GONGO (Government Non-government). Абревіатура для для позначення номінально неурядових громадських об’єднань, які створені з ініціативи та/або за участю влади — як формальної (Президент, уряд, депутати), так і неформальної (олігархи, транснаціональні корпорації, іноземний бізнес та політики), — і які працюють на інтереси «творця».
У жовтні 2009 року автор світового бестселера «Занепад влади» американський дослідник лівійського походження Мойзес Наім написав колонку «What is GONGO?» (з англ.— що таке ГОНГО?). У ній автор описує небезпечний для держави союз громадського сектору з політикою, владою, бізнесом. І називає його вкрай небезпечним для держави та громадян саме через те, що підриває репутацію одного зі стовпів правової держави і гармонійного суспільства — громадський сектор. Однією з цілей створення таких організацій Мойзес Наім наводить управління державою. ГОНГО дають змогу керувати політичними процесами, створюючи ілюзію демократії. Прикладів таких організацій багато. І в Україні — теж. Хоч наші умови породили не менш цікавий для досдіження підвид «гонго», яке починалось як NGO (non-government organization — неурядова організація), але потім... щось пішло не так.
На погоджувальній нараді голова Верховної Ради Андрій Парубій заявив, що в парламенті є два нових законопроекти про скасування е-декларування для громадських активістів, які депутати можуть розглянути вже у вівторок, 3 квітня. Але не склалося. У понеділок профільний комітет ВРУ з питань протидії корупції та організованій злочинності не зміг зібрати кворум — не прийшли депутати від фракції БПП.
АНДРІЙ ПАРУБІЙ П’ЯТЬ РАЗІВ СТАВИВ НА ГОЛОСУВАННЯ ВАРІАНТ СКАСУВАННЯ Е-ДЕКЛАРАЦІЙ ВІД ПРЕЗИДЕНТА, І... БЕЗУСПІШНО
«День» уже багато писав на тему е-декларування для громадських активістів. Спочатку ми просто повідомили про факт — із голосу екс-журналіст-розслідувальник «Української правди» (!), борець із корупцією (!), активний учасник сцени другого Майдану(!), а нині — депутат від «Народного фронту» Тетяна Чорновіл внесла відому «дискримінаційну поправку», — тоді юрист Центру протидії корупції ще коментував нам, що це означає для українців, які працюють у громадському секторі, у правовому полі. Потім ми детальніше аналізували причини і наслідки з одним із засновників коаліції «Декларації під контролем» («Вони півісили на гачок усіх громадських активістів» — «День» від 9 червня 2017 року). З коментарями учасників, висновками експертів і цитатами головних дійових осіб ми писали про копроміс Президента, який громадські діячі отримали на особистій зустрічі з Петром Порошенком: декларації скасовуються, буде лише широке звітування. Ми критикували Національне агентство з питань запобігання корупції за абсурдне роз’яснення щодо того, хто має подавати декларації як «антикорупціонер»... Як автор усіх цих текстів я особисто була учасником прямого ефіру на «Громадському радіо», де щиро говорила про те, що ця норма — абсурдна. Адже логіка е-декларування полягає в тому, щоб тримати під контролем людей, які мають важелі влади: на державний бюджет, закони, ліцензування, юстицію тощо, і відповідно, — спокусу цим скористатися для особистого збагачення. В чому логіка змушувати звітувати про свої статки громадських активістів, які не просто не мають всього цього, а ще й, по суті, з доброї волі, на волонтерських засадах допомагають рятувати державу. Тоді на першому етапі ще не такими очевидними були ризики використання антикорупціонерів «іншими силами».
«ЯКЩО ВИ ДУМАЄТЕ, ЩО НЕПРИЙНЯТТЯ ПРОЕКТІВ ПРО СКАСУВАННЯ ДЕКЛАРУВАННЯ ГРОМАДСЬКИХ АКТИВІСТІВ — ОДНОМОМЕНТНА АКЦІЯ, ТО ВИ ГЛИБОКО ПОМИЛЯЄТЕСЬ. ЦЕ ЦІЛКОМ СПЛАНОВАНИЙ (ХОЧ І НЕВДАЛИЙ) ЧЕРГОВИЙ КРОК ІЗ ЗГОРТАННЯ ВСІЄЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ», — ПІДВІВ ПІДСУМКИ ПЛЕНАРНОГО ЗАСІДАННЯ НА СВОЇЙ СТОРІНЦІ В FACEBОOK ВІКТОР ЧУМАК
Підозри щодо того, що деякі люди з громадського сектору можуть використовувати громадські організації як прокладку між оліграхами та владою, почали з’являтися пізніше. І це руйнує атмосферу довіри до громадських організацій.
Особливо неприємно в цьому ключі вразила «братська могила» логотипів громадських організацій у новому медійному проекті «СтарЛайтМедіа» на ICTV «Нові лідери». Достовірне джерело повідомило мені, що Віктор Пінчук особисто зустрічався з частиною лідерів цих організацій. Можливо, варто просто нагадати громадським активістам, хто такий Віктор Пінчук? Відомий українських олігарх і філантроп, тесть якого не так давно відверто заявляв американському дипломатові, що все, що тому потрібно знати про українську політику, що і влада, і опозиція — «його люди». Можливо, варто нагадати, що не так давно — лише два роки тому — цей олігарх був «токсичним» для всіх пристойних людей, його сніданок на Давоському форумі закликали бойкотувати. А все тому, що після програшу Клінтон, на яку він так чітко робив ставки, він спробував знайти підхід до Трампа і написав «грандіозну колонку» у New-York Times. В якій на третьому році війни з Росією пропонував: забути про Крим та ЄС і шукати шляхи примирення з Путіним. Але треба віддати належне Вікторові Пінчуку. Його історія — це історія реваншу. Навіть після таких відвертих «штанг» він і надалі успішно приводить і утримує «своїх» людей в українській політиці та владі. Натомість — отримує гарантії статус-кво власності, отриманої за часів президентсва тестя — Леоніда Кучми. Пригадуєте цю фантастичну фразу Арсенія Яценюка на Ятинській економічній стратегії за два роки до втрати Криму: «Вікторе, ти не олігарх, а тобі нема чого боятися, ти під захистом демократичних сил»?
ВАДИМ РАБІНОВИЧ НА СВОЇЙ «ХВИЛІ»
Одним словом, інтерес Пінчука зрозумілий. Він готує свого нового постмайданного Президента, якому потрібна «команда». А в чому інтерес наших антикорупціонерів від такого відвертого мезальянсу? Під час другого Майдану їм пропонували піти непростим шляхом: об’єднатися, створити свій політичний проект і йти у владу виконувати вимоги Революції Гідності. Але вони тоді цього не зробили. Тепер спокусились на медіапідтримку олігарха?
У темі е-декларування для антикорупціонерів є кілька важливих аспектів. Безумовно, це виглядає як помста. Два роки тому, коли під тиском західних партнерів Рада голосувала законопроект про е-декларування для чиновників, багато хто в сесійному залі подумки процитував Микиту Хрущова: «Я вам покажу кузькину мать». Особливо це бажання посилилось після того, як громадські активісти влаштували всенародне обговорення «майнового стриптизу» ТОП-декларантів, який стартував 1 вересня 2016 року. І хоча, за великим рахунком, вся ця історія з матрасами готівки, тоннами антикваріату і нерухомістю гектарного розмаху перетворилась на великий «пшик», НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції) спочатку довго-довго перевіряло перші декілька десятків ТОП-декларантів — зокрема Президента, прем’єра та міністрів, — щоб потім безапеляційно заявити: «Порушень не виявлено». А самі е-декларації поки сумлінно виконують дві функції — джерела для пліток та наводки для криміналітету. І це не тому, що Закон поганий чи е-декларування в Україні якесь неправильне. Все таке. Тільки не працює. Але це — «відчинені двері», якими зможуть скористатися при нагоді ті, хто прийде потім і працюватиме на державу. Як це було в Румунії. Вся антикорупційна реформа там «спала» на папері не один рік. Запрацювала лише після того як президентом став давній лідер Демократичного форуму німців у Румунії Клаус Вернер Йоганісс.
ПРЕДСТАВНИК ПРЕЗИДЕНТА В ПАРЛАМЕНТІ. НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ ІРИНА ЛУЦЕНКО ПРО ДЕКЛАРАЦІЇ ДЛЯ ГО ЗАЯВИЛА В ЕФІРІ КАНАЛУ «112 УКРАЇНА»: «ВСІ ПОБАЧИЛИ, ХТО Є ХТО, МОЖНА І СКАСОВУВАТИ»
Аспект другий — політична слабкість Президента в лавах власної ж партії. «День» уже колись писав про одного такого ще далекого 2013-го: «Він самодержець чи заручник?». Петро Порошенко публічно дав обіцянку, яку — виглядало так — не міг виконати через те, що частина фракції БПП в парламенті встромляла палиці в колеса. А все тому, що фракція «нафарширована» договорняками, квотами і компромісами з олігархами. Спікер парламенту Андрій Парубій п’ять (!) разів ставив законопроект Петра Порошенка, і Рада все одно провалила голосування.
Аспект третій — визнання антикорупціонерів і громадського сектору політичним гравцем в Україні. Більшість суспільства думає, що в нас надзвичайно потужний громадський сектор. І сили у владі в певний момент зрозуміли, що громадські організації — особливо ті, що борються з корупцією, — вже набули такої ваги й підтримки західних партнерів, що можуть змусити їх ухвалювати певні рішення навіть всупереч власній волі. Не дивно, що за таких умов влада захотіла дізнатися, хто замовник такої політики, яку так успішно й активно просувають громадські діячі та ще й «уміло накручують Захід», як щедро цей замовник за це платить. А нам, громадянам, якщо вже на те пішло, — варто було б також знати, чим ми як держава за такий «проект» платитимемо. Тільки от е-декларації цього не покажуть.
МУСТАФА НАЙЄМ: «АЛЕ НАЙБІЛЬШЕ В УСІЙ ЦІЙ МАРАЗМАТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ ДИВУЮТЬ ВПЕРТІСТЬ, УПЕВНЕНІСТЬ І НАТХНЕННЯ, З ЯКИМИ ФРАКЦІЇ БПП І «НАРОДНИЙ ФРОНТ» ЗАБИВАЮТЬ ЦВЯХИ В КРИШКУ РЕЙТИНГІВ СВОЇХ ЛІДЕРІВ — ПЕТРА ПОРОШЕНКА ТА АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА» (FACEBОOK)
«Це абсурд — користуватись телескопом, щоб розколоти горіх, — коментує «Дню» виконавчий директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин. — Персональні декларації не дають відповіді ні на що. Я, умовно кажучи, будучи приватним підприємцем, можу працювати в будь-якій кількості громадських організацій і отримувати кошти від бізнесу. Ніщо в моїй декларації не показуватиме, з ким я працюю. До того ж, моя декларація не показує жодного джерела фінансування самої організації. Електронна декларація державного чиновника, який живе з податків, — це фіксація його майнового стану. І функція цього механізму — показати, хто живе за статками, а хто має «лівий дохід». Декларації громадських оргнаізації нічого такого не покажуть».
ДО ТЕМИ!
Валерій ПЕКАР, громадський діяч, співзасновник ГП «Нова Країна»:
— Що мене дратує більше за все в цій історії про громадських активістів — антикорупціонерів? Більше за все мене дратує те, що пересічний громадянин вважає антикорупціонерами лише двох осіб, прізвища яких він знає: Сергія Лещенка (який є народним депутатом, отже, не може вважатися громадським активістом) та Віталія Шабуніна. На підставі недовіри до цих двох (у даному контексті вже неважливо, чи є для того підстави, чи немає) пересічний громадянин готовий схвалити створення перешкод для батьків, які борються з корупцією у школах, для пацієнтів та їхніх родичів, які борються з корупцією в медицині, для тих небайдужих громадян, які намагаються контролювати місцеві бюджети чи дерибан землі, для тих автомобілістів, які намагаються перешкодити корупції в поліції, і так далі. У свідомості пересічного громадянина «антикорупціонер» — це якась особлива каста, а зовсім не мої сусіди, яким не начхати на те, що навколо нас. Пересічний громадянин готовий погодитися з тим, що хтось добровільно йде на фронт, і навіть з тим, що хтось добровільно віддає гроші для фронту, але не готовий визнати, що можна добровільно намагатися навести лад у місцевій школі, лікарні, міській раді чи якійсь інспекції. Ні, такого бути не може, вважає пересічний громадянин, бо на такий рівень альтруїзму українці не здатні.
