Підтримувати підприємства на межі банкрутства, надаючи їм податкові канікули, різноманітні пільги, або ж просто націоналізувавши їх, чи дозволити ринку самому відрегулювати себе, надавши можливість «померти хворому організму й заснувати новий»? Сьогодні ця дилема, з огляду на фінансово-економічну кризу, актуальна для більшості країн світу. І однозначного вирішення немає ніде — існують як аргументи «за», так і «проти». Суперечка між ліберальним підходом і моделлю регульованої економіки відроджується з новою силою...
РЕФЕРІ, КОТРИЙ БИ ГРАВ ЗА ОДНУ З КОМАНД
Актуальна дилема й для нашої країни. Хоча в державному бюджеті України не так багато грошей, щоб, як США, регулярно надавати мільярди доларів окремим підприємствам, що опинплися на межі банкрутства, але на допомогу казенною гривнею сподівається чи не кожне таке підприємство, що балансує на межі свого існування. У такому випадку найпоширеніші аргументи — підприємство стратегічне, містоутворююче, тож банкрутство призведе до непоправної шкоди державній економіці, масовому безробіттю й соціальному напруженню.
При такому підході гроші платників податків можна розтринькати, а у відповідь нічого не отримати: і підприємства — неконкурентоспроможні «пенсіонери промисловості», й казна пуста. Це аргументи противників втручання державного капіталу в ті чи інші приватні підприємства.
«Держава не повинна підтримувати підприємства не лише під час кризи, а й до кризи й після кризи, — розповідав днями на публічних дебатах, присвячених питанню державної підтримки, котрі організував Фонд «Ефективне управління» в партнерстві з британською компанією Intelligence Squared, керуючий партнер компанії «ПрайсуотерхаусКуперс» в Україні Борис Краснянський. — Надаючи підтримку підприємствам у важкі часи, держава, як правило, входить у склад акціонерів, власників. Держава таким чином стає власником. При цьому хорошим власником воно не може бути в принципі — у держави немає позитивного досвіду, немає хороших менеджерів. І в держави існує конфлікт інтересів, тому що, з одного боку, вона володіє компанією, а з іншого боку — вона регулятор. Це все одно, що рефері на футбольному полі, котрий би грав за одну з команд».
Проте, як показали дебати, далеко не кожен в Україні сприймає державу виключно як регулятора. Зокрема, питання на дебатах було поставлено одразу в негативному ракурсі — «держава повинна припинити підтримку підприємств». І перед початком дебатів понад половина аудиторії (53%), що голосувала на задану тему, була проти цієї тези, тобто виступала за державну підтримку.
Краснянський намагався переконати присутніх змінити думку, нагадуючи про світову ринкову конкуренцію. Мовляв, підтримуючи підприємства, держава знижує їхню конкурентоспроможність. І замість активного переозброєння економіки й приготування до післякризового підйому в разі державної опіки над банкрутами ми ризикуємо вийти з кризи з колекцією підприємств, що вготовляють нікому не потрібну продукцію, а також з напівпорожнім бюджетом.
Експерт нагадав, що Україна сьогодні найменш конкурентоспроможна з-поміж оточуючих її країн. Зокрема, згідно з дослідженням Всесвітнього банку, Україна в 2009 році серед 181 країни зайняла 145-е місце з простоти ведення бізнесу й 180-е місце — з простоти сплати податків. «Криза — ідеальні умови для того, щоб держава в умовах обмеження власних ресурсів і нестачі нових менеджерів зосередилася на цих проблемах і до кінця кризи їх вирішила, — наголошує Борис Краснянський. — На мій погляд, необхідно залишити кризу в спокої та зайнятися підготовкою до післякризових часів — щоб державу зробити конкурентоспроможною».
ДЕРЖПІДТРИМКА — ЛОБІЗМ І ПСУВАННЯ ІМІДЖУ УРЯДУ?
Схожої думки й народний депутат, а також міністр економіки так званого тіньового уряду Ірина Акімова. На її думку, держпідтримка маскує неефективність держави. А заяви про те, що держпідтримка підприємств справедлива, ефективна, що вона може підготувати країну до виходу з кризи й вирішити проблему безробіття, не відповідають дійсності... «З моєї точки зору, ці аргументи на користь держпідтримки — абсолютно чисті міфи, котрі базуються, як правило, на конкретних лобістських інтересах, тому що боротьба з безробіттям і боротьба з економічною кризою розуміються не в рамках країни загалом, а в рамках окремо взятого підприємства. Несправедливо підтримувати власника, а держпідтримка — це стимулювання й субсидування доходів власників», — вважає Акімова.
За її даними, в бюджеті 2009 року закладено приблизно 25 мільярдів гривень держпідтримки. Разом з тим, на сьогодні 15 мільярдів гривень неповерненого ПДВ і 14 мільярдів гривень переплаченого податку на прибуток. «Висновок один — не треба державі підтримувати підприємства. Виконуйте свої зобов’язання перед підприємцями, і вони самі вийдуть із кризи успішніше», — говорить народний депутат.
Проти держпідтримки був і закордонний гість дебатів — викладач і член дослідницького центру в сфері банківської діяльності бізнес-школи Касс Лондонського університету Алістер Мілн. Він під час свого виступу відзначив, що субсидування підприємств, окрім того, що підриває дохід держави, ще й негативно впливає на довіру до уряду.
«Уряд має перестати субсидувати підприємства. Замість цього слід економно розподіляти ресурси для підтримки й інвестування в інфраструктуру, а також, реалізовуючи, наскільки це можливо, програми із захисту всіх своїх громадян від впливу нинішньої економічної кризи», — радить Мілн.
НЕСТИ ВАЖКО, А ПОКИНУТИ — ЖАЛЬ
Радити чужим віддати на поталу кризі підприємство — одна справа, а спробуй при цьому віддати своє... Україна має чимало стратегічних об’єктів, занепад яких автоматично означатиме занепад багатьох галузей в цілому. Допустити такого не можна в жодному разі, тож не треба так категорично відхрещуватися від державної допомоги, якою, до речі, нині не гребують найкапіталістичніші країни світу, переконують прихильники держрегулювання.
«Підтримувати необхідно рівно стільки, скільки того вимагає попит. Якщо держава вирішила, що їй потрібні танки, — танковий завод слід підтримати, якщо не потрібні — закрити...» — вважає голова Харківської обласної державної адміністрації Арсен Аваков. На його думку, державі не гріх давати кошти платників податків тим, хто має чіткий план розвитку, ідею, адже це в кінцевому результаті буде на користь самої держави.
Голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк теж виступає за держпідтримку. Тільки не у вигляді прямої фінансової допомоги окремим підприємствам чи компаніям, а в створенні регуляторного середовища, в якій ці підприємства матимуть шанс на виживання.
А виконавчий директор «Смарт-Холдингу» Олексій Кузнєцов взагалі переконує: під час нинішньої кризи держава просто зобов’язана підтримати підприємства, котрі можуть вирішити долю її конкурентоспроможності після закінчення рецесії. Мовляв, інакше є ризик залишитися «біля розбитого корита»... «Ця криза змінює правила. І нині ці привила змінюються настільки часто, що виживає далеко не завжди найсильніший, найконкурентоспроможніший. Іноді це той, хто найбільш везучий... Наприклад, компанія, яка вирішила робити модернізацію виробництва з-поміж своїх конкурентів, узяла кредит, але просто не встигла освоїти ці кошти, — виживе, а ті компанії, які провели модернізацію, освоївши кредит, загинуть. До того ж, нині в економіці все настільки пов’язано, що банкрутство підприємства однієї галузі може відчутно вдарити по підприємству зовсім іншої, не пов’язаної з першим підприємством галузі, — зазначає Кузнєцов. — Криза може загубити й цілком нормальне підприємство... А його відновлення потім буде коштувати набагато дорожче, аніж підтримка під час кризи».
Проте, як показало голосування аудиторії після дебатів, настрої «лишити ринок на саморегулювання» можуть поширитися суспільством під діями аргументів: за припинення практики держпідтримки висловилося 55% аудиторії. Хоча до аргументації експертів 53% виступали за держпідтримку.
