Наприкінці минулого тижня в ефірі одного з телеканалів столичний міський голова Віталій Кличко пообіцяв, що в кіосках із продажу соціального хліба ціна буде фіксованою, і перестане зростати. За його словами, зараз у столиці відкрито 20 таких пунктів, а до кінця року їх буде 200. «Ми уклали угоду з комунальним підприємством «Київхліб» щодо соціального хліба», — порадував міський голова небагатих киян і розповів, що вони можуть купувати хліб у кіосках за 4—5 гривень (але за буханець чи за кілограм — не уточнив).
• Нагадаємо, що це не перший «похід» столичного міського голови за дешевим хлібом. У березні він уже провідував перші такі МАФи. «Ми відвідали декілька кіосків для продажу соціального хліба. Я зустрічався з керівництвом ПАТ «Київхліб» і поставив жорсткі умови: ціни на соціальні ґатунки хліба в роздрібній торгівлі мають знизитися, а в кіосках для продажу соціального хліба — не підвищуватися. З початку року хліб у роздрібній торгівлі підвищувався в ціні тричі. Це неприпустимо, — ділився він тоді враженнями і рапортував: — На нашу вимогу «Київхліб» знизив ціну».
• Але в країні лише один міський голова має такий «удар». Через це в інших регіонах ціна головного продукту зростала в березні і на початку квітня, як на дріжджах. Рекордсменами стали Львівська і Закарпатська області. У них навіть соціальний хліб, який виготовляється з найпростіших інгредієнтів, виріс у ціні до 14 гривень. У Черкаської області за хліб доводитися платити 10 гривень. У Чернігові, Харкові та Житомирі дешевше, ніж за 8,5 гривні хліба не купиш. У столиці середня ціна виглядає більш-менш пристойно — 8,2 гривні.
• У свою чергу Антимонопольний комітет розпочав розслідування. Але коли воно буде закінчене, наразі невідомо. І з відомством, що відповідає за конкуренцію, вирішили позмагатися журналісти. Вони випекли батон власними силами. І він виявився вдвічі дешевшим. Експеримент проводився за участю шеф-кухаря однієї з київських ресторацій. Він переконує, що навіть якісний і смачний хліб, причому за рецептом, дуже близьким до соціального, — борошно, сіль, дріжджі сухі, цукор і масло — можна випекти недорого. І дійсно, сировина обійшлася недорого — 6 гривень, хоча виготовлений у ресторації батон важив приблизно кілограм, тоді як ті, що ми купуємо в крамниці, — набагато легші. До того ж шеф не поскупився щодо затрат задля якості. Борошно у нього було не другого, а вищого ґатунку, замість маргарину він використовував масло, а цукор — замість хімічних підсолоджувачів.
• Промислові виробники хліба на формулу складників особливої уваги не звертають, а з економічними результатами описаного експерименту категорично не згодні. Адже в його ході не враховувалися видатки на логістику, енергоносії, амортизацію устаткування та на заробітну платню. Заступник директора «Концерну Хлібпром» (Львів) Віталій Яструбецкий вважає, що підвищення хлібних цін за останні декілька місяців є обґрунтованим, розкриває структуру собівартості львівського батона вагою 700 грамів і вартістю 8,45 гривні. За його словами, сировина в ціні становить 38%, електроенергія — 11%, фонд оплати праці — 5% («це дуже мало, і його частку ми намагаємося зараз підвищити»). Накладні витрати, продовжує топ-менеджер, — 8%, 15% витрати на збут, 4% — фінансові витрати, 6% — прибуток, 7% — ПДВ, 5% — торговельна націнка крамниці. Яструбецький не береться передбачати, чи буде хліб і далі дорожчати цього року, але нерозривно пов’язує ціну хліба і вектор руху курсу національної валюти, а також тенденції світових цін на зерно.
• «У нас не лише в січні й лютому цього року, але і впродовж усього 2014 року ціни на сировину підвищувалися двічі на місяць», — говорить керівник департаменту компанії «Черкасихліб» (торговельна марка «Формула смаку») Василь Гаврилюк. Він розповідає про процедуру, яка не дозволяє пекарям оперативно реагувати на зміни. Після подорожчання зерна потрібно не лише перерахувати ціну на хліб, але й звернутися до Антимонопольного комітету, органів місцевої влади, отримати відповідні дозволи і після цього можемо підвищити свої ціни в кращому разі за півмісяця, а то й за місяць. Бо пекарі зобов’язані попереджати рітейл про підвищення, як мінімум, за два тижні. Унаслідок цього постійно виникають касові розриви, адже додаткові витрати за цей період ніхто не компенсує. Гаврилюк посилається на зростання витрат підприємства: за останніх 14 місяців вони виросли щодо газу на 53%, борошна — на 64%, пального — на 52% і лише на 11% — зросла заробітна платня. На 82% подорожчала інша сировина, необхідна для того, щоб пекти хліб. А він сам, за словами директора департаменту, піднявся в ціні лише на 36%.
• До того ж хлібопекарська галузь має ще й великі соціальні витрати. За словами Гаврилюка, до АТО та до військових частин, лікарень та дитячих садків хліб продається вдвічі дешевше, є й соціальні крамниці, де хліб можна придбати набагато дешевше, зі знижкою. Обсяг продукції, що реалізується з дисконтом, доходить до 20%, констатує фахівець. Він також звертає увагу на те, що останніми роками дуже сильно знизився вміст клейковини в зерні (з 30 до 22 одиниць) і, відповідно, якість борошна також помітно погіршилася. А 80% устаткування галузі повністю відслужило свій термін, що суперечить європейським вимогам, спрямованим на забезпечення безпеки продуктів харчування.
• Щоб галузь працювала, потрібно, зазначає Гаврилюк, упродовж 20 років вкладати до модернізації підприємств не менше 10% отриманих доходів. «Але цього майже ніхто не робить — фінансів бракує», — говорить експерт. У той же час, він говорить про позитивну роль Аграрного фонду. Якби ця держустанова час від часу не давала пекарям дешеве борошно для соціальних цілей і не стримувала таким чином ціни, то сьогодні на ринку хліб коштував би не вісім і не дев’ять гривень як зараз, а 12—13.
• Статистика ж показує не лише падіння на 7,3% (2014 рік у порівнянні з 2013-м) виробництва хліба в Україні, говорить генеральний директор об’єднання «Укрхлібпром» Олександр Васильченко, але й зараховує 40% виробництва хліба до зони, яка перебуває поза державним контролем. Ми називаємо цей сегмент тіньовим, хоча це й не цілком коректно, і пов’язуємо з ним «цілу серію проблем», констатує експерт. Супермаркети печуть смачний і дуже дорогий хліб. Їм це вигідно. «Але чи платять вони податки, пов’язані з цим виробництвом?» — риторично запитує Васильченко. На його думку, це призводить до втрат бюджетів усіх рівнів, а також соціальних фондів і відсутності гарантій якості. До того ж цей сектор не бере участі в соціальних програмах держави, спрямованих на зниження цін на хліб. У результаті, з його боку існує недобросовісна конкуренція з промисловими виробниками, які змушені реалізувати соціальні програми лише власними силами.
• «Знайдіть у будь-якому супермаркеті, а всі вони сьогодні випікають хліб, булку їхнього власного виробництва, ціну якої орієнтовано на покупця з тонким гаманцем, — пропонує Васильченко й упевнено говорить: — Її ви не знайдете». Через це він вважає за потрібне скласти єдиний і максимально повний реєстр усіх виробників хліба і підключити їх до соціальних програм. Але ще більше його хвилюють стосунки пекарів з великими торговельними мережами.
• «Сьогодні рітейл паразитує на виробниках продовольчої групи товарів, — стверджує Васильченко. — Чи можна назвати нормальними стосунки за яких, наприклад, хлібопекарська продукція реалізується максимум протягом трьох днів, а гроші за неї хлібозаводи отримують за 24, а нерідко і за 30—40 днів після цього. Виходить, ми безкоштовно кредитуємо торгівлю. Потрібно врахувати, що самі пекарі змушені працювати за передоплатою. І не дивно, що погіршується фінансове становище наших підприємств, вимиваються їхні обігові кошти, виникають проблеми із закупівлею сировини та енергоносіїв». Це також істотний привід, щоб підвищувати ціни на хліб. Експерт скаржиться, що «мережі» вже сім років блокують закон про внутрішню торгівлю...
