Динаміка експорту минулого року була супернизькою — 6,7%. За всі роки незалежності лише у 1995 р. він зростав ще меншими темпами — 2,6%. Решта років характеризувалася або більш динамічним зростанням, або падінням. Основна частка зниження експортної динаміки припала на період до відомого одноразового посилення гривні на 2,7%. Утворення дефіциту товарного балансу і відповідне зменшення профіциту поточного рахунку з $6,8 млрд. до $2,2 млрд. було з надлишком компенсоване притоком валюти у зв’язку із збільшенням профіциту фінансового рахунку (до $8 млрд. проти дефіциту у $4 млрд. у 2004 р.). Водночас мала свою логіку і стабілізація обмінного курсу після 21 квітня на рівні 5,05 грн./$1. Адже, починаючи із червня, щомісячний баланс товарів і послуг мав дефіцит.
Тож проблеми експорту не слід пов’язувати з недостатнім рівнем курсового протекціонізму з боку Нацбанку. Їх коріння — у коливаннях динаміки світової торгівлі, а також у внутрішніх обставинах. Так, заслуговує на увагу гіпотетичне припущення, поширене в урядових колах і серед незалежних експертів, щодо зменшення минулорічного показника експорту частково через протидію податкових органів спробам приписок задля отримання відшкодування ПДВ. У 2004 р. це штучно завищувало показники реального експорту.
Втім торік, як і у 2003—2004 роках, експорт зростав швидше, ніж ВВП, промисловість та інвестиції. Але у 2005 році саме внутрішній, а не зовнішній попит став головним рушієм економічного зростання. Якщо у 2004 р., наприклад, ВВП зріс на 12,1%, а експорт на 37%, тобто на 25,1% швидше, то у 2005 р. експорт зріс швидше, ніж ВВП лише на 4,3%. Натомість номінальні доходи населення у 2005 році зросли на 38%, тобто на 31,3% швидше, ніж експорт. У 2004 році експорт зріс на 15% швидше, ніж номінальні доходи (37% проти 22%). Водночас у структурі факторів зростання відчутно зменшилась роль такого компоненту внутрішнього попиту, як інвестиції. У 2004 р. інвестиції в основний капітал зросли на 28%, а у 2005 р. (за 9 місяців) на 3,4%.
Серед галузей економіки головний внесок в уповільнення експорту належить машинобудуванню та металургії. Якщо у 2004 р. експорт машин, устаткування, транспортних засобів та приладів був найбільш динамічним серед усіх товарних груп (+55,6%), то у минулому році він уже мав від’ємну динаміку (-18%). Причини депресії машинобудівельного експорту слід шукати як у проблемах самої галузі, так і у скороченні зовнішнього попиту на головних ринках збуту, особливо в країнах, які нещодавно приєдналися до ЄС. Але річ не тільки в обмеженнях на попит, але і в погіршенні загального стану галузі, що стримує можливості нарощування пропозиції її продукції. Експортний потенціал машинобудування перебуває під певним тиском типових для промисловості викликів: зростання цін на метал, підвищення тарифів на перевезення, подорожчання енергоносіїв, відставання продуктивності праці від її оплати.
Машинобудування гостро відчуває дефіцит інвестицій — як вітчизняних, так й іноземних. З початку року іноземні інвестиції зросли лише на 2,3% (менше ніж в цілому по Україні — 2,7%), вітчизняні інвестиції в основний капітал скоротилися на 6,1%, хоча у 2004 р. зросли на 20,4%. Таке послаблення інвестиційної активності кореспондується із зменшенням експорту. Відміна пільг в галузі для ряду виробництв, зокрема в автомобільній промисловості, теж вплинула на експортний потенціал галузі.
Лише на $1 млрд. проти $4,5 млрд. у 2004 р. збільшила свій експорт металургія. Але причина не лише у зупинці зростання світових цін. Галузь має зношені фонди, які потребують модернізації. Крім того, у 2004 р. металургія зазнала перегріву, а у 2005 р. розпочалася криза збуту. Перевиробництво особливо стало відчутним в середині другого кварталу. Провідні підприємства розпочали реконструкцію, що вплинуло на потенціал пропозиції галузі, як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Як підсумок, 2005 рік галузь закінчила у стані рецесії — за січень- грудень виробництво знизилося на 1,5%. У співставних цінах експорт металургії у 2005 р. став від’ємним, що віддзеркалює кризовий стан галузі та позначилося також і на ситуації у коксохімії (-13,4%), яка тісно пов’язана з коньюктурою зовнішнього і внутрішнього попиту на метал.
Однією з двох галузей, в яких скоротилося виробництво валової доданої вартості, стало будівництво. Як і машинобудування, ця інвестиційноутворююча галузь перейшла у режим початкового переохолодження у зв’язку зі спадом інвестиційної активності.
Процес сповільнення зовнішнього попиту у Європі триває останні два роки, і його лише частково можна пояснити удорожченням гривні до євро. У 2004 р. номінальна девальвація становила 8,3%, а у 2005 р. її змінила ревальвація — 17,26%. Проте в обох випадках падіння питомої ваги Європи в експорті відбувалося на близькому рівні — 3,4%. Отже, на згадані процеси більшою мірою в останні роки вплинуло послаблення зовнішнього попиту в цьому регіоні у зв’язку із депресивним станом економічної коньюктури і скороченням попиту, в т.ч. на експорт машинобудівної продукції з України.
Підтвердженням цього висновку є той факт, що ревальвація гривні до рубля на 8,25% проти девальвації 2004 р. на рівні 5,62% не завадила збільшенню питомої ваги Росії в українському експорті у 2005 році. Отже, гальмівний вплив удорожчання експорту в цей регіон поступився фактору посилення зовнішнього попиту у зв’язку із значно більш високим, ніж в Європі, темпом економічного зростання. Водночас, слід визнати, що певною мірою сприяла розширенню експорту в цей регіон вдвічі менша ревальвація гривні до рубля, ніж до євро (8,25% проти 17,26%).
Іншим фундаментальним фактором, який вплинув на формування процесу більшої збалансованості поточного рахунку платіжного балансу, стала стабілізація динаміки імпорту. Останні три роки зростання імпорту товарів і послуг стійко трималося на рівні, вище ніж 20%, хоча у 2005 р. розрив між ним і експортом був найбільшим за останні три роки (20,8% проти 6,7%). Тому заяви щодо вирішального впливу минулорічної ревальвації на прискорення імпорту позбавлені надійної аргументації. Він зростав і при відсутності змін курсу.
Крім того, тенденція збереження високої динаміки імпорту, яка утримується впродовж останніх трьох років, є позитивною. Треба докласти певних зусиль, щоб подолати глибоко вкорінений у суспільстві стереотип мислення щодо безперечного негативу, який начебто несе з собою переважаюча динаміка імпорту. Слід подолати ставлення до цього факту, як до небажаного. Експорт не самоціль, а засіб для отримання ресурсів кінцевого споживання, в т.ч. імпортного походження.
Україна гостро потребує інвестиційного імпорту для модернізації своєї економіки. Імпорт підтримує економічне зростання також і шляхом задоволення споживчого попиту. Відома формула здорового глузду Стюарта Чейза: «Те, що ми виробляємо як нація плюс те, що ми імпортуємо, мінус те, що експортуємо, є мірилом нашого рівня життя». Слід не забувати і позицію батьків політекономії. Зокрема, відома позиція Дж. Міля про те, що імпорт, а не експорт забезпечує благополуччя країни, якщо іншими засобами забезпечується повна зайнятість. Згадане благополуччя віддзеркалюється рівнем споживання громадян в країні як власної, так і імпортованої продукції.
На відміну від ситуації з експортом, вплив минулорічного посилення гривні на прискорення імпорту не варто заперечувати, хоча, як ми зазначили, він не був вирішальним. Імпорт з Європи при вдвічі більшій ревальвації гривні до євро, ніж до російського рубля зріс на $2,5 млрд., а з Росії лише на $1 млрд. (з країн СНД на $1,7 млрд.). Водночас не слід усе зводити лише до курсової підтримки імпорту. При меншій в чотири рази ревальвації гривні до долара (4,8% проти 17,2%) імпорт із Азії зріс на $1,9 млрд.
Імпорт 2005 року сприяв зниженню інфляційного тиску. Як відомо, споживчі ціни зросли на 2% менше, ніж у попередньому році. Із вересня почалося певне зниження індексу споживчих цін на м’ясопродукти, цукор і стабілізувалися ціни на ряд інших товарів. У значній мірі цьому сприяло відчутне прискорення імпорту продовольства. Якщо у 2004 р. імпорт продовольчих товарів знизився на 12,2%, то минулого року зріс на 40,6% (вдвічі вищий темп, ніж усього імпорту товарів), або на $0,8 млрд. Втричі вищим темпом зростав також і імпорт промислових товарів — 54,3% проти 17,5% у 2004 році. Зазначене явище має умовну назву «імпорт дефляції». Воно було абсолютно виправданим антиінфляційним кроком з урахуванням рекордного зростання номінальних доходів населення (38%) при уповільненні темпів зростання вітчизняної товарної пропозиції (динаміка ВВП — 2,4%).
Збереглася і висока активність інвестиційного імпорту — 29% проти 36,2% у 2004 році. А в абсолютному вимірі приріст імпорту машин, устаткування, транспортних засобів та приладів ($2,3 млрд.) був навіть вищим, ніж у попередньому році ($2 млрд.). У 2004 р. динаміка імпорту продукції машинобудування перевищила загальну на 8,3 %, а в минулому році на 8,2%. В умовах послаблення інвестиційної активності, спаду зростання вітчизняного машинобудування імпорт відповідної продукції виконував важливу роль у підтримці економічного зростання і уникненні рецесії.
Зауважимо, що частково минулорічні темпи зростання імпорту досягнуті завдяки певним успіхам щодо його легалізації в ході програми «Контрабанді — стоп». Але імпорт міг би бути вищим і не уповільнити свою динаміку за умови кращої взаємодії Верховної Ради та уряду щодо погодження умов вступу до СОТ і ухваленні відповідних законів.
Різноспрямовані тенденції руху експорту та імпорту призвели до зменшення профіциту рахунку поточних операцій, який знову був зведений із позитивним сальдо ( $2,184 млрд.), але на $4,62 млрд. меншим, ніж у 2004 р. Останнє саме по собі не свідчить про падіння темпів зростання економіки: у 2003 р., коли ВВП збільшився на 9,6%, профіцит поточного рахунку ($2,9 млрд.) був лише на $700 млн. більшим за минулорічний показник ($2,2 млрд.).
Нормалізація сальдо поточного рахунку дозволила відносно уповільнити непродуктивну емісію на купівлю валюти і зменшити потенціал інфляційного тиску на економіку.
Тож треба всіляко протидіяти поширеному стереотипу щодо бажаності супервисокого позитивного сальдо поточного рахунку і, зокрема, торговельного балансу. Якщо хтось хоче додаткового зміцнення української валюти (з усіма плюсами і мінусами цього явища), то надмірна експансія експорту і нове збільшення позитивного сальдо торгівлі цьому сприятиме. Але навряд чи це бажано, якщо взяти до уваги можливі інфляційні наслідки, які несе в собі монетизація профіциту поточного рахунку. Не може бути гарною альтернативою й глибока стерилізація грошової маси, що підштовхує зростання процентних ставок і гальмує зростання економіки та сукупного доходу нації — валового внутрішнього продукту.
