Відшумілі вибори залишили на 2005 рік чимало економічних загадок. Чи продовжуватиметься політика економічного зростання, чи пріоритетним, як у 90-ті, стане завдання зниження інфляції? Чи виправдає себе ризик дефіциту бюджету, прийнятого на 2005? Як розвиватиметься концентрація банківської системи в умовах довіри вкладників, що певним чином похитнулася? Чи витратять кошти від приватизації безпосередньо на соціальну підтримку, чи ж держава все ж зміцнить виробничу базу економічного зростання? Але основне запитання, яке цікавить більшу частину нашого суспільства, можна сформулювати так: чи отримає подальший розвиток поворот у соціальній політиці, який окреслився в ході виборчої кампанії та став реальним фактом, чи, навпаки, станеться відкат?
Протягом минулого року в країні виросли пенсії, почалося істотне підвищення зарплати в бюджетній сфері. Зрозуміло, що цей поворот найбезпосередніше пов'язаний із перебігом виборчої кампанії та певною мірою став несподіваним. За традицією, що склалася протягом останнього десятиріччя в Україні, на період виборів усі стають не так уже й відверто червоними, але точно рожевіють. Ось і на останніх виборах соціальні програми кандидатів-фаворитів, які представляють праві та центристські партії, навіть перевершували програми лівих кандидатів.
В умовах загострення передвиборної боротьби, різкого посилення критики опозицією уряду, останній активізував свої дії в сфері соціальної політики. Ці дії не були передбачені заздалегідь, одним із свідчень чого є відсутність на них коштів у бюджеті. Але економічний підйом дав додаткові гроші, і заслуга уряду в тому, що він використав подібну можливість. У країні, де понад 10 років тривало падіння життєвого рівня більшої частини населення, де збільшився розрив між реальною вартістю робочої сили та величиною заробітної плати, мільйони людей живуть на межі бідності, а внутрішній ринок звузився до крайніх меж, називати підвищення зарплати і пенсій популізмом навряд чи виправдано. З економічного погляду підвищення заробітної плати та пенсій — це зростання місткості внутрішнього ринку, і буде при цьому інфляція чи ні, залежить не тільки і не стільки від самих соціальних програм, скільки від їхньої ув'язки з усім комплексом економічних заходів уряду.
Чому виникає запитання про можливий відкат назад у питаннях соціальної політики? Адже є численні заяви лідерів блоку «Наша Україна» про необхідність різкого покращання становища незаможних верств населення. Уся пропагандистська кампанія блоку була орієнтована на необхідність зближення соціальних стандартів України та Євросоюзу. Можна погоджуватися з соціальними програмами опозиції, можна їх критикувати, але той факт, що їх підтримала більша частина виборців, налаштовує на очікування їх виконання. Не можна виключати, що, можливо, їх підтримали б й інші виборці, але саме неконкретність заяв опозиції в соціальній сфері привела другу половину виборців до підтримки менш обіцяючої, але більш конкретної програми В. Януковича. Масштаби соціальних очікувань — синиця в руках або журавель у небі — також стали одним із чинників розколу українського електорату.
Насторожувала й насторожує системна критика опозицією практичних дій уряду В. Януковича в соціальній сфері як популістських, що дає підстави вбачати за цим не тільки пропагандистський хід або боротьбу за лідерство в соціальній політиці, а й заперечення соціального повороту по суті. Адже соціальний поворот розходиться з монетаристським трактуванням економічної політики в тій формі, як вона проявлялася в Україні раніше й довгі роки проповідувалася кандидатом від опозиції і низкою осіб із його найближчого оточення. Ці побоювання не зняті й зараз, хоча опозиція проявила здоровий глузд і проголосувала за прийняття бюджету-2005, попри те, що протягом усього обговорення вона оцінювала його як неприйнятний. Голосування щодо бюджету реально свідчить про легалізацію соціальних вимог українського суспільства. Але чи було це рішення стратегічним, що випливає з довгострокового курсу економічної політики, чи тактичним ходом, до якого змушувала передвиборна ситуація? На це запитання поки що немає відповіді.
Як відомо, уряд В. Януковича своїми діями порушив кілька важливих співвідношень у соціальній сфері. Уряд визнав це та почав роботу над їх відновленням на новій базі. Це довготривала робота, що вимагає значних коштів, згоди всіх соціальних партнерів.
Невідомо, як поводитиметься в новій ситуації одна зі сторін соціального партнерства — роботодавці, з боку яких останнім часом особливо часто лунали закиди уряду в популізмі, в економічно необгрунтованих діях, що руйнують крихку базу економічного підйому.
Водночас є чинники, які вселяють надії на продовження соціального підйому. Це:
— необхідність реалізувати дані соціальні обіцянки;
— можливість збільшити внутрішній ринок і включити додаткові чинники економічного підйому, що додало б стійкості політиці економічного зростання;
— використання практичного досвіду країн Євросоюзу щодо створення соціальної ринкової економіки, що базувалася на зростанні заробітної плати, її наближенні до вартості робочої сили як передумови проведення інноваційної політики;
— ефект активізації соціальної політики в Росії, низці інших країн СНД, а також, особливо, в Китаї;
— наближення парламентських виборів і прагнення парламентських партій врахувати настрої виборців.
Як відомо, В. Янукович у заключній фазі виборчої кампанії недвозначно заявив про необхідність посилення механізмів державного регулювання перехідної економіки. Прихильниками «сильної» держави називають себе і деякі соратники В. Ющенка. Дебати між кандидатами, зокрема висловлений під час них докір В. Ющенка уряду — чому в бюджеті України відбивається лише 2,5% зростання, коли саме зростання перевищує 12% — набуває значення заперечення принципів ортодоксального монетаризму. Але чи вкладав такий зміст сам кандидат?
Отже, реалізація соціальних програм може стати одним з елементів політики інноваційного зростання, як це було в США та провідних країнах Західної Європи, але може бути використана й для обмеження потенціалу економічного зростання, як це відбувається в посткомуністичних країнах ЄС — нових членах Євросоюзу. Україна знову перед вибором, який визначатиме її економічний розвиток. Важливо, щоб він продовжив траєкторію економічного зростання.
