Одні «дивляться на світ крізь рожеві окуляри», інші все бачать у темному кольорі. Герой нашої статті — великий учений, який на все у світі дивився крізь приціл економіста. Народження дітей, створення сім’ї, прийом на роботу, отримання освіти і навіть скоєння злочинів — усе це лише через призму економічної доцільності для людини.
1992 року Нобелівської премії з економіки був удостоєний 62-річний професор економіки та соціології Чикагського університету Гері С. Беккер «за поширення сфери мікроекономічного аналізу на цілу низку аспектів людської поведінки та взаємодії, включаючи неринкову поведінку».
Гері Беккер народився 2 грудня 1930 року в Потстауні (США, штат Пенсільванія). Після закінчення навчання 1951 року отримав ступінь доктора в Чикагському університеті (1955). Став професором Колумбійського університету 1960-го. Професор Чикагського університету з 1970 року.
«Економічний підхід до соціальних питань» — так сам Беккер визначає суть свого наукового пошуку. Послідовники Беккера поширили цей підхід від ідеологічних процесів і релігійної діяльності до суїцидів і сексуальної активності. Невелика стаття не може відобразити все багатство ідей і підходів, висунутих цим блискучим економістом, тому нам доведеться обмежитися побіжним і доволі фрагментарним «путівником» по його основних роботах.
«ВІК ЖИВИ — ВІК УЧИСЬ», АБО ТЕОРІЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ
Батьки завжди бажали своїм дітям і внукам хорошого життя. Не зачіпаючи духовних аспектів, із матеріальної точки зору, дітям потрібно дати освіту, допомогти в оволодінні професією, навчити дбайливого ставлення до здоров’я. До другої половини XX сторіччя з точки зору економічної науки ця тема не вивчалася. Першопрохідник у цьому питанні — Гері Беккер. Класикою сучасної економічної думки стала його велика робота «Людський капітал». Учений трактує людський капітал як запас знань, що є у кожного, навичок, мотивацій. Інвестиціями в нього можуть бути освіта, накопичення професійного досвіду, охорона здоров’я, географічна мобільність, пошук інформації. Основний висновок ученого: віддача від вкладень у людину в середньому набагато вища за вкладення у фізичний капітал. З огляду на це, Беккер встановив важливу закономірність: сім’ї, що залишають спадщину, здійснюють оптимальний розмір інвестицій у людський капітал — дітей, тоді як сім’ї, що не залишають спадщини, здебільшого недоінвестують у їхню освіту.
Проаналізувавши дані щодо кількох індустріально розвинутих кра їн, він дійшов до висновку, що коефіцієнт успадкування здібностей і багатства становить приблизно 0,3. Це означає, що якщо у когось заробітки вдвічі вищі за середні, то у його сина вони будуть вищими за середні (для його покоління!) лише на 30%, у його внука — на 9% і так далі. Іншими словами, економічні переваги сходять нанівець протягом життя приблизно трьох поколінь — від діда до внука. Щоправда, протилежний рух — підйом вихідців із бідних сімей до середнього рівня — може здійснюватися повільніше, а нерівність у прибутках від власності в набагато більшій мірі передається з покоління в покоління.
Робота вченого з цього питання стала основою для розробки сучасної теорії фірми, за яку вже інші вчені отримали Нобелівські премії. Під впливом теорії людського капіталу, освітні та просвітницькі програми почали розглядатися як ефективне знаряддя боротьби з бідністю, можливо, краще, ніж прямий перерозподіл прибутків.
«НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ ЖИВЕ ЛЮДИНА»: НОВА ТЕОРІЯ СПОЖИВАННЯ
Вплив нової теорії споживання, сформульованої Беккером у статті «Теорія розподілу часу» також виявився таким, що ламає стереотипи.
За Беккером, укладення шлюбу подібне на створення партнерської фірми. Люди одружуються, якщо очікуваний об’єм споживчих благ перевершує арифметичну суму благ, які вони можуть виробляти нарізно. Проте оскільки інформація про потенційних партнерів недосконала й недостатня, створенню сім’ї зазвичай передує пошук, який у деяких затягується на роки. Він може вестися як екстенсивно за рахунок збільшення кількості контактів, так і інтенсивно, тобто через триваліше й більш поглиблене знайомство з наявними кандидатами, з усіма сумнівами в душі. Пошук на шлюбному ринку подібний до пошуку на ринку праці, який закінчується, коли партнери визначаються, що корисність від вступу у шлюб очікується вища, ніж від неодруженого життя, і немає необхідності шукати якісь інші варіанти, тобто зазнавати додаткових витрат.
Аналогічно, розлучення відбуваються тоді, коли корисність від збереження шлюбу виявляється нижчою за очікувану вигоду, пов’язану з його розірванням. Збільшення кількості розлучень у розвинутих країнах, на думку Беккера, викликане, передусім, збільшеною активністю жінок на ринку праці, що різко знизило для них витрати, пов’язані з життям поза шлюбом або зі спробами повторного створення сім’ї.
Рішення мати дітей аналогічне іншим інвестиційним рішенням. Діти, з точки зору вченого, — «блага тривалого користування». Вони для батьків є джерелом самоствердження і самореалізації, але їхні утримання й виховання вимагають чималих витрат, як явних, так і неявних (і перш за все — часу батьків). Тому попит на дітей негативно пов’язаний із витратами на їхнє утримання і позитивно з рівнем прибутку батьків. Здавалося б, цьому суперечить тенденція до скорочення розмірів сім’ї під час економічного зростання. Однак за вищих ставок оплати зростає не лише прибуток сім’ї — дорожчає фактично і час батьків. Окрім того, економічне зростання, підвищуючи норми віддачі освіти та стимулюючи тим самим попит на якість дітей (теорія людського капіталу), також може все сильніше підривати попит на їхню кількість. Саме ці два чинники, на думку Беккера, й лежали в основі різкого скорочення розмірів сім’ї в індустріально розвинутих країнах. Сам він оцінює аналіз взаємодії між попитом на кількість і якість дітей як одне з найбільших досягнень економічної теорії народжуваності.
Цікаво, що в усіх цих дослідженнях учений зберігав непорушну впевненість у тому, що людиною керують не сліпі інстинкти, а розум, завдяки чому суспільство можна дослідити і, можливо, виправити...
