Наприкінці минулого тижня Україна та Росія могли б широко відзначати другу річницю харківських угод. Але таку можливість на офіційному рівні було проігноровано. Проте українські експерти зазначили, що ці угоди не сприяють вирішенню проблем, наявних у двосторонніх взаєминах, й їх необхідно переглянути.
За день до проігнорованого ювілею Президент України Віктор Янукович головував на засіданні комітету з реформування та розвитку Збройних сил України і воєнно-промислового комплексу. І злегка покривив душею: «Далеко не всі загрози для України мають зовнішнє походження. Ми відчуваємо ускладнення становища економічної та фінансової безпеки, критичне зростання рівня загроз енергетичній безпеці...»
Утім, не можна стверджувати, що в Президента абсолютно не було підстав для такої заяви. Із одного боку, його, мабуть, дуже непокоять неплатежі за газ і гроші, що осідають не в держбюджеті, а в кишенях власників облгазів, серед яких помітно виділяється олігарх Дмитро Фірташ. Крім того, можна передбачити, що главі держави, змушеному підтримувати рівновіддалену від олігархічних груп дистанцію, думку про внутрішні загрози енергобезпеці навіяло ще й прагнення Фірташа остаточно приватизувати й монополізувати систему газорозподільних підприємств країни. Випадково — чи ні, але того ж дня управляючий директор Group DF Роберт Шетлер-Джонс розповів журналістам, що дистрибуція природного газу є стратегічним бізнесом для Group DF. За словами фірташівського топ-менеджера, група планує взяти участь у приватизації обласних газопостачальних компаній. І, схоже, олігархові не завадять осідлати всі газорозподільні мережі країни.
Мабуть, зараз в Україні йде складна закулісна гра, в якій цій, не позбавленій здібностей людині призначається важлива роль. Проаналізувавши заяву прем’єр-міністра Миколи Азарова, який доводив, що в нього було право підписувати угоду про зону вільної торгівлі в СНД, не важко зробити ще висновок про те, що бажані облгази вже майже в кишені Фірташа. Доводячи свою правомочність, Азаров уперше поділився даними про те, що ратифікація угоди про ЗВТ у СНД вирішить для України газову проблему. «Ця угода дає нам можливість прокачувати туркменський газ через російську трубу», — сказав Азаров, зазначивши, що зараз Україна такої можливості не має, бо Росія з цим не згодна.
Чи впевнений Азаров, що РФ, у якої є зачіпки, щоб не пускати на ринок таку «дрібницю», як український сир (це мільйони гривень), пропустить через свою територію туркменський газ (мільярди доларів)? Цей досвідчений політик, який інколи займається шапкозакиданням, добре розуміє, що виграти у Кремля в такій грі йому буде зовсім непросто. А хто може впоратися з таким складним завданням? Можливо, його доручать саме Фірташу, в якого є чималий досвід газової співпраці як з Росією, так і з Туркменістаном, а також можливості мотивувати чиновників, від яких залежить реальність цього маршруту. Щоб мотиви були вагомими і невичерпними, чом би не віддати облгази в годування Group DF?
Така диспозиція не дивує колишнього уповноваженого Президента з питань енергетичної безпеки Богдана Соколовського. У розмові з «Днем» він зазначив: «Збоку це виглядає так, що між Ахметовим і Фірташем досягнута домовленість, включаючи й питання приватизації облгазів. Це в якійсь мірі невигідно державі, але, з другого боку, дуже вигідно владі. Вона не мала б зайвого головного болю, якби ці підприємства модернізувалися. Чи буде Фірташ це робити відповідно до сучасних вимог, я не знаю. Але без модернізації ці підприємства приречені. Тим більше, що вже з’явилася постанова Кабміну про вільний доступ до труби, і якщо Фірташ, наприклад, купить газ у Туркменії, домовившись із росіянами, то він сам собі суперечитиме, тому що інші великі підприємства — споживачі газу — підуть тим самим шляхом. Тому, гадаю, сьогодні відбувається черговий перерозподіл сфер впливу, і Фірташ, який підтримує сьогодні владу, завтра може цього не робити. І навпаки. Все залежить від того, вигідно йому чи ні. Проте найбільша біда в нас з олігархами на кшталт Фірташа полягає в тому, що в них немає мотивації вкладати великі кошти в модернізацію підприємств — хімічних, металургійних, газових. А держава повинна її створити. У неї вже є відповідні механізми. На мою думку, влада приречена на такі ходи».
Голова наглядової ради компанії «Київенерго», екс-міністр енергетики Іван Плачков, відповідаючи на запитання «Дня», зазначив, що «сьогодні й облгази, й обленерго де-факто приватизовані». «А зараз де-факто, — на його думку, — треба перетворити на де-юре. Тому що держава вже не може впоратися (не з об’єктивних, а з суб’єктивних причин) з управлінням такими компаніями». Плачков вважає, що приватизація газового ринку повинна супроводжуватися посиленням державного контролю. «І в результаті всі країни, які так вчинили, включаючи Польщу, скоротили споживання газу в 2-2,5 разу», — говорить Плачков. Із екс-міністром погоджується народний депутат Олександр Гудима. Але, за його словами, настав час прозоро, на міжнародних тендерах продавати не офіси, якими є обленерго, а розподільні мережі, щоб їх могли придбати та модернізувати такі компанії, як «Газ де Франс».
