Українським фабричним курям хвороба не загрожує. Про це авторитетно заявив директор Старинської птахофабрики Олександр Зубчук, показуючи свої володіння журналістам. Півтори тисячі гектарів землі, три мільйони голів птахів... Всю продукцію сертифіковано. «І на обсягах продажу, — говорить директор департаменту маркетингу компанії «Миронівський хлібопродукт» Сергій Малашенко, — чутки про грип не відбилися. До кінця року «Наша ряба» планує реалізувати близько 132 тисячі тонн м’яса без особливих змін у ціновій політиці.
Асфальтованими дорогами села Мирного, де і знаходяться володіння фабрики, кури не бігають. І справа тут не в свідомості несучок. Просто за трудовою угодою співробітникам птахофабрики суворо заборонено тримати вдома птахів і навіть спілкуватися з тими, у кого вони є. Порушнику загрожує штраф $500 і звільнення. Так жорстка міра знижує ризик поширення місцевих і залітних вірусів, що можуть розорити підприємство.
«У нас усі птахофабрики працюють у закритому режимі, на всіх стандартизовано умови безпеки, — говорить Малашенко, супроводжуючи нас до старенького ЛАЗу, що наскрізь пропах формаліном і хлором. — Не лякайтеся, зараз власноручно переполовиним армію міських мікробів». У горлі дере, очі сверблять.
Раритетний транспорт бере перший дезбар’єр, в’їжджаючи у вибоїну, наповнену тирсою та спеціальним розчином. Таке миття коліс на 20—30% знижує ризик поширення інфекції. «Через розмови про пташиний грип, — розповідає директор птахофабрики, — у нас відтепер два санітарних дні на тиждень, на 25% збільшено витрати на засоби гігієни. Загалом, особливого нічого не робимо. З вірусами як боролися, так і боремося. І, повірте, грип не найстрашніший із них».
За словами Зубчука, цю пташину хворобу в усіх подробицях описано в довіднику з ветеринарної медицини ще 1977 року. Тоді довели, що вірус, будучи молекулою ДНК чи РНК, гине під впливом високої температури (наприклад, при +70 градусах за Цельсієм — через 30 секунд). А хто, власне, має намір їсти сиру курятину?
Поблизу воріт на фабрику ще один дезбар’єр. За словами Зубчука, машини ззовні в царство птахів не потрапляють, поки там щось не зламається. Яйця й тушки відвантажують фактично через огорожу (таким же чином поповнюють запаси комбікорму). Підвозять внутрішніми машинами до воріт і перевантажують у прибулі хури, миючи тим часом колеса в дезрозчині.
Бригада птахівників (приблизно 25 чоловік) входить на територію через прохідну-«санпропускник». Там вони миються, переодягаються в спецодяг.... «Ми їх навіть обідами годуємо, щоб вони нікуди не виходили з території, — розповідає Зубчук. — Ось зараз тих із вас, хто піде в гості до птахів, також скупаємо в дезрозчині». Процедура сама по собі не надихає. І внаслідок необхідності всю її чарівність мали оцінити лише оператори й фотокори. Інших журналістів на територію фабрики не пропустили.
За огорожею десять курників (в них 90 тисяч курей), зовні мало чим відрізняються від корівників. На дахах «пасуться» горобці. «О, дикі пташки, — цікавимося ми, — а раптом вони заразні?» «Можливо, — сміється директор птахофабрики, — тільки ось до приміщення вони не потраплять. Туди навіть миша непомітно не вскочить. А кури на вулиці не гуляють, у них там всередині навіть день і ніч з часом доби не завжди співпадає».
Їдемо в іншу зону. Між територіями від трьох до семи кілометрів. Також в цілях санбезпеки. Тут птахів поки немає. За словами директора, приміщення готове відсотків на 40. Але там ще не було ані первинної, ані повторної дезинфекції. Все вибілено, чистенько. На висоті приблизно півтора метра висять годівниці. Таке враження, що потрапляєш у роман Хакслі «Цей чудовий світ». Там у таких умовах вирощують людей. Тут — птахів.
«Усіма процесами від годування до освітлення управляє комп’ютер, — розповідає Зубчук. — Щеплення, вода, їжа, розмноження — все за розкладом. Птахи, що голодують (вони активніші й правильно ростуть), до кінця своїх днів сонця не бачать: жодної щілини в приміщенні немає».
Загалом, українським курям у вольєрах набагато більше пощастило, ніж європейським, які, за словами наших фахівців, більше гуляють на свіжому повітрі.
