Поки долар не буде вільно продаватися, його курс постійно зростатиме. Його не спинити, бо в основі нинішньої ситуації лежить зумовлена цілком об’єктивними причинами недовіра до дій, до політики (прагнення позбутися національних грошей є класичним проявом такої недовіри)
Складність хвороби зумовлена запущеним лікуванням. Терапія, що проводилася з 1994 року, була припинена саме тоді, коли могли з’явитися симптоми одужання. Стабільна гривня, яка вже тіснила долар з українського ринку, сьогодні вже не належить до конвертованих валют. Такою є неминуча розплата за те, що немає структурних реформ, за нереформованість податкової системи, несприятливий інвестиційний клімат, неефективну систему управління бюджетними коштами.
Симптоми хвороби, які раніше бачили лише окремі спеціалісти, сьогодні відчувають усі. А реакція є чисто українською: очі не бачать — серце не болить. І боротьба ведеться із самим термометром. Така політика неминуче обернеться входженням економіки в штопор гіперінфляції та подальшим значним спадом виробництва.
Запроваджене в багатьох регіонах адміністративне регулювання цін та адміністративний курс гривні загрожують повним паралічем економічного життя. Контроль за цінами означає, що економіка позбавляється організуючого начала. І нічого дивуватися розгубленості, яка панує в підприємницьких колах, бо не стало орієнтирів поведінки.
Проте нині вже цілком очевидно, що українська фінансова криза найближчими місяцями призведе до посилення спаду виробництва. Значна девальвація гривні знизила купівельну спроможність населення, а це, в свою чергу, зменшує можливості збуту продукції національних товаровиробників. Другим чинником удару по виробництву є зміна структури споживання. Будь-які фінансові потрясіння спотворюють звичну, нормальну картину. Відомо, що і хто купує в таких умовах. Багаті рятують свої грошові заощадження і купують престижні товари, бідніші — те, що може зникнути з прилавка і стає в цих умовах своєрідним стратегічним товаром.
Але є фактор, зумовлений не фінансовою кризою, а реакцією на неї, діями, що вваються нібито для її лікування. Відключення головного індикатора організації економічного життя — цін і курсу гривні (що є теж ціною товару) — нагадує відключення голови в людини. Поведінка стає некерованою.
І нічого дивуватися, що зникають деякі товари, як це сталося з бензином у багатьох регіонах. А за умови продовження такої політики будуть зникати й інші товари, бо ніхто не хоче займатися діяльністю, що завдає збитків. Ми повернулися в систему координат 1993 року, з її характерними ознаками: приховуванням твердої валюти за кордоном, ажіотажним попитом на валюту, адміністративним розподілом валюти, коли система імпортних пріоритетів є міфом, завдяки якому можна вішати локшину на вуха простачків. Пріоритети визначено, але з прилавків не зникли банани, ананаси тощо, хоча під контракти на їх імпорт валюту нібито не продають.
Поки долар не буде вільно продаватися, його курс постійно зростатиме. Його не спинити, бо в основі нинішньої ситуації лежить зумовлена цілком об’єктивними причинами недовіра до дій, до політики (прагнення позбутися національних грошей є класичним проявом такої недовіри). Можна легко прогнозувати поведінку людей, підприємств у цій ситуації. Долари вільно купити неможливо. Прагнення (цілком зрозуміле) зберегти доходи провокуватиме приховування надходжень у твердій валюті й водночас стимулюватиме її закупівлю. А стимулювати є чим. Поза банками перебуває більше як 6 мільярдів гривень (це близько $1,5 млрд., за офіційним курсом Національного банку України). Ці кошти завжди поповнюватимуть рахунки комерційних банків задля перетворення їх у стабільну валюту.
Мені зрозуміла спроба в ручному режимі встановити курс, здатний відновити рівновагу попиту і пропонування. Але ж не виходить. Здійснено значну девальвацію національної валюти, та ситуація не стабілізується.
Ажіотажний попит не зупиниться доти, доки долар не можна буде купити вільно. Це не забезпечить негайного відновлення довіри. Її доведеться завойовувати довго. Але без лібералізації валютної торгівлі про відновлення довіри треба забути взагалі.
Спроби адміністративного управління курсом і цінами загрожують серйозним ударом по бюджету. Знаю вже кількох інвесторів, які працюють у виробничому секторі і які всерйоз розглядають питання про повну зупинку виробництва. Маючи на рахунку гривні, вони не можуть придбати імпортні матеріали, необхідні для виробництва. І це підприємства, що сплачують до бюджету більше як 100 мільйонів гривень за рік.
Бюджет зазнає збитків через падіння реальної ціни оплати житлово-комунальних послуг. Падіння гривні зменшило цей рівень майже до 50%. Коштів для дотування цін у таких масштабах бюджет не має. Це ставить під загрозу енергетику України, можливості її безперебійної роботи. І це напередодні зимового сезону.
Негативні зміни цін і курсу національної валюти є реакцією на негаразди в економіці. Ціни є засобом відновлення збалансованості, без якої не може нормально існувати економічна система будь-якої держави. Спотворюючи цей надзвичайно важливий індикатор економічної поведінки, ми втрачаємо можливість зменшення (амортизації) негативного впливу кризи на життєвий рівень громадян. Водночас ціни дають ресурс для індексації доходів.
Усього за кілька місяців поточного року наші співвітчизники втратили дуже багато. Треба включати механізм підвищення зарплат, пенсій і допомог. А звідки, якщо будуть утримуватися ціни?
У багатьох регіонах України внаслідок запровадження регульованих цін залишилися тільки цінники від бензину. Бензин за ними мав би продаватися, скажімо, по 60 копійок. Ціна така є, бракує «дрібнички» — бензину, який продається лише нелегально, але за вдвічі вищу ціну. Її третина могла б піти на зарплати, пенсії, стипендії. Відтак пішла у тінь. І то силою рішень виконавчої влади.
Водночас це відкриває дорогу до єдиного, страшного за наслідками, способу індексації грошових доходів — друкування нових грошей, бо політично неможливо не реагувати на значне погіршення рівня життя людей.
Брутальне, силове втручання в надзвичайно чутливі сфери економіки — це ще один удар по інвестиціях, що такі потрібні для відродження економіки. Україна й донині не має сприятливого інвестиційного клімату. Регулювання цін дало ще один застережний сигнал інвесторам: обережно — тут занадто ризиковано. Не секрет, що в систему паливозабезпечення вкладено останніми роками чимало коштів. Зауважу, приватних коштів, які давали користь всьому суспільству: людям — роботу, казні — додаткові надходження. Тепер усе завмирає. Держава не має права так чинити з людьми, котрі вкладають кошти в українську економіку. Сьогодні — з продавцями бензину, завтра — з продавцями хліба чи м’яса.
Те, що немає вимірювань реальної температури хворої економіки, унеможливлює розробку головного фінансового плану держави — бюджету. Я не уявляю, як можна скласти його, не знаючи цін і курсу. Адже він розробляється не в тоннах або літрах, а в гривнях. Доведеться гадати на кофейній гущі, як це вже не раз робилося. Але життя цього не прощає.
Я ніколи не був песимістом. Ми приречені вийти з нинішньої ситуації. І ніхто за нас цього не зробить. Але неможливо говорити про подальше лікування економіки, якщо й далі дивитися на зіпсований термометр. Для правильного лікування треба знати реальну температуру — курс гривні і цін.
№197 15.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
