Майданчиком, на якому він проводився, став міський Інформаційно-аналітичний центр «Перевесло», а учасниками — економісти, що працюють у бізнесових структурах, громадські активісти, журналісти. Президент Благодійного фонду Микола Гриценко та голова наглядової ради цього ж фонду Володимир Панченко презентували аудиторії численні проекти «Дня», зокрема — книжкові видання (серія «Україна incognita», «Бронебійна публіцистика», «Підривна література»).
У день Вільнюського саміту, коли Євромайдан був ще у першій фазі — «романтично-євроінтеграторській», «День» вийшов з першою темою, сформованою у запитання: «Що об’єднає українців після Майдану?» Відповідь-ідея, озвучена в матеріалі, поки що не знайшла активної підтримки ні у колах парламентської опозиції, ні в причетному до акцій протесту громадському секторі: поки що погляди — лише під ноги, підняти голову вгору, щоб оцінити системно ситуацію, наважуються одиниці. Але «День» її вже реалізує.
Для тих, хто пропустив цей матеріал, нагадаємо, що в матеріалі того п’ятничного номера ми писали про потребу створення в країні Європейської платформи. Автор цієї ідеї — головний редактор «Дня» Лариса Івшина озвучила цю думку, звертаючись на майдані Незалежності до учасників Євромайдану увечері напередодні Вільнюського саміту. «Тут є дуже багато мислячих людей і я переконана, що вони обов’язково створять свої сторінки у «Фейсбуках», де відбудеться інтелектуальна дискусія про те, на яких принципах має формуватися Європейська платформа як широкий рух молоді. І буде результат, — наголосила вона. — Можливо, народиться більш активна політична організація. Потрібно шукати своїх яскравих молодих лідерів. Я переконана, вони тут. З цього й варто робити політичний заміс для нового тіста», — сказала вона.
І, власне, в цьому ключі сьогодні розвивається новий проект, організований Благодійним фондом сприяння ініціативам газети «День» та Лігою українських меценатів, — круглий стіл «Люди і гроші»
Головна увага першого була зосереджена на проблемі, актуалізованій подіями останніх тижнів, — «Фінансові аспекти євроінтеграції по-українськи». Свій аналіз ситуації, що склалася довкола Вільнюського саміту, представив професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат економічних наук Олександр Мертенс. Зі зливи запитань, адресованих поважному експерту, виберемо кілька найсуттєвіших.
— Чи є підстави вважати, що пауза після Вільнюса може бути використана Україною ефективно, і Угоду буде-таки підписано? І скільки може тривати ця пауза?
— Це цілком залежить від українського уряду. Представники ЄС неодноразово висловлювали готовність обговорити з українським урядом питання імплементації Угоди. В той же час ЄС не буде вести перемовини щодо змін тексту самої Угоди — це і справді будо б дивно після багаторічних перемовин, підготовки тексту і парафування. Посилання Миколи Азарова на «попередників» чи «виконавців», які підготували якийсь «не такий», не вигідний Україні текст, виглядають несерйозно, адже саме нинішній уряд уже понад три роки веде перемовини, текст неодноразово узгоджувався, і йшлося лише про виконання Україною певних дій, які мали передувати підписанню.
Навіть якщо прийняти точку зору, що перед Вільнюським самітом виникли нові обставини (неочікувано жорсткий тиск з боку Росії), то, на мою думку, відкладення підписання Угоди було стратегічно помилковим кроком з боку української влади. У теорії ігор (науковій дисципліні, що вивчає стратегічні взаємодії) є поняття «правдоподібної обіцянки» — дії, яка однозначно підтверджує стратегічні наміри гравця. Підписання Угоди стало б такою правдоподібною обіцянкою, що підтвердила б незмінність курсу України на євроінтеграцію. Наступні перемовини з Росією, які безумовно необхідні, базувались би на факті, що цей курс є визначеним і незмінним. Відмова від підписання, навпаки, свідчить, що тиск на Україну може бути ефективним, і найвірогідніше призведе до ще більш жорсткої позиції Росії.
Підписання також покращило б позиції України у перемовинах з ЄС щодо імплементації Угоди: свідчення про незмінність політики євроінтеграції значно підсилює аргументи України про необхідність допомоги з боку ЄС на шляху до імплементації. Тому наскільки довго може тривати пауза — найбільшою мірою залежить від того, як швидко українська влада зрозуміє цей факт.
— 160 млрд євро «компенсації» Україні з боку ЄС, що про них постійно говорять Янукович і Азаров, — звідки ця цифра? І чи можна вірити, що ці кошти (якщо б їх раптом дали) не будуть украдені чи проїдені?
— Цифра 160 млрд євро виникла з дуже грубих і приблизних порівняльних оцінок того, який обсяг коштів нам потрібно було б інвестувати у інфраструктуру, державні інститути та підтримку окремих галузей, щоб наблизити їх до рівня, який сьогодні є у країнах-членах Євросоюзу. Фахівці Інституту прогнозування порахували обсяг інвестицій, який був здійснений у країнах Східної Європи — нових членах ЄС (Польщі, Угорщині, Чехії) до і після вступу, вивели середню цифру — 2,2 тис. євро на душу населення, помножили на населення України (46 млн) і ще довільно збільшили отриману суму у півтора разу з огляду на нашу «недорозвиненість».
Перше, що важливо в цьому зв’язку відзначити: ці цифри не мають жодного стосунку до підписання Угоди про асоціацію. Це не є «втрати» української економіки внаслідок підписання Угоди. Навіть якщо ставитися серйозно до цифри 160 млрд євро, то це той обсяг інвестицій, який потрібен для наближення наших умов життя і умов ведення бізнесу до того, що вже сьогодні є в ЄС. Це не втрати України, а інвестиції у підвищення рівня добробуту українців. Ці інвестиції — справа Української держави і українського бізнесу. Так, для їх здійснення знадобляться не лише внутрішні ресурси, а й закордонні інвестиції, а для їх залучення нам самим потрібно дуже багато попрацювати для підвищення ефективності державного управління і поліпшення інвестиційного клімату.
— Які галузі української економіки можуть бути модернізовані найбільш швидко й успішно?
— Я не є прибічником так званої активної промислової політики держави, коли чиновники визначають те, які саме галузі економіки і як повинні розвиватись, які галузі і підприємства потрібно підтримувати, а які — ні. Практика й економічні дослідження свідчать, що така політика здебільшого виявляється неефективною внаслідок конфліктів інтересів, корупційної складової та загальної неефективності державного апарату. Завдання держави — створювати умови для комфортного ведення бізнесу, відстоювати інтереси вітчизняного бізнесу у міждержавних відносинах, протидіяти монополізму, забезпечувати макроекономічну стабільність, створювати суспільні блага — від захисту прав власності та ефективної судової системи до розвиненої інфраструктури — транспортної, фінансової тощо. Лише тоді вітчизняне виробництво буде розвиватись, будуть приходити інвестиції — як внутрішні, так і закордонні. За таких умов ми можемо побачити активний розвиток багатьох галузей. Навіть тих, на які ми самі не сподівалися.
Багато співпрацюючи з українським бізнесом, я бачу практично у кожній галузі приклади надзвичайно ефективних підприємств, діяльність яких свідчить, що українська економіка — це не лише металургія, хімічна промисловість та сільське господарство. Це і машинобудування, і виробництво споживчих товарів, і послуги, і інформаційні технології. Той факт, що такі приклади успіху існують навіть у вкрай несприятливому середовищі України, свідчить про надзвичайно великий потенціал.
— У чому полягають головні переваги для України від інтеграції в Європу?
— На мою думку, головне в європейському векторі розвитку — не преференції у міжнародній торгівлі, і не фінансова допомога з боку ЄС. Головний економічний виграш — це можливість створення в Україні ефективних інститутів, які забезпечать розвиток економіки. Йдеться про захист прав власності, корпоративні відносини, фінансові ринки, роботу державного апарату, дієві обмеження корупції та монополізму тощо. За більш ніж 20 років незалежності Україна, на жаль, не змогла створити такі інститути. Наслідком є те, що Україна значно відстає за рівнем доходу на душу населення не лише від розвинених країн, а й від своїх сусідів — скажімо, Польщі, Туреччини, Росії, і цей розрив, на жаль, продовжує зростати. Говорити про те, що у нас все добре, а підписання угоди призведе до негативних наслідків, — це вводити людей в оману. Ми сьогодні маємо чи не найвищий у світі рівень процентних ставок, практично відсутній внутрішній фінансовий ринок, інвестиції в Україну розглядаються міжнародними інвесторами як найбільш ризикові, ми зберігаємо найнижчі місця у рейтингах умов ведення бізнесу та рівня корупції. Європейський вектор розвитку — це шанс нарешті почати вирішувати ці проблеми.
P.S. Круглі столи в рамках нового проекту газети «День» «Люди і гроші» планується провести і в інших обласних центрах України. Їх ня мета — створення активного середовища, в якому аналізуються важливі аспекти євроінтеграції нашої держави; сприяння процесам формування громадянського суспільства; привернення уваги громадськості до різноманітних ініціатив газети «День».
КОМЕНТАР ДО ТЕМИ!
Євген ЧЕРНЕЦЬКИЙ, бізнесмен:
— Енергія Євромайдану — дуже потужна, і її потрібно направляти в правильне русло. Про опозицію та її завдання скористатись Майданом сьогодні говорять багато. А я б хотів зазначити, що і чинна влада могла б використати цю енергію. Наприклад, спрямувати її на реформи. Для того, щоб провести непопулярні зміни — змінити судову, податкову системи — часто доводиться «ламати» систему «через коліна». Саме зараз можна проводити ці зміни і не боятись втрати рейтингів, появи ворогів.
2004 року Ющенко не використав цей шанс. Усе, на що тоді вистачило «уяви», — це змінити одного президента на іншого. Будемо сподіватись, що цього разу хтось здогадається спрямувати енергію в більш правильне русло. Наприклад, хороший в цьому контексті — сценарій Грузії.
