Що є, що нема, скажуть одні. Так, помітили, позаяк тепер складніше добувати статистику, яку збирало відомство, скажуть другі. Виникли певні незручності, бо тепер не вистачає весільних генералів та спікерів на всі аграрні заходи, а Тарас Висоцький на всі не встигає, зауважать треті. І з наближенням ухвалення держбюджету 2021 року в парламентсько-урядовому середовищі та аграрній сфері з новою силою розгорілася дискусія щодо відновлення профільного міністерства АПК.
Масла у вогонь підлила заява міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігоря ПЕТРАШКА, який стверджує, що головне — не велика кількість міністерств, а ефективність у роботі, яку забезпечують два його заступники. Тим більше на зустрічах з аграрними асоціаціями, таких проблем не порушували. «Ми повністю виконуємо функцію аграрного міністерства», — наголосив Ігор Петрашко.
Відгукнувся також президент Української аграрної конфедерації Леонід КОЗАЧЕНКО й заявив, що галузь, яка формує понад 20% ВВП держави, не може обійтися без профільного міністерства. У світі є лише п’ять країн, які відмовилися від таких відомств, і то лише тому, що не мають достатнього потенціалу для розвитку сільськогосподарської галузі. У нас для розвитку є все, крім політичної волі, досвіду і здорового глузду, вважає Леонід Козаченко.
Колишня виконувачка обов’язків міністра аграрної політики та продовольства Ольга ТРОФІМЦЕВА вважає, що ліквідація профільного аграрного відомства завдала серйозної шкоди АПК України. Він втратив повноцінне лобіювання своїх інтересів як всередині країни, так і назовні, — це сталося, незважаючи на те, що в Мінекономрозвитку в цьому напрямку задіяні фахівці високої кваліфікації, котрі чудово виконують свої функції, проте через великий фронт робіт їм не вдається охопити всі питання.
До речі, Ольга Трофімцева, за оцінкою багатьох експертів, стала першим керівником цього відомства, яка спробувала внести певні зміни в його філософію відповідно до кращих європейських стандартів. Якщо більшість її попередників діяли в рамках радянського бюрократичного стилю, то вона, на противагу такому підходу, демонструвала доступність, відкритість, публічність, готовність до дискусій, зі своєю командою активно лобіювала інтереси українських експортерів на зовнішніх ринках. Але це, мабуть, і все, бо за кадром залишилася ціла низка інших питань, якими мало б опікуватися аграрне відомство європейського типу, а саме: сталий розвиток сільських територій, підтримка фермерства, обслуговуючої кооперації, дорадництва і багатьох інших. Саме тому за них взялися різноманітні закордонні фундації: канадські, французькі, польські. Канада створила низку пілотних зернових та молочних кооперативів, організувала освітню підтримку малих фермерів на південних регіонах. А Українській державі це виявилось, на жаль, без діла.
Проблему переформатування міністерства відповідно до вимог часу так і не було озвучено й оформлено документально. А тому зазначене міністерство у старому вигляді й справді стало непотрібним. Це була громіздка структура радянського типу з європейськими вкрапленнями, яка з великими труднощами збирала інформацію із регіонів, бо управління агропромислового розвитку в районах та областях повністю втратили свій вплив на виробників. Через те отриману інформацію не можна було назвати достовірною, хоч на її підставі потім формувалася так звана аграрна політика держави. Так, відомство заговорило англійською, німецькою та іншими мовами, але це не змінило його суті.
Отож якщо аграрії доб’ються відновлення Мінагрополітики, їм одразу ж доведеться шукати відповідь на запитання: яким воно має бути. Та оскільки аграрне середовище в Україні досить неоднорідне, то й відповіді можуть бути різними.
ВИЗНАЧИТИ МЕТУ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ
— Ви мені одразу назвіть прізвище майбутнього міністра АПК, і я скажу, що він робитиме і чиї інтереси просуватиме, — говорить президент АФЗУ Микола СТРИЖАК. — Бо коли був Слаута, він будував колгоспи, Павленко — агрохолдинги, сьогодні аграрний напрямок очолює представник УКАБ Тарас Висоцький, — значить, він робитиме те, що скажуть члени цієї асоціації. Те саме я сказав на зустрічі зі Шмигалем: якщо міністерство очолюватиме не представник від фермерства, то нам таке міністерство не потрібне. Ви запитуєте, чи потрібен міністерству якийсь програмний документ, у якому була б виписана стратегія галузі? Мабуть, потрібен. Але проблема в тому, що в нас дуже багато різних документів, однак жоден не виконується. Бо написати і зробити — це різні речі. А тому Верховна Рада передусім повинна затвердити мету земельної реформи, що ми прагнемо одержати в результаті: агрохолдинги, які господарюють на площі понад 200 тис. га, чи європейську модель, де в одні руки — до 100 га. Якщо ми це зробимо, тоді треба подбати, щоб Мінагрополітики очолювала людина, для якої фермерство є світоглядом. У крайньому разі представник фермерства повинен посісти посаду першого заступника міністра. Це має велике значення, бо коли був заступником Шеремета, за півтора року додалося 15 тис. фермерських господарств, зміцнилася концепція розвитку фермерства, яка наповнювалася бюджетом, тобто хоча й зі скрипом, але справа рухалася. Але прийшли молоді хлопці й сказали, що ми йдемо вліво, а насправді пішли вправо. Тобто зробили все навпаки, ніж обіцяли. Якщо ми кажемо, що будуємо демократичне суспільство, то повинні пам’ятати, що воно базується на середньому класі, який має становити не менше ніж 50% бізнесового середовища. У Польщі, наприклад, Конституція визначає, що основою аграрного устрою цієї держави є сімейне фермерське господарство. Модель проста, вона базується на сімейному фермерстві. Я вважаю, що на найбагатших землях Європи мають жити найзаможніші селяни Європи. Але нам кажуть, що 20 — 30 агрохолдингів збудують рай земний у нашій країні, і нічого більше не треба — ні фермерів, ні одноосібників, ні кооперативів. Бо вони нібито ефективні, але чому ж тоді порожніють села і деградують землі? Так що землею має володіти лише той, хто на ній працює. Економіка, як зазначено в Конституції України, має бути соціально спрямованою, земля повинна приносити користь українцям, а не комусь із інших країн. Разом з Аграрною спілкою ми погодили цю формулу і разом її дотримуємось.
МІНІСТЕРСТВО РАДЯНСЬКОГО ЗРАЗКА НАМ НЕ ПОТРІБНЕ
— Профільне міністерство слід відроджувати обов’язково, але потрібно розуміти, що воно зі своєю структурою та мережею є інструментом реалізації певної стратегії, і якщо ми не знатимемо її кінцевої мети і завдань, тоді міністерство працюватиме, як і раніше, коли було незрозуміло, чим воно займалося, на яких засадах формувало політику, для кого. Потрібно чітко виписати функції і стратегію цього відомства, — вважає генеральний директор Української аграрної конфедерації Павло КОВАЛЬ.
Ольга ТРОФІМЦЕВА: Ліквідація профільного аграрного відомства завдала серйозної шкоди АПК України. Він втратив повноцінне лобіювання своїх інтересів як всередині країни, так і назовні, — це сталося, незважаючи на те, що в Мінекономрозвитку в цьому напрямку задіяні фахівці високої кваліфікації, котрі чудово виконують свої функції, проте через великий фронт робіт їм не вдається охопити всі питання
І цим невідкладно має зайнятися аграрна громада. До речі, наша конфедерація вже збирала на своєму майданчику близько 20 секторальних профільних асоціацій, які підписали Меморандум і направили на його основі Президентові, прем’єр-міністрові, голові Верховної Ради листа, в якому обґрунтували необхідність перегляду підходів до державного управління в системі АПК. Ми пропонуємо відроджувати міністерство зі зрозумілими для нас функціоналом та структурою, але я наголошую на тому, що міністерство радянського зразка нам точно не потрібне, маємо спиратися на європейські принципи розбудови системи галузевого стратегування...
— Що це за принципи?
— Один із таких принципів — клієнтоорієнтованість. Маємо чітко розуміти, хто наш клієнт. Це селянин, котрий живе в селі, та аграрій, котрий також мешкає в селі й працює в ОСГ, СФГ або в іншому господарстві чи на переробному підприємстві. Другий принцип — система сервісів, тобто те, на що має розраховувати клієнт. На наглядову функцію? Вона в сучасному світі нікому не потрібна. Це має бути система сприяння ефективному веденню бізнесу та повноцінному життю селян, які в нас становлять 30% населення України. Отже, жодна інша структура, крім профільного міністерства, не може братися за розв’язання двох ключових проблем: розвиток аграрного бізнесу та сільських територій. Середньостатистичний селянин України повинен мати доступ до таких же благ, як і житель міста, а подальша мета системи сервісів полягає в тому, щоб послуги були такого ж високого рівня, як і в будь-якій європейській країні. На всіх рівнях вертикалі управління від міністерства до ОТГ мають бути створені відкриті, прозорі майданчики, щоб будь-якому фермеру були доступні навчальні, просвітницькі сервіси, які допоможуть йому опанувати ситуацію на ринку сільгосппродукції, знайти на ньому свою нішу, освоїти нові технології, навчитися залучати вигідні кредити й інвестиції, бути постійно в курсі вимог не лише Держпродспоживслужби, а й вимог європейського законодавства щодо безпечності продукції, яке змінюється щодесять місяців, а тому ми повинні відповідно реагувати й адаптувати наше законодавство до цих змін. Наш фермер, можна сказати, господарює навмання. Уряд анонсував програму 5-7-9, але статистика показує, що майже 50% заявок на кредити відхилені, бо фермер не може її скласти чи розробити бізнес-план. Тобто має діяти система консультування. В усіх фермерських країнах широко розвинуте дорадництво, проте наші чиновники кажуть, що воно не потрібне. Ми всі вважаємо себе найрозумнішими, але не можемо навіть запровадити ті системи, які ефективно працюють в інших країнах.
— При Кабміні створено аналітичний центр, який вивчає пропозиції щодо національної економічної стратегії. В якому напрямку розвивається робота цього органу?
— Завдання, які він має виконувати, дуже правильні — всі секторальні стратегії мають бути підпорядковані єдиній загальноукраїнській економічній стратегії. І коли ця група почала інвентаризувати всі стратегічні документи, з’ясувалося, що станом на сьогодні маємо сотні чинних стратегій, причому жодним чином не об’єднаних і не пов’язаних, тобто впродовж останніх років не було системності й наскрізного розуміння в підходах: що ми робимо, для чого, не було економічної ідеології, не визначено вектора, куди рухаємося, на яких засадах і як.
У групі працюють прогресивні молоді люди, котрі, на жаль, не мають досвіду роботи в реальних секторах економіки. Одне із проблемних питань, на якому спіткнулися молоді експерти, — напрямок розвитку. Ми будемо розвивати аграрний бізнес чи сільське господарство? Звісно, це базове питання: чи розвиватиметься наше сільське господарство за європейським зразком, а ферми будуть соціальним проектом з боку влади, чи це буде високомаржинальний, високоризикований аграрний бізнес...
— А можна їх поєднати?
— Я впевнений, що Україна не піде ні першим, ні другим шляхом, а буде поєднувати обидва. Нас життя змусило це зробити. Сьогодні в Україні є і дрібний фермер, і агрохолдинги, так що не треба одних і других ні в чому звинувачувати, а слід економічно сприяти, щоб усі форми розвивалися і взаємодіяли між собою, — ось у чому суть багатоукладності, це один із принципів структурування інституційного аграрного виробництва, над яким ми в УАК б’ємося впродовж трьох останніх років і провели з цього питання близько півтора десятка круглих столів. Якщо відповіді на ці запитання знайдуть місце в якомусь стратегічному документі, тоді буде потрібно розробляти функціонал міністерства, і цілком очевидно, що буде доцільним запровадження посади віце-прем’єра з розвитку села та аграрного бізнесу.
— Які ж функції треба покласти на міністерство?
— Я назву вам більше десяти проблем сільських територій та АПК, і кожною з них має опікуватися це міністерство. Школу вітер розкрив, хто повинен її ремонтувати? Хто повинен займатися будівництвом доріг, розвитком інфраструктури, створенням обслуговуючих кооперативів, технопарків, кластерів, дорадництвом та безліччю інших питань? У Міністерства аграрної політики немає для цього ресурсів, Мінрегіонбуд просто не розуміє аграрної та сільської специфіки. Хто повинен скоординувати всі ці програми? Тільки віце-прем’єр міністр з питань АПК. Дехто пропонує призначити уповноваженого при Кабміні з розвитку села, а які в нього повноваження і функції? Спостерігати й висловлювати своє бачення? Це м’яка підміна суті. Нам потрібен не той, хто буде дивитися й озвучувати, а той, хто щодня над цими проблемами працюватиме. Хочу нагадати, що український АПК — це 20 — 22% ВВП, 30% валютних надходжень, 40% експорту й 18% зайнятих. До речі, саме АПК дав змогу задіяти частину заробітчан, які повертаються із інших країн. Вони себе знайшли саме в аграрному секторі, а не в хімії, енергетиці, металургії. Одним словом, потрібен відкритий майданчик для широкої дискусії щодо проблеми створення дієвого органу управління аграрним сектором та сільськими територіями. Але передусім потрібно знайти точку стратегічного мислення і планування.
