Минулого тижня Президент України повернув до парламенту Закон „Про розвиток автомобільної промисловості України» з рекомендацією його прийняти в авторській редакції. Цього тижня парламентський комітет з фінансів та банківської діяльності одноголосно погодився з пропозицією глави країни.
Втім, усі рекомендації Президента стосувалися лише однієї статті — четвертої. Згідно з прийнятим Верховною Радою законом, вона передбачає визначення країни походження автомобілів, мотоциклів та комплектуючих і запчастин до автомобілів відповідно до 227 — 279 статей Митного кодексу України. Проте, як зазначив один із авторів законопроекту, народний депутат Ярослав Сухий, у Митному кодексі визначається країна-виробник товарів з метою тарифних і нетарифних заходів регулювання ввезення товарів на митну територію України та їх вивезення. Ці критерії мають загальний характер і передбачені для широкого спектра продукції, тому не можуть використовуватися для об’єктивної оцінки товарів, які випускаються конкретним виробником. Що й зазначив у листі до парламенту Президент Л.Кучма.
Отже, тлумачення вищенаведених критеріїв буде залишено на розсуд суб’єкта, який визначає походження товару. А це означає, що „українськими» можуть називатися будь-які автомобілі, які навіть частково збиралися в Україні. Наприклад, якщо з країн Західної Європи прибула партія авто, котрим лишилося прикрутити колеса, з них вже не платитимуться митні збори. Дохід від них окрім імпортера й самого виробника отримає лише держава- виробник. А український бюджет втрачатиме мільйони доларів щороку.
Ця стаття закону, вважає Я. Сухий, фактично нищить закладену в законопроекті систему стимулювання автомобільної промисловості й нівелює вплив положень закону на підприємства як цієї, так і суміжних галузей. На його думку, введення в дію такого закону жодним чином не стимулювало виробництво придатної для експорту продукції, не створювало робочих місць і не сприяло модернізації підприємств.
Більше того, як зауважив народний депутат Василь Гуреєв, великовузлове складання (те саме прикручування коліс, яке широко практикується нині) без паралельного створення потужностей для повноцінного виробництва завдає величезної шкоди державі. «По-перше, воно виступає альтернативою прямому імпорту та суттєво зменшує надходження від митних платежів. По-друге, руйнує інвестиційний клімат у державі, оскільки слугує продовженням заводських конвеєрів іноземних виробників без вкладення ними реальних інвестицій в українську економіку», — вважає В.Гуреєв.
Саме через це можливість такого складання надається підприємствам переважно в країнах, що розвиваються. Й виключно під зобов’язання локалізувати виробництво з початковим порогом локалізації у 40 — 60%. При цьому ввізне мито на продукцію встановлюється на рівні від 40 до 100% (!).
Але Україна, лояльно ставлячись до імпорту, не хоче залишатися на одному щаблі з країнами, що обслуговують виробництво інтернаціональних корпорацій і не мають жодних шансів ані підняти власний імідж, ані створити власне прибуткове виробництво. Чи важко зробити вибір?
