Макроекономічна ситуація у перші чотири-п’ять місяців 2009 року спростувала багато з песимістичних очікувань. «Кінець світу» довелося відкласти на невизначений термін, оскільки з’ясувалося, що пророцтва фіскальної та банківської дестабілізації були надто перебільшеними. Гривня, попри анонсовані деякими експертами двозначні показники, зміцнилася, а промисловість, «провалившись» у попередні місяці в середньому на 30—40% порівняно з минулим роком, досить міцно «зависла» на цьому рівні. Це дозволило говорити про те, що Україна досягла певного «дна» кризового падіння, стало підставою для оптимістичних оцінок перспектив, які дедалі частіше залунали з боку представників уряду.
«Дно» кризи характеризується тим, що, минувши етапи «шоку» від впливу світової кризи, спроб ігнорувати та «пересидіти» кризу, суб’єкти господарювання сьогодні переходять на стадію пошуку шляхів адаптації до реалій кризового і посткризового світу. Відбувається реструктуризація бізнесу відповідно до особливостей попиту, конкурентної ситуації та нової вартості ресурсів, раціоналізація очікувань щодо коротко- та середньострокової перспективи та прийняття на основі цього рішень щодо ввезення/вивезення капіталу, інвестування, запозичення/кредитування, дій на валютному, фондовому ринках тощо. Ступінь успішності таких адаптаційних процесів є критичним чинником, який визначатиме темпи посткризового відновлення української економіки. У свою чергу, ця успішність залежить від того, наскільки сприятливою для розвитку вітчизняного бізнесу (і яких саме його секторів) є економічна політика, що здійснюється в державі.
Час, коли Україна перебувала в ролі пасивної жертви кризових явищ світової економіки, борючись з їхніми негативними проявами, минув. Нині першочерговими завданнями є подолання викликаної кризою економічної рецесії всередині країни та боротьба за нове місце на посткризових світових ринках.
На нашу думку, підѓрунтя відновлення української економіки має скласти цілеспрямована розбудова внутрішнього попиту, який зміг би, принаймні частково, замістити втрату частини зовнішніх ринків металургами, хіміками та машинобудівниками, а головне — сприяти поступовим змінам структури економіки, які б зменшували її залежність від зовнішніх ринків. Це вимагатиме зміни підходів та пріоритетів економічної політики, яка досі була орієнтована радше не на заохочення економічного зростання, а на стримування його темпів з метою збереження стабільності економіки... Орієнтири курсової та монетарної політики мають відповідати проактивній моделі антикризової політики, яка не гальмує, а навпаки, заохочує економічну активність.
Безперечно, слушною є орієнтація на забезпечення курсової стабільності гривні, яка є важливим підѓрунтям для розвитку економічної активності. На наш погляд, курсова політика має передбачати відсутність надмірних коливань реального ефективного обмінного курсу гривні, який, як відомо, враховує інфляційні процеси в Україні й у її основних торговельних партнерів. Це припускатиме певну девальвацію гривні, що послабить навантаження на валютні резерви (припустімо, враховуючи інфляцію восьми місяців 2009 р. в Україні та дефляцію в США, січневий курс 7,7 гривні за долар цілком логічно трансформується у вересні у 8,4—8,5 гривні), при цьому активна курсова політика НБУ має, крім інтервенцій, також включати посилення регуляцій валютного ринку для стримування надмірних курсових коливань, спекулятивного попиту на валюту та максимального послаблення впливу з боку нееластичного попиту (придбання валюти компаніями для сплати валютних заборгованостей та фізособами для сплати за валютними кредитами).
Створення умов для пожвавлення економічної активності у грошово-кредитній та фіскальній сферах має отримати подальший розвиток у системних діях, що позитивно впливають на компоненти внутрішнього попиту. Зокрема, йдеться про вплив на структуру споживчого попиту з головним акцентом на сегментах споживачів з нижчими та середніми рівнями доходів, в структурі споживання яких основну частку посідають товари та послуги вітчизняного виробництва. Цього можна досягти, зокрема, шляхом цілеспрямованої політики збереження та збільшення зайнятості, запровадження прогресивного оподаткування доходів фізичних осіб, а також поміркованого зменшення диференціації доходів за рахунок зниження верхніх меж спеціальних пенсій тощо.
Задля уникнення втрат у якості життя громадян з вищими та середніми доходами, які мають складати основу середнього класу, слід сприяти капіталізації їхніх видатків у вигляді банківських заощаджень з належним рівнем дохідності, внесків у недержавні пенсійні фонди, інвестицій в цінні папери, вкладень у придбання чи будівництво житла, інвестицій у відкриття власного бізнесу тощо.
Важливим структурним пріоритетом, значущість якого зростає в контексті завдань антикризової політики, є радикальне посилення уваги до розвитку вітчизняного сільського господарства: воно водночас має задовольняти вимоги зростаючого споживчого попиту і саме створити попит на споживчу та інвестиційну продукцію. Реалізація цього пріоритету потребує розбудови сучасної системи державної допомоги сільгоспвиробникам згідно вимог СОТ, внутрішнього ринку сільгосппродукції, формування інфраструктури матеріально-технічного забезпечення сільгоспвиробництва, першочергового формування інституційно-правового середовища впровадження ринку землі із максимальним забезпеченням захисту прав власності сільгоспвиробників тощо.
Зростанню попиту на широкий спектр вітчизняної продукції інвестиційного призначення (металургії, хімічної промисловості, виробництва будматеріалів, машинобудування тощо) має сприяти заохочення інвестиційної діяльності. Вона конче необхідна для здійснення структурної корекції національної економіки з метою її адаптації до конкурентних викликів посткризового світу. Концентрації децентралізованого інвестиційного ресурсу у вигляді індивідуальних інвестицій у відкриття власного бізнесу сприятиме спрощення регуляторної політики, насамперед — скорочення часу, необхідного для реєстрації компанії, переведення державних контролюючих органів з переважно карального режиму до режиму надання послуг щодо допомоги в забезпечення дотримання регуляторних норм тощо.
Зрештою, невід’ємним пріоритетом має бути підтримка відновлення експортної активності, яке полягатиме як у певному поверненні докризових позицій на зовнішніх ринках, так і в модернізації ролі України у міжнародному поділі праці з метою повнішої реалізації її національних конкурентних переваг, зокрема — цінових переваг, здобутих внаслідок девальвації 2008 року. Це передбачає розбудову механізмів фінансової, інформаційної, правової та методичної підтримки експортерів, впровадження механізмів експортного кредитування та страхування; розширення співробітництва податкових і митних органів з метою забезпечення оперативного відшкодування ПДВ добросовісним експортерам; поглиблення транскордонного співробітництва та широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу.
Поза сумнівом, зазначене не знімає з порядку денного необхідності проведення в Україні значних структурних реформ, серед іншого — непопулярного характеру. Проте їхнє проведення має бути узгоджене із завданнями антикризової політики та відновлення економічного зростання, головна мета яких — створити позитивні тренди очікувань економічних суб’єктів як підѓрунтя та обов’язкову умову легітимності необхідних реформ.
