На останніх виборах чи не кожна політична партія обіцяла провести реформу децентралізації — передати повноваження від центральних органів влади місцевому самоврядуванню.
Перший крок до реформи зробив колишній президент Петро Порошенко. Він вніс до Верховної Ради проєкт змін до Конституції, який, за його словами, мав раз і назавжди усунути проблему концентрації влади. Проте парламент не підтримав його ініціативи, зокрема через наявність у пропозиціях особливого статусу Донбасу.
Тепер уже Президент Володимир Зеленський вносить до парламенту новий проєкт змін до Конституції щодо децентралізації. Як ця зміна може вплинути на пересічного українця?
ЯК НАРАЗІ ПРАЦЮЄ МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
Сьогодні пересічний житель кожного населеного пункту знає, що в місті його інтереси представляють мер та місцева рада — органи місцевого самоврядування, яких обирає громада на виборах. Їхні повноваження обмежені питаннями місцевого рівня — благоустроєм, транспортом, житлово-комунальним господарством тощо.
Державну владу на місцевому рівні представляють голови державних адміністрацій, яких призначає Президент за поданням уряду. Голови державних адміністрацій стежать за роботою місцевих рад та мерів, і в разі порушень з їхнього боку звертаються до суду. Також вони можуть впливати на розподіл бюджетних коштів між громадами, тому місцевій владі вигідно підтримувати з ними гарні стосунки.
Але на випадок якщо голови державних адміністрацій почнуть переходити межі, в Конституції є механізм захисту місцевого самоврядування від їхніх нападів. Районна чи обласна ради можуть оголосити недовіру голові державної адміністрації, а президент буде вимушений реагувати на конфлікт або голова РДА піде у відставку автоматично.
Така система неефективна і породжує дуже багато конфліктів як між органами місцевого самоврядування та державою, так і між мером та місцевою радою. Проте навіть за таких умов органи місцевого самоврядування здатні діяти незалежно від державної влади в інтересах громади, лише було б таке бажання. Свого часу саме конфлікт між місцевою владою та головою державної адміністрації призвів до сміттєвої кризи у Львові. А конфлікт між головою Київської міської державної адміністрації Олександром Поповим та колишнім мером Києва Леонідом Черновецьким призвів до позбавлення останнього усіх повноважень як голови міста.
ЩО ПРОПОНУЄ ПРЕЗИДЕНТ
Президент пропонує точкові, але дуже важливі зміни, які змінять розподіл повноважень та баланс влад. І докорінно вплинуть на стосунки місцевого самоврядування та державної влади.
Головною зміною є можливість законом визначати правовий статус адміністративно-територіальних одиниць. Наприклад, Верховна Рада зможе приймати рішення про особливі преференції певним областям. Пропонувати такі рішення зможуть президент, Кабінет Міністрів чи лише один депутат.
Другою за важливістю зміною є ліквідація місцевих державних адміністрацій. Натомість Президент пропонує створити інститут префектів. Префект буде представником держави на місцях. Призначати його буде президент за поданням Кабінету Міністрів. Планується ротація префектів кожні три роки, тобто префект не зможе кілька разів поспіль керувати в одному окрузі.
Префект зможе наглядати за роботою органів місцевого самоврядування, стежити за впровадженням політики уряду в сферах освіти, охорони здоров’я, та всіх інших політик. Префект зможе зупиняти рішення органів місцевого самоврядування — вноситиме відповідне подання президенту, а також буде самостійно формувати свій офіс.
Третє — президент збільшує свій вплив на місцеве самоврядування. Районні та обласні ради більше не зможуть оголошувати недовіру голові державної адміністрації. Але за поданням префекта президент буде призупиняти повноваження мерів та місцевих рад, і призначати на їхнє місце тимчасових державних уповноважених.
ЯКИМ ЧИНОМ ЦЕ ВПЛИНЕ НА НАС
Якщо ці зміни до Конституції приймуть, кожен з нас рано чи пізно їх відчує.
По-перше, норма про «визначення законом правового статусу адміністративно-територіальних одиниць» погано виписана, що дозволяє трактувати її як завгодно. Зокрема, її можна розуміти як можливість Верховної Ради законом визначати особливості певних областей чи округів.
Таким чином, Верховна Рада зможе встановити в Шацькому окрузі Волинської області окремий порядок обрання керівників прокуратури, в Запорізькій області — особливості призначення суддів, а в Донецькій — дозволити патрулювання міст національною поліцією разом із загонами народної міліції, про що з гордістю буде говорити міністр внутрішніх справ. Якщо одна область отримає якісь особливості, аналогічних переваг справедливо захочуть усі інші. Такий сценарій призведе спочатку до федералізації, а в подальшому — до розвалу України.
По-друге, незрозуміло, хто такий префект. Якщо це представник уряду на місцях, то чому його призначає президент? Якщо це представник президента — навіщо йому бути державним службовцем та стежити за виконанням урядової політики?
За його повноваженнями, префекта мав би призначати уряд. А якщо його призначатиме президент, то префект буде вірний та підзвітний саме йому. За таких умов префект буде «смотрящим», який за мовчазною згодою президента безконтрольно втручатиметься в роботу органів місцевого самоврядування та уряду.
Ротація префектів — це гарна ідея, яка дозволить їм не затримуватись і не пускати корупційне коріння в одному місці. Але за права префектів формувати склад свого офісу це може мати й негативні наслідки. Будь-який новий префект буде звільняти працівників попереднього і наймати нових — вірних лише йому. Таким чином, люди, які хочуть довго і продуктивно працювати на державу, до офісу префекта можуть не звертатись.
По-третє, що сильніший вплив президента на місцеве самоврядування, то ми ближче до його руйнації. Зупиняти рішення місцевого самоврядування, які підривають державність, дійсно треба. Але для цього існують інші засоби. Наприклад, правоохоронні органи можуть оскаржити незаконні рішення. А якщо мери чи місцеві ради мають зауваження до державного суверенітету чи територіальної цілісності — працівники Служби безпеки можуть ознайомити їх з умовами проживання у в’язницях на 15 років із конфіскацією майна. Тому потреби залучати ще президента до подібних процесів немає.
Але проблема в іншому. Президент хоче припиняти повноваження органів місцевого самоврядування за зверненням префекта. Для цього достатньо, щоб акти мера чи місцевої ради суперечили Конституції та загрожували національній безпеці. Для з’ясування мотивації таких рішень не потрібно буде рішення суду, а достатньо лише подання префекта.
Такі пропозиції є абсурдними, оскільки порушити Конституцію досить легко. Всі закони приймаються на її виконання. Якщо мер чи рада порушують закон — вони автоматично порушують Конституцію. Це означає, що для порушення Конституції достатньо не надати відповідь на звернення громадян, не опублікувати прийняте рішення чи невчасно виплатити заробітну плату працівникам комунального підприємства.
Президент сам визначає, що є загрозою національній безпеці. Це зручний сценарій для того, щоби в ручному режимі припиняти роботу вибраних громадянами органів місцевого самоврядування та закривати незручні ради та мерії.
Ще один поганий знак — недовіру префекту не зможуть оголосити обласні та районні ради. Якщо виникне конфлікт між органами місцевого самоврядування та префектом, усі просто змиряться і продовжать співпрацювати з недовірою один до одного. Вплинути на це зможе лише президент, який або замінить свого префекта, або зупинить повноваження неугодних мера та ради.
ЩО МАЄМО У ПІДСУМКУ
Пропозиції Президента Володимира Зеленського про децентралізацію не приведуть до бажаного результату. Верховна Рада зможе визначати особливий статус певних областей чи округів, що рано чи пізно призведе до федералізації та розвалу України. Президент отримає префекта — свого «смотрящого» за органами місцевого самоврядування та міністерствами на місцях. Органи місцевого самоврядування не зможуть захищати інтереси місцевої громади і будуть дотримуватися лінії президента.
Тому ми отримаємо не децентралізацію, а приховану концентрацію влади в руках президента.
