Протекціоністи, дирижисти, економічні консерватори/ націоналісти/, прагматики. Їх називають по-різному, але об’єднує їх одне — переконання, що держава може бути учасником економічних процесів. В Україні ця течія з’явилася, чи, як дехто каже, отримала друге дихання, в останні кілька років. Її поява кинула виклик ідеям догматичного використання теорії необмеженого ринку і сліпого слідування Вашингтонському консенсусу. Ця ідея вже з’явилась у парламентському і урядовому середовищі. Навіть виникло кілька розгалужень економічного націоналізму — наприклад, економічний прагматизм та економічний патріотизм. Ми спробували відповісти на сім найпоширеніших запитань про те, хто такі економічні націоналісти.
1. ЩО ВИ ПРОПОНУЄТЕ?
Це можливість визначення пріоритетних секторів та спрямування на них стимулювання. Існують також пропозиції перебудови фінансового сектору і створення спеціального фонду модернізації, який мав би наповнюватися за рахунок європейських коштів. Для цього пропонується виробляти таку політику, яка б дозволяла вбудовувати українські підприємства в європейські ланцюги вартості.
Це просування політики реіндустріалізації з протекціоністськими та експанстськими діями в промисловості для захисту інтересів розміщених на території України виробництв. Також пропонується широкий набір інструментів та механізмів стимулювання технологічного переозброєння — індустріальні парки, підтримка розвитку кластерів тощо. Просування пріоритетів, пов’язаних із «фінансовою накачкою» економіки, найчастіше асоціюється зі стимулюванням індустріального розвитку шляхом запровадження Банку розвитку та мережі спеціальних інвестиційних фондів. Останні можуть наповнюватися як за рахунок залучених коштів, так і шляхом адресної грошової емісії, що спрямовуватиметься не на споживання, а на індустріальний розвиток.
2. ТОДІ ВИ ПРОТЕКЦІОНІСТИ, ХІБА НІ?
Протекціонізм — не самоціль, а інструмент досягнення економічного успіху. Після цього вільна торгівля — must have. Старі протекціоністські інструменти відходять в минуле, на їхньому місці з’являються нові форми: дерегуляція, яка передбачає зняття обмежень, співіснує із запровадженням нових форм регуляції, які в іноземних джерелах позначаються терміном «ререгуляція» («reregulation»). Так, країни, укладаючи регіональні або двосторонні торговельні угоди, тим самим створюють новий каркас СОТ. Іноді вони докорінно відрізняються за принципами від тих, що закладалися в основи цієї організації. Більшість міжнародних переговорів сьогодні стосуються не стільки врегулювання наслідків всеосяжної лібералізації чи відвертого прямого протекціонізму, скільки ефектів або наслідків внутрішнього регулювання кожним із партнерів вільного руху капіталу, робочої сили, товарів і послуг.
3. ЧОМУ ЛІБЕРАЛІЗМ ВИПАВ ІЗ МЕЙНСТРИМУ?
Широкий економічний лібералізм, доведений протягом останніх десятиліть до рангу панацеї для кожної країни, та його всепояснююча роль були суттєво (якщо не остаточно) дискредитовані. Нинішня глобальна економічна криза фактично підвела жирну риску під наївними сподіваннями сучасників на універсальну ефективність глобалізованої ринкової економіки ліберального характеру.
В еру економічної глобалізації можливість держави продукувати власну економічну політику не має широкого набору варіантів. Вибір обмежується кількома. Економічно слабкі держави частіше за все реагують на геоекономічні виклики, ніж їх продукують. Їхня здатність формувати соціально-економічний порядок денний унеможливлюється комплексом ресурсних, структурних, технологічних, фінансових залежностей. Це є лібералізм.
4. ЧИМ ВАС НЕ ВЛАШТОВУЄ ПОЛІТИКА СОТ?
Ідеологія Бреттон-Вудcьких інституцій та СОТ продовжує базуватися на принципах, відповідно до яких усі країни, що беруть участь у світовому обміні, мають бути зацікавлені в тому, щоб спеціалізуватися на тих товарах і послугах, витрати на виробництво яких у них нижчі. Логіка таких міркувань проста: це мало би приносити їм вищий прибуток і дозволяти забезпечити себе потрібними товарами. Проте сьогодні ця аргументація обґрунтовано критикується з усіх боків: переваги, що отримують від спеціалізації, тимчасові, особливо в умовах коливання курсу валют, мінливої ринкової кон’юнктури, змін попиту і постійних корекцій державних регламентацій і норм. Така спеціалізація здатна знищувати цілі сектори економіки, у тому числі стратегічно важливі, збереження яких необхідне за економічними, політичними і соціальними мотивами.
З цього протиріччя безпосередньо випливають інші, які відіграють важливу роль у сфері сучасного виробничого процесу, тенденціях конкуренції й кооперації. Суперечки між фірмами та країнами, що виражаються формулою «конкуренція — кооперація», ще більш ускладнюються в процесі глобалізації й посилюються такими чинниками, як трансгранична мобільність капіталів, з одного боку, та обмеженнями, що накладаються державами на рух інших факторів виробництва, — з іншого. Все це посилює глобальну нестабільність, недосконалий характер конкуренції, що суперечить монетаристським доктринам, які переконують, що ринкові процеси саморегулюються.
5. ТОЖ ВИ ПОСЛІДОВНИКИ ПОЛІТИКИ ТРАМПА?
Дійсно, Трамп став найбільш яскравим і найбільш сміливим представником альтернативних універсальній фритрейдерській лінії поглядів. Його протекціоністська риторика під час передвиборчої кампанії хоча й була його особистим козирем, все ж у свідомості світової економічної еліти сприймалася не більше, як недолуга спроба привернути до себе увагу. Втім, як виявилося, така відверта позиція, що полягає у концентрації уваги на підтримці потенціалу внутрішнього ринку на тлі спадаючого сукупного попиту, заклала потужний тренд, що визначатиме розвиток міжнародних економічних відносин на майбутнє десятиліття. І тут немає місця трампівському шаманству, адже хвилі протекціонізму й лібералізму змінювали одна одну, стаючи проявом економічної циклічності сотні років.
6. ЕКОНОМІЧНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ — ЦЕ ЧЕРГОВИЙ «УКРАЇНСЬКИЙ ВЕЛОСИПЕД»?
Насправді економічний націоналізм не є сьогоднішнім чи учорашнім винаходом, а сягає своїм корінням античності, Середньовіччя та епохи модерну. Він не український за походженням, хоча був період, коли українці використали його і як концепт, і як реальну політику. «Реалізм», або «здоровий глузд», є його ознакою й може бути іншою його назвою. Вже меркантилізм напрацьовував принципи цієї парадигми, коли навіть ще не існувало економічних теорій, а лише практичні дії державних та бізнесових лідерів, спрямовані на розвиток власних економік. Їх продовжили різні державно базовані теорії і владна політика, які сформували економічний націоналізм як політекономічну теорію. Палкими прихильниками такої політики був Олександр Гамільтон (1755—1804, США) та Фрідріх Ліст (1789—1846, Німеччина). Обидва виступали за запровадження у своїх країнах протекціоністських заходів та заходів стимулювання під час проведення індустріалізації.
Для слабких економік ці заходи розглядалися як невідворотні й конче необхідні. Гамільтон називав свою політику «Американською системою», а Ліст через півстоліття після нього ті ж самі дії визначив як «Національну систему» (сленгова назва, що поширилася пізніше, економічний націоналізм часто неадекватно відображає більш повну і загальну — National systemof political economy). Американці переконують, що економічний націоналізм винайшли вони, кажуть: хоч Ліст є більш відомим у світі як засновник цієї течії, проте Гамільтон сформулював відповідні принципи раніше від німецького економіста. Але важливішим є те, що обидва діячі мали на увазі одне й те ж — що його конкретна країна для розвитку своєї економіки повинна послуговуватися власними інтересами, а не підпорядковувати їх інтернаціональній (космополітичній) теорії, тобто загальній для усіх країн в один і той же час, незалежно від рівня розвитку.
7. ЗОВСІМ ЗАПЛУТАЛИ, ЧИМ ТОДІ ВІДРІЗНЯЄТЕСЬ ВІД ЕКОНОМІЧНОГО ПАТРІОТИЗМУ?
На відміну від економічного націоналізму, або неомеркантилізму, економічний патріотизм яскраво підкреслює відмінні джерела економічного втручання. Він оцінює економічний націоналізм у часи його початкового розквіту в ХІХ столітті як завідомо протекціоністський. Уникає використання виключно першої фази — «протекціонізм», що використовується для захисту і вирощування «дитячих» (за словами Ліста) або слабких секторів чи економіки, і обирає для стимулювання чи підтримки якусь окрему галузь, сферу регулювання. При цьому не уникає звернення до ліберальної економічної політики та інститутів.
Економічний патріотизм виступає своєрідним компромісом між інтересами держави та ринку. Зокрема, новітній феномен «ліберального економічного націоналізму» став активно використовуватися на єдиному європейському ринку. Так, єдина сільськогосподарська політика, політика стимулювання зелених технологій, державна підтримка розвитку європейського ринку біопалива виступають яскравим прикладом селективного протекціонізму в епоху проголошеної лібералізації.
Він базується на позиції, що інтереси батьківщини важать більше, ніж індивідуальні інтереси корпоративних і політичних еліт, а також міфічних цілей загального розвитку світової економіки, що робить його подібним до економічного націоналізму. Хоча економічний патріотизм, у його оригінальному французькому використанні, називають «гучними політичними ініціативами, спрямованими на те, щоб похитнути громадську думку», він також може не супроводжуватися політичними дискусіями, що свідчить про завуальований або напіввідкритий його характер, оскільки він підпадає під зафіксовані в документах СОТ та тавровані негативом класичні прояви протекціонізму. І як тут не перефразувати класичний французький вислів: «Усі займаються сексом, проте лише дурні говорять про це відверто на людях»! Справді: усі займаються економічним патріотизмом, але соромляться визнавати це офіційно.
