майже $5 млрд., ціна на електроенергію знизилася на 15%, немає таких явищ, як аварійні відключення регіонів, лімітування електроенергії, крадіжки, постанови та доручення Королеви про заборону відключення сільськогосподарських споживачів...
Україна: доля державного сектора — 93%, приватного — 7%, за імітацію реформ отримано кредити, але не надійшло жодного (!) долара інвестицій (з 10 млрд. очікуваних). Ціна на електроенергію виросла в декілька разів. Маємо борги, відключення, обмеження споживання, крадіжки, кримінальні справи, заборони відключення — словом, хаос, або, українською мовою, гармидер.
Далі є тільки два шляхи. Перший: уряду подати, а ВР ухвалити закони «Про реприватизацію», «Про націоналізацію» і повернути українську енергетику в 1994 рік. Соціально-політичні наслідки та реакцію Заходу передбачити не важко.
Другий шлях: цивілізовано продовжувати реформи. Уряд подає, а ВР ухвалює закони «Про особливості приватизації в електроенергетиці», «Про основні засади функціонування гуртового ринку електроенергії».
Є і третій шлях — продовжити нинішню непевну політику, що нагадує поведінку флюгера. У цьому випадку ми станемо свідками відокремлення регіонів (спершу енергетичного, а далі економічного й політичного).
