Перепродаж «Криворіжсталі», що протягом багатьох місяців створював українському політикуму чимало проблем, породив ще одну — що робити з отриманими від продажу грошима. Адже в разі неправильного використання від них могла виходити ще й серйозна небезпека інфляції. Але цю загрозу усвідомлювали аж ніяк не всі. Не встиг молоток ліцитатора опуститися востаннє, як 24 млрд. грн. почали ділити всі, кому не лінь. Зокрема, міністр фінансів Віктор Пинзеник нещодавно заявив, що ці кошти було б найкраще спрямувати на ліквідацію частини зовнішніх державних боргів. У цьому його підтримали й директори Міжнародного валютного фонду. Але насправді, як повідомив вчора міністр фінансів, кошти, які повинні надійти від продажу «Криворіжсталі», уже повністю розподілені проектом держбюджету-2006 (крім тих, які належить повернути колишнім власникам «Криворіжсталі»). 7,9 млрд. грн. підуть на погашення залишку дефіциту бюджету цього року, 9 млрд. пропонується направити на покриття дефіциту бюджету 2006 року, а 3 млрд.грн. — на створення стабілізаційного фонду «наступних років», повідомляє Інтернет-видання Ліга. А ось в українському парламенті інший настрій — є версії про те, що «криворіжсталівськими» грошима слід підтримати сільське господарство, державні банки... та й багато інших. Що робитиме уряд — поки що не зрозуміло. Та, власне, в суспільстві поки знають тільки одне — проїдати ці гроші не можна, а ось чіткого уявлення про те, що справді треба робити, — немає. Із відповідним запитанням «День» звернувся до своїх експертів.
Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ, заступник директора Агентства моделювання ситуацій:
— Ці гроші, я вважаю, треба вкласти в майбутнє країни — спрямувати на різноманітні інвестиційні й інноваційні проекти. У жодному разі не можна витратити їх виключно на виплату зарплат, пенсій і соціальних взаємодопомог, бо ні до чого іншого, крім стрибка інфляції, це не призведе і жодних позитивів у майбутньому не спричинить. Мені здається, що зараз треба підтримати ті галузі, які в Україні розвинені явно недостатньо. Насамперед — інформаційні технології: треба створювати нові виробництва, технопарки, вводити нові системи управління на наявних підприємствах, займатися їх модернізацією. Крім того, слід спробувати врятувати ту частину економіки, яку ще можна врятувати без вступу до СОТ. А до вступу до СОТ і, в перспективі, до ЄС економіку треба вивести на більш-менш прийнятний рівень.
Щодо боргів, які збираються повертати достроково, можу сказати наступне: борги нам однаково доведеться роздати, і я загалом погоджуюся з Пинзеником, який заявляє, що краще це зробити зараз, щоб не платити відсотків, але більшу частину все-таки варто пустити на відновлення галузей.
Ірина КРИЛОВА, інвестиційний аналітик компанії FINmarket:
— Мені здається, в Україні треба створити власний стабілізаційний фонд. Наприклад, у Росії в цій ролі виступають нафтодолари. А в Україні такими могли б стати гроші від приватизації. Для чого? Розплатитися з боргами, зробити економіку стабільнішою. Розтратити просто так ці гроші не можна, треба думати про майбутнє. Безумовно, можна розраховувати на ще одну реприватизацію та повторну приватизацію, але це разовий крок, який країна не зможе робити постійно. Треба шукати довгограючу стратегію. Наприклад, чом би не зайнятися альтернативними джерелами енергії, тими ж водневими станціями. Нафта однаково дорожчатиме, і наша економіка від неї залежатиме. Поки ще Академія наук не розвалилася, гроші та засоби треба спрямувати на пошук нових джерел енергії.
Маркіян ДАЦИШИН, директор Інституту реформ:
— Мені здається, ці гроші треба віддати на компенсацію збитків тим добросовісним інвесторам, які працювали на території вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку. Після ліквідації пільгового режиму останнім часом вони платять податки — це сума, яку, безумовно, треба повернути. Крім того, треба порахувати та відшкодувати збитки, яких вони зазнали через недоотриману вигоду та згортання інвестиційних проектів. Це допоможе покращити інвестиційний імідж країни.
Слід враховувати, що саме в рамках ВЕЗів були розгорнені найбільші інвестиційні японські та французькі проекти. І якщо ми протягом найближчих тижнів не вирішимо цього питання адекватно, про подальші інвестиції з Франції чи Японії можемо просто забути. Зрозуміло, що люди, які думатимуть про введення свого капіталу в Україну, насамперед звертатимуть увагу на досвід роботи своїх земляків. А багато хто з них працював саме в зонах спецрежимів. Тобто ми повинні повернути гроші інвесторам, щоб забезпечити собі подальший притік інвестицій. Рішення з ліквідації ВЕЗів і ТПР було помилковим. Тоді отару білих овець, де було кілька чорних, назвали чорною отарою і всіх пустили під ніж. Але там було багато нормальних інвестиційних проектів, єдина біда яких полягала в тому, що вони повірили державі й увійшли в рамки спецрежимів.
Іншу частину грошей, на мій погляд, слід спрямувати на створення інфраструктури інноваційних технологій, тобто спорудження нових виробництв і технополісів. Наприклад, із Індії та Китаю до Європи постачають різні нові технології, і європейцям доводиться за них платити чимало грошей, в тому числі й за перевезення. В України існує низка переваг у частині інвестиційної привабливості, в тому числі й географічних. Якби в нас налагодилося таке виробництво, ми могли б наблизити виробництво до кінцевого споживача та захопити ці ринки. Ось тільки без налагодженої державної підтримки розгорнути таке виробництво неможливо.
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:
— По-перше, треба повернути заплачені раніше гроші попереднім власникам комбінату. По-друге, частину грошей можна було б використовувати для погашення частини державного боргу. І по-третє, частину грошей я би порадив вкласти в стабілізаційний фонд і розпорядитися ними в дещо інших обставинах. Наприклад, коли не буде тиску різних політичних партій, пов’язаного з майбутніми парламентськими виборами. Напередодні виборів на уряд чинитимуть тиск і різні фінансово- промислові групи.
Крім того, маючи такий стабілізаційний фонд, я би подумав, як із допомогою такого резерву провести, наприклад, пенсійну реформу, оскільки виникла ситуація з дефіцитом Пенсійного фонду вже становить для держави певну економічну загрозу, можливо, навіть не меншу, аніж підвищення цін на енергоносії.
А пускати гроші на розвиток, інвестиційні програми, на мій погляд, безрезультатно, тому краще їх поки що зарезервувати і подивитися, як розвиватиметься ситуація. Якщо їх використати зараз, їх проїдатимуть, хай би як гарно це називалося.
Олександр ПАСХАВЕР, радник Президента України:
— Відомі принципи, за якими повинні витрачати гроші від однократних транзакцій — від операцій, пов’язаних із продажем держмайна. Вони у жодному разі не повинні бути спрямованi на поточні витрати, оскільки не можуть і відтворюватися постійно, і наступного року такого джерела вже не буде. Це простий, розумний принцип. Якщо ж говорити про конкретні підходи, то, очевидно, що ці гроші покриють дефіцит бюджету цього року і частково — наступного. Мені подобається ідея стабілізаційного фонду, який буде накопичений для можливих витрат. Треба тільки вирішити питання, як його використати. Але факт, що він дозволить загальмувати процес витрачання цих грошей. Тільки спершу його треба ретельно оформити законодавчо.
Загалом краще, що ми зможемо зробити в майбутньому, — це витратити їх на виробничу інфраструктуру, тобто вкласти в такі проекти, що дозволять підвищити ефективність виробництва і зрештою принесуть додаткові прибутки. Наприклад, будівництво доріг і каналізаційних систем у віддалених регіонах України одразу підвищує там ціну на землю та будівельні об’єкти. Ось зразок того, як використати подібні гроші.
