У Криму нова мода: партії популяризували свої проекти, які нібито дозволять мало не озолотити кожного жителя Криму. Щоправда, за словами розробників, реалізувати ці прожекти можна буде тільки в разі їх обрання до парламенту з правочинностями більшості. Про ці «шалені» обіцянки «День» розмовляє з генеральним директором Кримського науково-виробничого об'єднання «Еліта», заслуженим економістом і заслуженим працівником сільського господарства, народним депутатом Володимиром ШКЛЯРОМ.
— Як ви ставитеся до цих ідей, які сьогодні експлуатують одразу кілька політичних сил (ми їх не називатимемо, оскільки не хочемо ні реклами, ні антиреклами)?
— Вимагати зростання добробуту народу — це природне прагнення кожної політичної сили, особливо перед виборами. Але добробуту таким шляхом досягнути не можна. Пусті, тобто не зароблені гроші, нічого, крім інфляції, не дають. А в передвиборний період такі обіцянки ще межують зі спробою підкупу виборців, що, звісна річ, забороняє закон. І крім того, це — елементарний обман. На жаль, доводиться констатувати, що сьогодні псевдоекономісти заполонили Крим і обіцяють людям манну небесну...
— Одна з партій пропонує добувати з кримської землі — переважно мається на увазі курорт і шельф, а також і землі сільськогосподарського призначення — якусь «соціальну кримську ренту», що її обіцяє перераховувати кожному кримчанинові. Йдеться про не менш ніж 1000 гривень на рік, а можливо, і про десятки тисяч. Ця партія навіть видала та презентувала кілька брошур: «Крим: азбука соціальної ренти», «Крим: азбука шельфу» тощо.
— Звісно, для такої постановки питання немає ні правових, ні економічних передумов. Згідно з Конституцією, земля в нас, як, власне, і в кожній країні, належить усьому народу, а не населенню якогось регіону, хай і автономного. Тобто кримська земля та весь кримський шельф належать однаково як кримчанам, так і жителям усіх інших областей України так само, як і земля всіх інших областей країни належить кримчанам. Тобто якби автори цієї ідеї й змогли отримувати з кримської землі (а так само як із запорізької, львівської, харківської, севастопольської, київської тощо) якусь особливу «соціальну ренту», то ділити її слід аж ніяк не тільки серед кримчан, а на всіх громадян України.
— Отже, це просто блеф?
— Безумовно. Сьогодні в країні лише створюється земельний кадастр, і ще ніхто не знає, скільки та яких земель у нас уже приватизовано, а скільки залишається в суспільній власності. До того ж, невідомі ті методи та форми, за допомогою яких можна було б отримувати якусь «соціальну ренту». І тим паче, не можна визначити, скільки гривень можна заробити таким шляхом, і скільки вийде, якщо поділити на все населення Криму. Найголовніше, про що мовчать автори ідеї, — все це в нашій країні вже є! Економісти знають, що весь валовий національний продукт, створений народом, — це і є та сукупна соціальна рента, яку ми всі разом своєю працею отримуємо із землі. Вона йде до людей із бюджету, куди надходить у вигляді різних податків. Це роблять відповідно до законів. Наприклад, матері, які народили дітей, отримують по вісім тисяч гривень допомоги за рахунок загальнонаціональної ренти, що консолідується в прибутковій частині бюджету. Звісно, нинішній стан бюджетної сфери не може нас задовольнити, однак його і тільки його треба вдосконалити. А вигадувати неіснуючі економічні категорії просто не можна. Така рента, по-перше, економічно нереальна, а по-друге, незаконна.
— Але автори цих проектів посилаються на досвід інших країн. Зокрема в Кувейті, наприклад, на кожного громадянина відкривається персональний рахунок, куди перераховують кошти від продажу нафти. Отже, у світі існує така практика?
— Такі посилання не підтверджують, а спростовують цю ідею. Адже там це правило поширюється на жителів усіх регіонів країни, а не тільки окремих областей. До того ж ідеться про надприбутки. Нам до такого рівня ефективності економіки ще далеко.
— Жителям автономії нав'язується думка про те, що вони можуть бути багатшими просто в результаті того, що живуть у Криму, а не Одесі, наприклад?
— Такі економічні вправи не настільки прості, як здається. Обмеживши коло володіння кримською землею лише кримчанами, автори ідеї «соціальної ренти» мовби стверджують, що Крим — окрема країна. Тобто ми маємо справу з проявами економічного сепаратизму. У рекламі цієї партії ми бачимо, як у паспорті ставиться штамп «Я — кримчанин». У результаті такий документ стає недійсним... З усіма наслідками цього.
— А ось інша політична партія пішла схожим, але іншим шляхом. Вона висунула проект «відсотків від реприватизації». Ця ідея внесена в рекламні матеріали. Активісти стверджують, що навіть подали відповідний законопроект до парламенту України. Суть у тому, що приватизація в Україні проголошується незаконною. Усі без винятку власники підприємств зобов'язані за них доплачувати протягом 15—20 років. Ці виплати пропонують акумулювати у спеціальному фонді, з якого кожному кримчанинові, навіть дітям, нібито виплачуватимуть по 700—900 гривень (останнім часом планку знизили до 500 гривень) щомісяця.
— І все ж приватизація проведена у більшості своїй згідно з законами, які тоді існували, тобто законно, а якщо й були якісь окремі порушення, то не можна перенести їх на всіх нинішніх власників. Та й встановити наявність порушень зараз дуже важко, якщо взагалі можливо. Крім того, підприємства були всенародною власністю, а не кримською... І як тепер встановити її вартість? Та й до чого тут, скажімо, діти, які недавно народилися? Вони ж навіть і не жили в радянські часи. Нарешті абсолютно непродуманою та несправедливою є пропозиція про виплату доплати на виплат на 15—20 років. Адже власник платитиме не зі своєї кишені, а з прибутку підприємства, який заробляє трудовий колектив. Тобто насправді цією «рентою» оподатковуватиметься вже не власник, а сам народ. І виходить, що обіцянками годують одних кримчан за рахунок необхідності посилення експлуатації інших. І головне — можна уявити, що буде з цінами, якщо щомісяця на ринок тільки в Криму викидатимуть 1,4 — 1,8 мільярда гривень (з розрахунку понад двох мільйонів населення). Причому це будуть пусті, не забезпечені товарним покриттям гроші. У принципі, такий метод нагадує розбірки з виплатою фальшивого боргу, чим раніше широко користувалися кримінальні комерційні структури. У цивілізованому суспільстві, в цивілізованій економіці це не може застосовуватися.
— А як впливатимуть на суспільну свідомість обіцянки дармових грошей? Навіщо вчитися, здобувати професію, працювати, коли можна просто ходити в банк і знімати з рахунку «соціальну ренту» або «відсотки від реприватизації»?
— Ті партії, які справді можуть покращувати суспільство, країну, життя народу, займаються цим постійно і в рамках закону. А ті, хто не в змозі це робити, підміняють діяльність її видимістю. Кримські псевдоекономісти пішли шляхом імітації реформ, пропонуючи людям сумнівні фантазії. Але обман рано чи пізно розкриється.
