За ілюзію «стабільності курсу» 2010—2013 років заплатили: країна — втратою золотовалютних резервів (ЗВР); економіка — майже 25-місячним падінням промислового виробництва; населення — зростанням суми державного і гарантованого державою боргу (приблизно на 7 тис. грн. на кожну людину); банки — неймовірною дорожнечею депозитів. Це умовний поділ хто чим платить, бо за цю ілюзію певною мірою платять усі.
Посилаючись на тренди рахунку поточних операцій з 2005-го по 2011 рік, АУБ із кінця 2011 року попереджала уряд країни і НБУ про небезпеку девальвації, адже дефіцит рахунку поточних операцій у 2011 р. наблизився до рівня кризового 2008 р. (2011 р. — 10245, і 2008 р. — 12763 млрд дол. США), а 2012 р. вже перевищив його (14315 млрд дол. США). Беручи до уваги стан економіки країни, її суверенний рейтинг і реальну можливість зовнішніх і внутрішніх запозичень, питання девальвації гривні було питанням часу.
Проблема недостатньої пропозиції валюти від експорту компенсувалась урядом і НБУ продажем ЗВР, нарощенням держборгу та штучним здорожчанням гривні шляхом монетарного голоду для економіки і банків. «Пересічні українці» цього не розуміли. Чимало «фахівців» і «експертів» — або мовчали, або говорили про «міцну як ніколи гривню», просто говорили неправду народові, яка тиражувалася їхніми ЗМІ. Країні навіювалася ілюзія «стабільності курсу» за реальної руйнації основ макроекономічної стабільності країни в скорому майбутньому. Сьогодні країна (уряд, Президент) робить третій крок до тих самих курсових граблів, повторюючи ситуацію 2006-го та 2009 років, не плануючи змінювати структуру економіки, її зовнішньоекономічну політику. Через декілька років країна знову наступить на граблі девальвації з усіма негативними наслідками для держави, населення, економіки і банків, або залізе в страшну боргову кабалу.
ОБМІЛІЛІ ЗОЛОТОВАЛЮТНІ РЕЗЕРВИ
Уряд і НБУ у 2010—2013 роках витрачали золотовалютні резерви в основному для утримання курсу гривні. Їхній обсяг на початку травня 2011 року складав 38,4 млрд дол. США, а в лютому 2014 р. обсяг впав до 15,5 млрд. дол. США, тобто зменшився на 22,9 млрд дол. США. Значна частка цієї суми пішла на фінансування імпорту, тобто на покриття дефіциту торгівельного балансу, дефіциту валюти , а отже на підтримку ілюзії «стабільного курсу».
При обсязі ЗВР меншому ніж обсяг трьох місяців імпорту, а для України це приблизно 25 млрд дол. США, утримання курсу стає все більш проблемним. Це у нас відбулось в кінці 2012 р.
Тому в 2012 р. влада збільшує темпи зовнішніх запозичень у Китаю, РФ та інших джерел, щоб компенсувати нестачу ЗВР.
Девальваційний тиск на курс гривні, внаслідок зростаючого дефіциту валюти, став відчутним із травня 2011 року, й надалі лише зростав. Станом на 01.03.2014 р. обсяг золотовалютних резервів упав до рівня 01.11.2005 р. Такого зменшення ЗВР та дефіциту поточного рахунку платіжного балансу справжня опозиція влади Януковича не мала би допускати. В березні 2012 року. АУБ звернулася до всіх депутатів з листом і Аналітичними матеріалами, в яких попереджала у тому числі й про небезпеку знецінення гривні. Звернення було проігноровано всіма опозиційними силами. Дещо намагався робити Сергій Соболєв із БЮТу, але не отримав підтримки керівництва фракції. Влада криміналу, для досягнення своєї псевдомети — «стабільний курс» за будь-яку ціну, при мовчанні так званої опозиції, могла спокійно нарощувати державний і гарантований державою борг.
БОРГИ
Ще одним джерелом підтримки курсу і покриття дефіциту валюти в країні є Державний та гарантований державою борг. Його зростання за 4 роки склало понад 33 млрд дол. США, тобто в середньому за чотири роки борг зростав більш як на 8 млрд дол. США за рік.
Нестача валюти, отриманої за рахунок експортних товарів та послуг для здійснення імпорту, перекривалась за рахунок позичок, які робив уряд. За цей період державний борг, в перерахунку на кожну людину в Україні, зріс приблизно на сім тис. грн. Особливо швидкими темпами борг наростав у 2012—2013 роках, компенсуючи падіння обсягів ЗВР, які направлялися на підтримку курсу. Частково внутрішній державний борг йшов на зростання соціальних витрат для замилювання очей наших довірливих простаків. Номінальні доходи населення з 2011-го по 2013 рік зросли на 20,4%, а ВВП (номінальний) — на 11,7%, тобто темпи зростання цих доходів майже удвічі перевищували темпи зростання ВВП, реальної основи покращення матеріального життя людей! В Україні регіонали реалізовували «пакращєння вже сьогодні», за яке люди розраховуватимуться завтра. Завтра наступило. Фінансувалося їхнє «пакращєння» зростанням держборгу, а не розвитком економіки і нарощенням промислового виробництва. Це боргове ярмо зараз затягується і не дозволяє країні відроджувати економіку, промислове виробництво, яке також заплатило за штучну, тимчасову «стабільність курсу».
ПАДІННЯ ВИРОБНИЦТВА
Для утримання курсу треба було зробити національну валюту дефіцитною і для внутрішнього ринку. Не мало бути вільної гривні, яка б могла збільшувати попит на валюту і тиснути на курс. Продаж біля 20 млрд дол. США із золотовалютних резервів за три роки означає абсорбцію (викачування) з економіки 160 млрд грн (20х8), де 8 — курс долара за гривню. До цього доклалася і монетарна політика НБУ. Це разом призвело до обезкровлення економіки, гривневого голоду і нечуваного здороження депозитних і кредитних ресурсів при інфляції, яка падала до нуля і нижче. Наслідком цього стало падіння промислового виробництва, починаючи з 2012 року, яке триває вже більше 25 місяців. Гальмування економіки через монетарний голод для досягнення «стабільності курсу» — це руйнівна «економічна політика» регіоналів, яку не хотіла бачити опозиція. Така «політика» привела також до дефіциту коштів на банківських рахунках, до різкого падіння ліквідності банків і зростання вартості коштів на міжбанківському і депозитному ринках. Банки змушені були з кінця 2011-го і протягом 2012 року залучати депозити за дуже високими процентними ставками (20—30%) для покриття дефіциту гривні. Тим самим банки своїми збитками недостойно підтримували «стабільний курс». Сьогодні банківська галузь і промислове виробництво, населення і бюджет розплачуються за те, що допустили кримінал до влади і дозволили йому відверто грабувати країну, прикриваючись «наперсточними» маніпуляціями з курсом.
В той час, коли знижувалась інфляція, відсоткові ставки за депозитами та кредитами в 2012—2013 роках зростали. Це свідчить про різке зростання ризиків повернення банками депозитів вкладникам в умовах деградації економіки.
Ефективна депозитна ставка, яка дорівнює проценту депозитної ставки банків мінус процент інфляції, за світовою практикою не перевищує 2—4%. В Україні, в окремі роки правління регіоналів, ця різниця сягала понад 20%. (Банки у 2013 р. нарахували понад 81 млрд грн (!) процентних доходів за коштами клієнтів.) Таким чином ризики неповернення коштів вкладникам в Україні у 5—10 разів більші, ніж у Чехії, Польщі, чи у інших країнах ЄС. Ймовірність неповернення вища тому, що їх перекриття доходами від кредитування, в умовах деградуючої економіки, є вельми низькою.
Таким чином, банки отримали надто дорогий кредитний ресурс та понесли значні втрати підтримуючи штучну і тимчасову «стабільність курсу». Вкладники, в свою чергу, прийняли на себе зростання ризиків неповернення депозитів. Країна відкладала у майбутнє плату за руйнівну для економіки «стабільність курсу». Це майбутнє настало тепер. Проте курсової катастрофи можна і треба було не допустити. Для цього всім, хто мав до цього відношення, треба було бути просто правдивими, професійно чесними. Розплачуємося за брехню, бо там, де сіється брехня, там проростає горе.
Через три-чотири роки країна може втретє повторити курсовий обвал, якщо не вирішить проблему дефіциту торгівельного балансу шляхом усвідомленої, поступової зміни структури національної економіки, шляхом опори на самостійну економічну політику. Але така політика може бути реалізована чесними людьми у владі з державницькою позицією, позбавлених наївної довіри, що ЄС, міжнародні фінансові інститути чи ще хтось вирішуватиме економічні проблеми нашого суспільства й держави за нас.
