Легкій промисловості обіцяють швидку реанімацію. Нарешті після довгих років ігнорування проблем галузі влада пропонує вітчизняним виробникам одягу та взуття реальні стимули для їхнього розвитку. Так, у проекті Податкового кодексу є пункт про звільнення легкої промисловості на 10 років від податку на прибуток. Про перспективи на майбутнє цієї галузі «День» розмовляв з головою наглядової ради ЗАТ Трикотажна фабрика «Роза» Михайлом ВАЙНБЕРГОМ.
— Як ви оцінюєте стан української легкої промисловості, про яку раз у раз говорять, що вона скоріше мертва, аніж жива?
— Легка промисловість перебуває в кризовому стані вже близько 20 років. Біда в тому, що жоден уряд не займався її серйозним розвитком. Всі йшли шляхом найменшого опору: використовували політичні гасла та красиві слова, забуваючи, що реальна економіка робиться на виробництві. У діях нинішньої влади спостерігаються позитивні посилання в напрямку відродження легкої промисловості. Звичайно ж, це не може не радувати.
— Чи сформують запропоновані Податковим кодексом пільги зростання внутрішнього споживчого попиту на одяг вітчизняного виробництва?
— Частково — сформують. Проте не можна обожнювати цей Податковий кодекс. Пільги щодо податку на прибуток, безперечно, позитивні для вітчизняних виробників. Але в легкій промисловості існує безліч інших проблем. Розв’язати їх можна, розробивши та впровадивши комплексну програму розвитку галузі. Скільки можна займатися дистрибуцією імпортного товару? Україна здатна виробляти конкурентоспроможну продукцію — і за цим майбутнє для нашої країни.
А тепер проаналізуймо, що таке успішна легка промисловість? Це нові технології та неенергоємне виробництво, правильна державна політика та пільгове оподаткування. Поступки щодо податків вже зроблено. Якщо їх підтримає Верховна Рада, то це буде поштовхом для розвитку української легкої промисловості. Щодо впровадження нових технологій, то оптимізму наразі мало. Адже устаткування доводиться купувати за кордоном, бо в Україні воно практично не виробляється. На мій погляд, прискорити модернізацію допомогло б скасування ПДВ при ввезенні українськими підприємствами легкої промисловості устаткування для власного виробництва. Це дозволить зробити нашу галузь ще більш конкурентоспроможною в боротьбі за європейський ринок.
Важливий також доступ до пільгових кредитів. Раніше за міського голови Києва Олександра Омельченка працювала програма з розвитку промисловості міста. В рамках цієї програми столичні підприємства могли брати комерційні кредити під 5% річних, схема працювала таким чином: місцевий бюджет компенсував комерційним банкам 75% кредитної ставки, тобто підприємство погашало відсоток за кредитом у розмірі 25% його ринкової ставки (на той момент це було під 5% річних у гривні) Завдяки цій програмі, наприклад, наше підприємство змогло повністю відновити своє фарбувальне виробництво. За рахунок таких пільгових кредитів тоді купили два сучасні фарбувальні апарати, якими замінили весь технопарк, який складався з 10 енергоємних машин. Сьогодні ж, аби успішно розвиватися та освоювати ринок, нам необхідно за 5—7 років модернізувати все опоряджувальне виробництво. Але кредитів узяти немає де, а якщо вони є, то — дуже дорогі. Наприклад, гривню банки пропонують під 25—30% річних. Працювати за такою ставкою підприємства легкої промисловості не можуть. Для нормальної роботи потрібні кредити терміном від 3 років під 5—10% річних у гривні. Тоді можна проводити модернізацію.
Непогано було б також запровадити пільгові місцеві податки (земельний податок чи орендну плату) для виробників.
— А які ще проблеми ви відчуваєте на собі, як один із вітчизняних виробників одягу?
— Наявна наростаюча проблема дефіциту технічних кадрів. Сьогодні всі технологи, які працюють в легкій промисловості, і конструктори — люди передпенсійного та пенсійного віку. Їх замінити немає ким, бо профільні ВИШі практично не готують таких фахівців. А якщо й готують, то дуже малий відсоток навчених реально йде працювати за своїм фахом на виробництво. Виходить, що легка промисловість працює на технічному та кадровому потенціалі ще радянського часу. Аби виростити новий, держава повинна всіляко сприяти піднесенню престижу працівника легкої промисловості і роботи на виробництві взагалі. Бо сьогодні в Україні з 45 мільйонів населення близько 3 мільйонів працює у виробничій сфері. Для такої великої країни як Україна — це дуже мало. Держава повинна прикласти максимум зусиль, аби вітчизняний виробник розвивався та міцнішав із кожним роком.
Необхідно провести аналіз використання коштів, перерахованих підприємствами до Фонду зайнятості. Сьогодні часто буває, що гроші перераховуємо, а працівників на свої виробництва не отримуємо.
Крім того, непокоїть проблема із затримками розмитнення, наприклад, сировини для виробництва. Підприємства легкої промисловості не проти того, щоб на митниці наводили лад із визначенням реальної вартості товару, який ввозиться, але до чого тут вітчизняний виробник, який завозить сировину та хімікати для власного виробництва. Потрібно максимально спростити процедуру розмитнення сировини та матеріалів для потреб українського виробництва. А піднімати індикативні ціни (з них нараховується сума митних зборів) для тих імпортерів, які везуть до країни костюми по 3—4 долари за штуку, а продають у десятки разів дорожче. Ось, де потрібно шукати ресурс для поповнення бюджету, а не «давити» вітчизняного виробника.
Також легка промисловість потребує вживання заходів із захисту внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції з боку іноземних держав, у першу чергу Китаю та Туреччини. Мене, як одного з учасників вітчизняного ринку, зараз дуже сильно цікавить питання, які домовленості існують між українською та китайською сторонами щодо імпорту китайських товарів на вітчизняний ринок. Як відомо в ЄС існує квота на постачання одягу з Китаю.
— Кажучи про захист внутрішнього ринку, ви маєте на увазі підвищення ввізного мита на товари легкої промисловості?
— Необхідно розробити та прийняти цілий комплекс заходів: підняти мито, запровадити індикативні ціни та багато чого іншого. Якщо сьогодні імпортний костюм розмитнюється за ціною 3—4 долари за комплект, то як із ним може конкурувати вітчизняний продукт, виробник якого сплачує державі всі податки?
Проте, в той же час, нічого не потрібно забороняти. На мій погляд, забороняти ввезення секонд-хенду не можна. Секонд-хенд — не конкурент вітчизняної легкої промисловості. Це товар, який займає певну нішу, і має свого покупця. Як правило, його купують пенсіонери і люди, які живуть на межі бідності. На жаль, таких людей сьогодні багато. Якщо під виглядом секонд-хенду в країну ввозять стоки (нові товари), це і є контрабанда зі всіма наслідками, що з цього випливають.
Легка промисловість не потребує «тепличних» умов. Нам необхідні рівні умови на ринку, а не система заборон. Будь-яка заборона в торгівлі не дає очікуваних результатів. До речі, в Росії питання з секонд-хендом вирішили по-іншому: підняли мито за кілограм і підсилили санепідеміологічний контроль. І його невигідно стало ввозити.
— А чи принесе позитив галузі заборона на ввезення давальницької сировини, яку запропонував запровадити віце-прем’єр Борис Колесников?
— На зустрічі з керівництвом легкої промисловості, яку проводив віце-прем’єр Борис Колесников, це питання не ставилося, говорилося лише про податок на прибуток для підприємств які працюють за давальницькою схемою. За давальницькими схемами сьогодні працюють близько 80% вітчизняних швацьких підприємств. Вони отримують з-за кордону моделі, викрійки, тканину, фурнітуру і просто відшивають замовлення, яке потім експортується до країни, яка є постачальником давальницької сировини. Ця схема дозволяє більшості швацьких підприємств виживати. Якщо заборонити давальницькі схеми, то багато швацьких підприємств просто збанкрутують. На мій погляд, давальницька схема — це неминучий етап розвитку українського швацького підприємства. Коли підприємство більш-менш міцно стоїть на ногах, воно самостійно відмовляється від цієї схеми. Так було і з «Розою». Від давальницької схеми ми відмовилися 8 років тому. Зараз 70% всієї продукції ми продаємо на внутрішній ринок, а 30% — експортується до Німеччини, Росії, Швеції.
— А як фабриці вдалося вижити за часів непростих 90-х років, коли більшість підприємств легкої промисловості закривалися чи йшли працювати «в тінь»?
— Я ніколи не гнався і не женуся за надприбутками. Для мене важлива стабільність. Тому компанія зробила ставку на розвиток власної торговельної марки «Трикотажна фабрика Роза» та торговельної мережі. І раз на квартал прагнемо відкрити одну крамницю. У Києві наші вироби знають. Найближчим часом плануємо розвиватися в інших містах-мільйонниках, а в подальшому — відкрити в кожному обласному та районному центрі фірмову крамницю. Сьогодні орендуємо крамниці площею 50—100 квадратних метрів переважно в спальних районах Києва, бо там орендна платня більш-менш прийнятна — близько 200 гривень за квадратний метр. Невелика націнка дозволяє успішно конкурувати з іноземними аналогами.
— Ви популяризували свій бренд через систему фірмових крамниць. Але це, скоріше, приємний виняток із правил, аніж тенденція ринку. Що, на ваш погляд, заважає просуванню вітчизняного одягу на внутрішньому ринку? Простіше кажучи, якщо наш одяг є, то чому його не видно в торговельній мережі?
— Розвивати власну мережу крамниць допомогло те, що «Роза» — фабрика повного циклу. Тобто на ній роблять усе в комплексі: в’яжуть, фарбують, оздоблюють полотно, моделюють і шиють одяг. Це дозволяє на кожному з виробничих етапів трохи заробляти. Так формується прибуток. Відсутність системних інвестицій і невеликі прибутки не дозволяють більшості підприємств легкої промисловості платити великі орендні ставки в крамницях і торговельних площах. Тобто потрапити до споживача вони не можуть. Виходить, що простому «швейникові» без інвестицій і потужного сучасного виробництва дуже важко пробитися на ринок.
— Як забезпечити конкурентоспроможність українського товару та підвищити експортний потенціал легкої промисловості?
— Якщо з’явиться споживчий попит, то з’являться різні моделі, фасони, якість одягу. А ціна стане прийнятною за рахунок пошиття великих партій. Зрозуміло, що законодавцем моди Україна не була і в найближчій перспективі наразі не буде. Рушієм модних тенденцій традиційно є Італія. Проте територіальна близькість до Європи, висококваліфіковані швачки, недооцінена заробітна платня і, поки що, непоганий запас технологічних кадрів дає Україні добрі шанси конкурувати в боротьбі за європейський ринок. На ринку дуже мало вітчизняних брендів. Але всі вони створені за рахунок українського капіталу. Невелику кількість брендів можна пояснити тим, що пробитися на експорт дуже й дуже складно. Так, щоб почати працювати з німецьким концерном, мені довелося витратити 3 роки: їздив, презентував, казав, що підприємство конкурентоспроможне, може шити швидко і якісно. Тобто процес освоєння експортних ринків складний і тривалий.
— А як вплине на експортний вектор твердження в договорі про створення Зони вільної торгівлі України з ЄС пункту про нульову митну ставку на продукцію легкої промисловості?
— Зараз у ЄС на вітчизняну продукцію легкої промисловості діє ввізне мито в розмірі 10—12 відсотків. Якщо його знімуть — це стане великим плюсом для розвитку експортної складової вітчизняної легкої промисловості. І тоді це дійсно може стимулювати збільшення експорту.
— А як зараз сприймається вітчизняний продукт зарубіжжям?
— Український продукт конкурентний на зовнішніх ринках. Я був приємно здивований, приїхавши до Канади, побачити, що в крамниці продавалися куртки «Бос», виготовлені в Україні. Не працювали б 80% швацьких підприємств на давальницькій сировині, якби якість вироблюваного в Україні продукту була поганою. Адже за давальницькою схемою з Україною працюють в основному Німеччина, Франція, США, Швеція. Тобто, наш продукт їх задовольняє за якістю та ціною. Тепер державі необхідно створити всі умови для того, щоб український бізнес зацікавився розвитком легкої промисловості і не боявся в неї інвестувати.
— А ви не боїтеся, що нинішня активна увага з боку держави багато в чому обумовлена тим, що великий бізнес придивляється до підприємств легкої промисловості, аби ввести їх до своєї сфери впливу?
— Якщо великий бізнес зацікавиться підприємствами легкої промисловості та робитиме все, щоб розвивати цю галузь, у цьому немає нічого поганого. То хіба можуть бути «зайвими» ринкові правила гри та додатковий приплив інвестицій? Навпаки. Цивілізація ринку — це швидкий шлях до успішного розвитку легкої промисловості. На мій погляд, це потрібно вітати.
