Нинішній рік видався врожайним для українських аграріїв. У країні зібрано гарний врожай зернових, добре вродили картопля та овочі, гречка й цукрові буряки. Крім цього, в українських садах рясно вродили яблука. Як повідомив Держкомстат, за підсумками року Україна посіла четверте місце в Європі з виробництва цих плодів слідом за Польщею, Італією та Францією, випередивши Німеччину.
Треба сказати, що більшість регіонів України мають майже райські умови для вирощування яблук — родючі ґрунти, помірний клімат, здебільшого достатня вологість. В Україні живуть давні «яблучні» традиції. Такі сорти народної селекції, як «Білий налив», «Пепін», «Папіровка», «Малинівка», «Антонівка», в Україні шанувалися століттями. Свого часу Вінниця вважалася яблучною «столицею» цілої Східної Європи. Український яблучний сидр у популярності колись не поступався класичному французькому. А такої потужної школи яблучного садівництва, яку заснував у селі Млієво, що на Черкащині, Левко Симиренко, не мала жодна з країн Європи.
Щоправда, доля яблучного плодоводства в Україні за останнє століття виявилася надто складною. Після жовтневого перевороту масово закривалися монастирі, а з ними гинули й розкішні монастирські сади. Селянські ж садочки господарі самі на початку 60-х років почали вирубувати після запровадження Хрущовим податку на кожне плодове дерево. І вже за часів незалежності влада фактично вбила виробництво плодових вин на догоду винам виноградним, запровадивши на сидри й наливки високий податок. Тож тепер ви сидру в Україні не знайдете, хіба що домашній... Колишні колгоспні сади занедбані, вони здебільшого пропали. За останні роки зникли численні місцеві заводи продтоварів, які раніше чи не в кожному райцентрі переробляли яблука на смачнючі повидла, варення, соки, сухофрукти тощо. Якось тихо «заснула» й система споживчої кооперації, яка колись закуповувала в селян яблука на продаж і на переробку.
Внаслідок усього цього на довгі роки Україна фактично позбулася власного промислового виробництва яблук, а її ринок заполонила імпортна, насамперед польська та молдовська, плодова продукція.
На щастя, ці важкі часи вочевидь уже позаду. І якщо Польща вибилася в «яблучні королі» Європи завдяки величезним фінансовим субсидіям для фермерів з боку Європейської комісії, то наші селяни змогли відродити колишню яблучну славу України самотужки, не чекаючи на допомогу з боку влади.
Днями на столичному базарі мені вдалося розговорити продавця яблук з Вінниччини, який назвався Василем Деркачем. Яблука на його прилавку були гарні, як казала моя покійна бабця, — «як панська дитина». Пан Василь розповів мені історію становлення свого яблучного бізнесу. Взявши у себе в селі в оренду занедбаний колгоспний сад, він довів його до ладу, розчистив, омолодив за допомогою сортових саджанців місцевої селекції, досить швидко почав отримувати віддачу. «У нас бо на Вінниччині доброму господареві яблука самі з неба до рук падають», — жартує Василь. Неврожаїв у його саду практично не буває, як не один, то другий сорт вродить рясно. Звісно, яблуня любить, щоб коло неї походили практично цілий рік, тому в саду працює вся велика Василева родина. Навесні на обрізку саду та восени на збирання врожаю вже доводиться наймати односельців. Каже, що й на продаж продукції на той рік найматиме реалізаторів, бо сам базарувати часу вже не має. Планує побудувати власне плодосховище, адже виробництво зростає й кількох селянських погребів, де зараз зберігаються плоди, вже не вистачає. Подумує і про власну переробку продукції, щоб нічого з вирощеного не пропадало.
Принагідно зауважмо, що в тій таки Польщі більша частина вирощеного врожаю яблук продається саме на переробку, тоді як у нас поки що плоди здебільшого просто гниють на землі, натомість навіть яблучний сік наші заводи змушені виробляти з іноземного концентрату...
Завдяки праці отаких от господарів, як Василь Деркач із Вінниччини, українське яблуко вже не є сиротою на Батьківщині — за оцінками деяких експертів, нині майже 75% національного яблучного ринку посідає саме українська продукція.
Гарні перспективи мають наші садоводи й на світовому ринку. За прогнозом міністерства сільського господарства США, світове виробництво яблук нинішнього сезону зменшиться на 1%, як і обсяг світового експорту цих фруктів. Ціна ж на яблука зросла в світі за рік майже на 70%. Тож на їхньому експорті Україна могла би добре заробити! Проте розвиток такого бізнесу потребує розвиненої інфраструктури: сучасних плодорозсадників, виробництва ефективної садової техніки, створення численних плодосховищ і оптових ринків сільгосппродукції, повноцінної логістики, в тому числі й міжнародної. Ці виробничі фактори в Україні перебувають здебільшого в зародковому стані, а без їхнього розвитку потенціал наших яблучних садів реалізувати не вдасться. Як не вдасться створити інфраструктури виробництва яблук без дієвої державної підтримки. На жаль, поки що наші агрочиновники відбуваються здебільшого лише обіцянками та бравурними реляціями. Адже вони, мабуть, їдять таки чужі яблука...
