Коли ж бути відвертим, ми повинні правдиво усвідомлювати, що нашу гривню врятувати не вдасться. У рамках теперішнього валютного коридору вона приречена на подальшу ривкоподібну девальвацію відносно долара і євро. У разі заснування валютної ради (currency board), ривки девальвації будуть набагато рідшими, але набагато руйнівнішими. При плаваючому курсі на гривню чекатиме інфляційна доля українського карбованця зразка 1993 року. Незважаючи на віртуозну вправність Нацбанку — єдиного вірного захисника гривні — його позиція дуже нагадує роль хокейного воротаря у грі, де інші гравці його команди незграбні, підкуплені або вилучені з майданчика.
Думки авторів, що брали участь в дискусії, зупиняються на півслові, не вмішуючи в суть справи питання політики. Разом з тим, жодне економічне рішення неможливе без участі політики. І питання посилення валютного регулювання, і питання реформ передбачають передусім зміни державної політики в широкому плані. Широкий план тут передбачає не зміну курсу людьми за штурвалом, а зміну самих капітанів. Нові капітани повинні мати в корені інші загальні уявлення про багато речей, в тому числі про гроші.
На жаль, сьогодні гривня в Україні — це передусім не засіб накопичення чи одиниця рахунків. Головне — це функція служіння державі (не змішувати державу і суспільство!). Ця практика бере свій початок у прискорених темпах переходу на власну грошову систему 1992 року при Леоніді Кравчукові. У 1992—1994 роках держава в Україні могла існувати тільки за рахунок друкування карбованців — це була своєрідна форма оподаткування. Іншого способу поповнення держказни у Києва не було. Леонід Кучма також неодноразово підтверджував першочергову важливість стабільності гривні для української державності.
Насправді ж гроші за будь-якого режиму — це насамперед послуга, яку держава надає суспільству (в іншому прочитанні — ринку, людям, народу і т.д.). Стабільні гроші свідчать про те, що держава совісно виконує свої зобов'язання. Чесне виконання послуги народжує у відповідь довіру. Номінал кожної купюри і є своєрідний контракт між громадянином (він же — учасник ринку, інвестор, робоча сила і виборець) і державою (в особі передусім виконавчої влади і центрального банку). Оскільки контракт постійно порушується і номінал купюр не відповідає їх реальній вартості, міра довіри до гривні сьогодні нікчемна, більшість заощаджень українців — у доларах, а ціни все-таки сором'язливо виражають в у.о.
Гроші — це фарбовані шматочки паперу, акуратно нарізаного прямокутниками, кружальця більше ні до чого не придатного металу, просто цифри на екрані або на папері. Цінністю їх робить довіра. Ми не віримо гривні, тому що нас уже багато разів обманювала її непередбачуваність. Тому що за ту саму працю ми декілька разів отримували меншу плату — знеціненими гривнями. Тому що СБУ своїми туманними натяками підірвала свого часу наше довір'я до голови Нацбанку. Тому що у нас є пріоритетні кредитори, тобто західні інвестори, і кредитори другосортні, а саме пенсіонери. Тому що ті колишні члени уряду і нинішні соратники владної раті, провину яких ніяк не може помітити наш суд, тримали і тримають свої заощадження на валютних рахунках за кордоном. Ми не віримо гривні не тільки з чисто економічних міркувань, але і тому, що в нашій країні будь-який контракт з народом може бути легко порушений на користь вузьких інтересів і дрібної вигоди.
Було б найвищим непорозумінням робити ставки на гривню, якщо сьогоднішній заздалегідь хибний порядок речей в Україні буде законсервовано тут ще на п'ять років. Зміна правителів нічого не гарантує, але дає надію на ще один шанс. У випадку, якщо в них достатньо мужності стримати своє слово і вперше в українській історії будувати відносини в країні на довірі, а не на тиску; якщо вони зможуть перетворити державу з самодостатньої мети на засіб досягнення достатку всього суспільства. Отже, захист гривні починається з виконання своїх обіцянок — для всіх, без відмінностей і винятків. Тут немає ніяких магічних формул монетаризму, визначення валютних курсів, тут ні до чого диспути про Фрідмана і Кейнса. Нові обіцянки мають давати тільки нові особи. Тому ті, хто свої обіцянки провалив, повинні поступитися місцем, а наші кандидати в президенти зобов'язані обіцяти стримано. Нові керманичі держави повинні завчити одну просту істину: гроші — це не привілей держави, а послуга для виборців. За іншого розуміння гривню, що впала, краще пристрелити, а монетарну політику післявиборної України почати з відрядження усього керівництва Нацбанку в Аргентину — країну, котра вирішила замінити свою національну валюту на долар.
