У першому півріччі 2009 року банківська система України вперше з 2001 року показала збитки в розмірі 10,2 млрд. грн. За перше півріччя 2008 року було одержано 5,3 млрд. грн. прибутку. Хоча 2008 рік для банків уже був кризовим.
Левову частку збитків «забезпечив» Укрпромбанк — 4,4 млрд. грн. Збитковими виявилися й десять з вісімнадцяти банків групи найбільших і шість з двадцяти великих банків. У число збиткових потрапили не лише банки з тимчасовими адміністраціями, але й стійкі банки. Отже, криза найбільше вдарила по великих банках, за якими НБУ мав слідкувати пильніше ніж за іншими.
Головна причина такого сплеску збитковості банків — зростання неповернень по кредитах, через що банкам довелося активно формувати необхідні резерви. Офіційно рівень простроченої заборгованості зріс із 2 до 5%. Але це дуже й дуже занижені дані. За експертними оцінками, прострочена заборгованість зросла з 10—12% до 15—20%. Зрозуміло, банки як можуть борються з цією проблемою. Але приховування реального стану з проблемними кредитами — це не менш небезпечна практика, ніж самі борги.
Цілком очевидно, що продовження кризи (спад виробництва, безробіття, зменшення доходів населення) буде супроводжуватись зростанням простроченої заборгованості по кредитах. Пік неповернень по позиках ще не настав, тому фінансові результати банків, скоріше за все, будуть погіршуватися й далі. Прострочена заборгованість за кредитами може зрости за оптимістичними оцінками до 15—18%, за песимістичними — до 25—30%.
ЧАС ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ КРЕДИТУВАННЯ ЩЕ НЕ НАСТАВ
Експерти підрахували, що при зростанні простроченої заборгованості по кредитах до 10% більше 30 банків потребують додаткового вливання капіталу на суму більше 1 млрд. грн. При зростанні простроченої заборгованості до 30% уже 120 банків потребуватимуть додаткового вливання коштів на суму більше 70 млрд. грн. Тобто потреба в докапіталізації зростає у геометричній прогресії до зростання простроченої заборгованості по кредитах.
Ще на початку 2009 року банки масово давали кредитні канікули проблемним боржникам, зазвичай на півроку. Однак у серпні цього року ці канікули закінчаться, тоді як реального поліпшення якості активів не сталося. Звідси очевидно: час для відновлення кредитування ще не настав. У першому кварталі 2009 року загальний кредитний портфель банків зменшився на 32,7 млрд. грн. Основне завдання для більшості банків найближчим часом — повернути вже видані позики, а не надавати нові. Вдається це далеко не завжди. Клієнти дуже неохоче гасять кредити. Отже, кредитні можливості банків залишаються украй обмеженими. Головними кредиторами будуть банки з російським капіталом, частково — з європейським, а також держбанки (Укрексімбанк і Ощадбанк).
Зростання неповернення кредитів та зниження практично до нуля кредитної діяльності — це один спектр проблем. Інший спектр проблем — з активами банків. Разом з тим, уряд «грузить» Нацбанк емісійно-борговими зобов’язаннями. Це чергові транші для НАК «Нафтогаз України» (для розрахунків з ВАТ «Газпром»), це покриття дефіциту бюджету, це фінансові витрати на Євро-2012. Потреби уряду зростають у геометричній прогресії, оскільки бюджет нереальний і не виконується.
Як наслідок, експерти постійно вказують на ризики чергової девальвації гривні. У зв’язку з цим знову зросте відсоток «відмовників», цього разу по валютних кредитах. У особливій групі ризику — великі банки. В одних — висока частка проблемних кредитів населення, в інших — дуже багато видано позик з «відкатами» менеджменту.
НЕЕФЕКТИВНЕ РЕФІНАНСУВАННЯ
Намагання Національного банку вирішити проблеми банківської системи шляхом рефінансування виявилися неефективними. З початку кризи, з вересня 2008 року, НБУ рефінансував банки більше як на 225 млрд. грн. Разом з тим програми, політики чи закону про рефінансування не було й немає. Нацбанк все робив на свій розсуд. Тому допущено масу порушень і недоліків, особливо на першому етапі — у вересні-грудні 2008 року. Нерідко рефінансування особливо під благовидною метою оздоровлення банків здійснювалось шляхом прийняття неправочинних та необґрунтованих рішень.
За даними перевірок Рахункової палати, парламентських комісій та компетентних експертів, із 32 постанов, прийнятих правлінням НБУ, 31 постанова про надання 17 банкам стабілізаційних кредитів під програми фінансового оздоровлення на загальну суму понад 39 млрд. грн. не відповідала вимогам чинних нормативно-правових актів. Рефінансування нерідко надавалося без нотаріального засвідчення застави, а обсяги наданих кредитів перевищували межі, максимально дозволені з точки зору банківського ризику. 7,6 млрд. грн. лише на прохання уряду отримав НАК «Нафтогаз України», що не є операцією з підтримки ліквідності. Неправомірно було прийнято 14 рішень про надання стабілізаційних кредитів 11 банкам на суму 14,8 млрд. грн. Під отримання цих кредитів не було програм фінансового оздоровлення та не приймалася гідна застава.
Фінансування роздавалося, виходячи з власного розуміння ситуації, без забезпечення надійних джерел їх повернення. Якщо банки збанкрутують, юридично ці кошти повернути буде важко. Водночас призначалися різні відсоткові ставки за користування кредитами НБУ. Різниця сягала 1,5—2 рази — від 12% до 22%, що свідчить про суб’єктивний підхід при прийнятті таких рішень. Окремим банкам переносилися строки сплати відсотків за користування кредитами на три-п’ять місяців, що призвело до неотримання НБУ доходів на суму більше 100 млн. грн.
Безсистемне рефінансування спровокувало активність банків на валютному ринку, що призвело до девальвації гривні. Це зумовлено відсутністю належного контролю з боку НБУ за використанням коштів рефінансування. Як наслідок, протягом жовтня-грудня 2008 року офіційний курс гривні до долара знецінився майже в 1,6 разу. Через невиважену політику рефінансування різко зростають ризики щодо повернення цих коштів та збалансування грошово-кредитного ринку. На цю проблему звертає увагу більшість експертів. Наприклад, консалтингова компанія PriceWaterhouseCoopers зазначає, що дуже важко сказати, чи повернуть банки отримані кошти. Тому, за прогнозами експертів, кількість тимчасових адміністрацій у банках може продовжувати зростати.
Нинішні спроби Кабінету Міністрів України оздоровити банківську систему шляхом рекапіталізації також викликають масу питань щодо їх професійності та обґрунтованості. Уряд прийняв рішення рекапіталізувати відразу три проблемні банки. На придбання акцій цих банків буде витрачено 9,57 млрд. грн. бюджетних коштів, у тому числі Укргазбанку — 3,2 млрд. грн., Родовід-Банку — 2,8 млрд. грн. і банку «Київ» — 3,6 млрд. грн. По суті, ці банки стають державними. Це дуже відповідальний крок. Якщо довіра клієнтів до цих банків не буде відновлена, то через декілька місяців деякі з цих банків доведеться просто ліквідувати. Таким чином, рішення про придбання цих банків може бути перенесенням проблем на перспективу. Шанси продати ці банки за ці гроші через два-три роки практично нульові. Адже за такі гроші навіть в період піку інвестиційної привабливості українських банків подібні банки не продавались.
Згідно з затвердженою процедурою, до статутних фондів зазначених банків будуть внесені ОВДП, які надалі викупить НБУ за рахунок емісії грошей. Всього в держбюджеті передбачено виділити на рекапіталізацію банків близько 44 млрд. грн. за рахунок емісії державних облігацій, які викуповуватиме Нацбанк. При цьому Програма МВФ допускає виділення на ці цілі до 5% ВВП, або близько 50 млрд. грн. Цих грошей сповна вистачило б для порятунку всіх банків, у яких вже введена тимчасова адміністрація. Тим більше, що доведеться витратити емітовані НБУ грошові кошти. Не виключено, що внесені урядом до статутних фондів банків ОВДП не зможуть бути відразу й цілком продані Нацбанку. Мінфін сподівається, що ці облігації можуть бути продані й на відкритому ринку, що дуже сумнівно.
Рекапіталізація перших трьох банків викликає дуже багато питань. Головне: чому саме ці банки стали першопрохідцями? На думку експертів, власників проблемних банків зараз дуже цікавить не ціна акцій, а можливість уникнути проблем з прокуратурою при ліквідації банку. Тому майже всі власники таких банків зацікавлені в рекапіталізації.
Нещодавно НБУ оголосив про ліквідацію банку «Причорномор’я». Розглядається питання щодо Одеса-банку, в якому введена тимчасова адміністрація. Усього в стадії ліквідації знаходяться 11 банків, а тимчасова адміністрація НБУ введена в 16 банках.
На думку експертів, рішення про ліквідацію або рекапіталізацію банку — це, швидше, політичне питання. Уряд, оголосивши про придбання банків, не повинен допустити їх ліквідації, бо держава узяла на себе гарантії перед клієнтами цих банків.
Крім того, було б логічніше спочатку рекапіталізувати банки, а потім вже вести переговори з кредиторами від імені нового власника банку — держави. В Казахстані держава спочатку встановила контроль над проблемними банками, а потім вже проводила реструктуризацію зовнішньої заборгованості. У цьому є своя логіка: кредитори охочіше знаходять спільну мову з власниками банку, а не з тимчасовими адміністраторами. Реструктуризація зовнішньої заборгованості, як один із елементів оздоровлення банку, може проводитися одночасно з рекапіталізацією.
«ДАМОКЛІВ МЕЧ» НОВОЇ ХВИЛІ КРИЗИ
Список банків, який розглядається урядом на рекапіталізацію, збільшився до 16. Однак надії на дійсну рекапіталізацію на умовах уряду (75%+1 акція) дуже сумнівні. Вже є інформація, що банки не погоджуються на такі умови. Очевидно, банки порахували, що за таких умов краще йти на злиття, поглинання чи продаж, ніж йти в кабалу до держави.
Тому нова хвиля банківської кризи висить «дамоклевим мечем», що може вдарити вже восени 2009 року. Зумовлено це тим, що осінь — це період активної купівлі іноземної валюти, масового повернення банками зовнішніх запозичень, ресурсів нацбанківського рефінансування та споживчих кредитів. А на додачу — нові політичні та економічні ризики, пов’язані з відкриттям «нового політичного сезону».
За таких обставин взаємна недовіра економіки й банків лише зростає: підприємства, підприємці, населення остерігаються банків, а останні, не маючи ресурсів, не можуть кредитувати економіку й населення.
Експерти прогнозують, що наступна хвиля кризи може бути ще гіршою, ніж перша, бо розвиватиметься на тлі високої інфляції, незбалансованого бюджету, відсутності сильної влади.
Помста економіки банкам за зупинку кредитування неминуча. Виходить замкнене коло: нема кредитування — погіршується стан підприємств — погіршуються активи банків.
Подальша девальвація гривні неминуча через стан торговельного та платіжного балансів, а також високих платежів за газ. Фрагментарне зміцнення гривні не є ревальвацією, тому що базових передумов для цього немає. Фрагментарно гривня зміцнюється за рахунок того, що валюта не затребувана непрацюючою економікою. Нема попиту ні для імпорту, ні для погашення зовнішніх запозичень. Тому ревальвація — це «фата моргана» грошово-кредитного ринку.
Більше того, Нацбанк, будучи не в змозі самостійно впоратись з проблемами банківської системи та грошово-кредитного ринку, звалив на себе й основний тягар бюджетних проблем. Він уже сплатив річну суму доходів до бюджету й навіть на 10% більше. Він фінансує дефіцит ресурсів НАК «Нафтогаз України».
Національний банк взяв на себе всі проблеми фінансування бюджету через викуп ОВДП, ставши основним кредитором за внутрішнім боргом. Якщо на початку 2008 року НБУ не мав ОВДП, то в теперішній час на нього припадає 60% ОВДП, а на банківську систему загалом — 90%. Це близько 50 млрд. грн.
Такі серйозні прорахунки в діяльності банківської системи допущені через недосконалість грошово-кредитної політики в країні, недоліки якої боляче проявились під час кризи. Взяти хоча б правовий режим основних засад грошово-кредитної політики. Нинішній формат документу «Про засади грошово-кредитної політики», що затверджується правлінням НБУ, є дуже примітивним і більше нагадує довідку, ніж нормативний акт.
Навіть сам НБУ не вважає за доцільне дотримуватись цього документу. Наприклад, у 2005 році в цьому документі не було передбачено ніякої ревальвації гривні, а фактично її зробили на 5%. У 2008—2009 роках двічі мали місце й ревальвація, й девальвація, але нічого подібного у засадах грошово-кредитної політики не було передбачено.
Тим часом макроекономічні показники, такі як ВВП, інфляція, мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, затверджуються законом. Тому неприпустимо, щоб такий важливий показник, від якого в значній мірі залежить бюджет, як курс гривні затверджувався лише правлінням НБУ. Ці та інші показники грошово-кредитної політики мають прийматись Верховною Радою України щорічно окремим законом «Про засади грошово-кредитної політики» не пізніше 15 червня, перед початком підготовки проекту закону про державний бюджет.
Це в повній мірі стосується й рефінансування. 2008—2009 роки показали, що кошти рефінансування відіграють далеко не малу роль, і не зводяться лише до регулювання ринку та підтримки банків.
Кошти рефінансування відіграють таку ж роль в економіці, як і бюджетні кошти. Однак використання бюджетних коштів строго регламентовано Бюджетним кодексом України та щорічним законом про державний бюджет. Кошти рефінансування використовуються НБУ без будь-яких законів, нормативних актів, чи хоча б прозорих узгоджених рішень. Тривалий час, коли обсяги рефінансування були порівняно невеликі — в межах 10—15 млрд. грн., така самодіяльність НБУ ще не дуже впливала на економіку. Однак у 2008—2009 роках обсяги рефінансування перевищили 225 млрд. грн. — сягають річного державного бюджету. Самодіяльність НБУ тут призвела до дестабілізації в економіці, в банківській системі, на грошово-кредитному ринку тощо.
Неприпустимо, що використання таких великих обсягів ресурсів відбувається лише на розсуд керівництва НБУ, тоді як ці ресурси створені емісією й впливають на всі сфери суспільства: виробництво, експорт, імпорт, торгівлю, інфляцію, доходи населення, споживчий попит тощо. Тому режим рефінансування банків має регулюватись спеціальним законом, а саме: Законом України «Про рефінансування Національним банком України комерційних банків».
Водночас криза показала, що регуляторний і контролюючий вплив НБУ на комерційні банки були запізнілі, нерідко неадекватні й часто неефективні. Таке було у 2006 році, коли вісім банків опинились у банкрутстві, так повторилось у 2008—2009 роках. Відомчий захист Нацбанком комерційних банків дуже часто заважає об’єктивності та результативності нагляду та контролю за ними. Виведення за рамки повноважень НБУ функцій нагляду й контролю (залишення лише регуляторної та регламентаційної функції) істотно підвищить ефективність контролю та відповідальність за дотриманням законодавства.
Тому настав час розробити та подати до Верховної Ради України зміни до законодавства щодо створення системи позавідомчого фінансового нагляду та контролю, що має передбачати об’єднання всіх цих функцій стосовно банків та небанківських фінансових установ.
