Ключовими пріоритетами Кабміну на друге півріччя голова уряду Володимир Гройсман назвав кілька необхідних реформ і першою серед них — пенсійну. Не дивно, що наш прем’єр говорить тими ж словами, що й офіційний представник Міжнародного валютного фонду Вільям Мюррей. «Ключовими вимогами» завершення четвертого перегляду програми EFF для України є пенсійна реформа, приватизація та боротьба з корупцією, сказав Мюррей на брифінгу в Вашингтоні. Більше того, він наголошує, що четвертий перегляд програми радою директорів МВФ можливий після того, як необхідні Україні реформи «в рамках цього перегляду будуть імплементовані». А в понеділок Гройсман пішов ще далі. Він заявив, що в Україні розроблено дорожню карту, що дозволяє після реформи солідарної пенсійної системи відразу ж перейти до формування накопичувальної. «Ми з експертами розробили «дорожню карту», — запевнив прем’єр.
Таку заяву можна було б лише вітати, якби експерти теж хоч щось про це знали... Минулої суботи міністр соціальної політики Андрій Рева, як повідомила прес-служба його міністерства, запевняв, що уряд «об’єктивно оцінює економічну ситуацію», і обіцяв, що «впровадження другого рівня пенсійної системи можна почати 2021 року». Він також зазначив, що саме у 2021 році в Україні зрівняється пенсійний вік для чоловіків і жінок, а середня зарплата по країні на той час має зрости до 11 тисяч гривень. «Тобто, сподіваюся, у нас будуть всі передумови для введення накопичувального рівня пенсійного забезпечення», — запевнив міністр. І це, насправді, було новим словом у державній соціальній політиці. Може, така послідовність подій (особливо надихає запевнення про середню зарплату в 11 тисяч) і є тією дорожньою картою, про яку не чули не лише експерти, а й сам соціальний міністр?
ПРО ЩО МИ НЕ ПОЧУЛИ
Як зауважував буквально напередодні економіст, керівник проекту «Успішна країна» Андрій Блінов, у схваленому 13 липня парламентом у першому читанні законопроекті про підвищення пенсій йшлося лише про солідарний рівень, а от про другий, накопичувальний рівень пенсійної системи, ми, громадяни, «не почули нічого». Експерт вказує, що це, швидше за все, можна пояснити широко розповсюдженим міфом: запровадження накопичувальної системи може стати реальністю лише після того, як буде досягнуто бездефіцитності базового солідарного рівня.
Але Блінов нагадує, що урядовці планують подолати дефіцит Пенсійного фонду, який нині становить 141 мільярд гривень, за сім-десять років, тобто не раніше від початку 2024 року. Тим часом нинішня середня пенсія в Україні за його словами, становить 27% від заробітної плати, яку раніше отримувала людина. «Можливо, після того, що чиновники називають осучасненням пенсій, вони піднімуться до третини середньої зарплати по країні», — відзначає економіст. У цих умовах кожний громадянин має замислитися над тим, а чи не може він допомогти собі сам, радить Блінов, натякаючи саме на другий, накопичувальний рівень пенсійної системи, а також і на третій, тобто за допомогою недержавних пенсійних фондів.
ПЕНСІЙНІ ГРОШІ ВЖЕ ПРИМНОЖУЮТЬСЯ, АЛЕ НЕ ДЕРЖАВОЮ
«Проблема полягає в тому, що в суспільстві немає усвідомлення того, чому необхідно впроваджувати ці зміни вже сьогодні», — зауважує директор і керівник підрозділу з управління локальними активами групи ICU, член ради Української асоціації інвестиційного бізнесу Григорій Овчаренко. На його думку, відсутність інформації про те, як повинен працювати накопичувальний рівень, визначає неправильні висновки учасників дискусій щодо неготовності до його введення.
Ще з 2003 року пенсійна реформа передбачає трирівневу систему. І у нас вже реально працюють перший та третій рівні пенсійної системи, відзначає народний депутат Наталія Веселова і додає, що про це, на жаль, не знають навіть деякі народні обранці. За її словами, нинішня пенсійна реформа насправді повинна передусім стосуватися тих громадян, які ще не вийшли на пенсію і є в активному трудовому віці, та повинні б думати про своє майбутнє вже зараз, коли можуть заощаджувати, відкладати кошти на свої індивідуальні рахунки.
«Сьогодні про це ще мало хто думає», — відзначає Веселова. За її словами, в Україні нині працює лише 60 недержавних пенсійних фондів, але обіг їхніх коштів становить лише 2,5 мільярда гривень. І це дуже мало для України. «Дуже часто я чую порівняння НПФів з банками, до яких останнім часом немає довіри, — продовжує народний депутат, — тому на цю тему треба дискутувати, інформувати людей про недержавні пенсійні фонди, про їхню роль і про те, як вони працюють. А головне — поширювати позитивний досвід, який вже є в Україні та в інших країнах. Адже у нас з 2003 року ще не було жодного випадку банкрутства цих фондів. Гроші там захищені. Учасники отримують кошти, які, попри всі проблеми економіки, примножуються».
Досвід недержавних пенсійних фондів дозволяє нам переходити до другого, накопичувального рівня, — вказує Веселова. — Та коли ми побачили текст законопроекту №6614, то зрозуміли, що уряд ще не готовий. Невипадково він не пояснив, чому у законопроекті про пенсійну систему навіть не йдеться про запровадження накопичувального рівня. Це викликало певний розпач. Тому ми зареєстрували законопроект №7667 про введення другого накопичувального рівня, який зараз доопрацьовується».
ЩО ТАКЕ ГІДНА ПЕНСІЯ? — 50% ВІД ЗАРОБІТКУ
«Чому нам треба реформувати пенсійну систему України? — запитує президент інвестиційної групи «УНІВЕР», координатор громадської платформи «Нова країна» Тарас Козак. — Моя точка зору виходить з того, що пенсії у нас дуже маленькі, й нам треба щось робити для того, щоб їх відчутно підняти. Ми про це чуємо напередодні всіх виборів». Популісти навіть називають цифри, скажімо, 500 євро, чи 5 тисяч гривень, обіцяють підвищити пенсії до європейського рівня, нагадує інвестор. І дуже складно визначити, яку пенсію для українців можна вважати гідною, звісно, з урахуванням можливостей країни. Бо ми ж навіть не Польща за ВВП на душу населення.
«У світі це питання вже вирішено, — пояснює він, — там існує такий показник, як коефіцієнт заміщення, який визначає, долю колишньої зарплати, яку має отримувати пенсіонер. У світі це 50—60%. Україна також намагається досягти такого рівня. Отже, орієнтир є». На жаль, в урядових документах його немає... Та хоч як би там було, треба розуміти, яким чином його досягти. «Щоб не вигадувати український велосипед, подивимось на світовий досвід, — пропонує Козак. — Сучасна рекомендація Світового банку, який вивчає найкращий досвід, рекомендує багаторівневу пенсійну модель».
ЗРОБИТИ РЕФОРМУ КОМПЛЕКСНОЮ
Нульовий рівень, — перераховує Козак, — забезпечення з державного бюджету незабезпечених верств населення, яке жодним чином не прив’язане ані до стажу, ані до зарплати. Це, можна сказати, ліквідація злиднів. Це, можна сказати, ліквідація злиднів. Далі йде перший — солідарний рівень. Накопичень тут немає. Гроші від працюючих прийшли. І їх тут-таки виплатили нинішнім пенсіонерам. Другий рівень — обов’язкове накопичення. Причому ці кошти є власністю громадянина. Третій рівень — добровільне накопичування. При цьому людина мовби відмовляється від миттєвого споживання і відкладає його на пізніше, на свій похилий вік. Стимулом для цього у всьому світі є податкові пільги. З відкладених коштів не сплачуються податки. Четвертий рівень — сімейний, або не фінансовий, або рівень місцевих бюджетів — це будинки пенсійного типу, різні місцеві пільги, наприклад, безкоштовний проїзд у транспорті. «Я мріяв би, щоб наш уряд, коли говорить про пенсійну реформу, бачив її комплексною, і не робив наголосу на окремих рівнях».
Експерт нагадує про обіцянку уряду надати розрахунки, коли та яким чином бюджет Пенсійного фонду буде бездефіцитним і зазначає, що їх і досі немає. Та при цьому він із задоволенням інформує, що урядовці все ж прислухалися до експертного середовища і створили робочу групу, яка працюватиме над дорожньою картою з пенсійної реформи другого рівня. «Сподіваємося, що ця група разом із народними депутатами попрацює над законопроектом №7667, який є базовим для другого рівня, — висловлює надію Козак, — і з пакетом інших законопроектів у вересні-жовтні перетвориться нарешті на пенсійну реформу».
«Чому в нас немає накопичень? — запитує генеральний директор Української федерації убезпечення, експерт Реанімаційного пакету реформ з питань пенсійного забезпечення Галина Третякова, — і відповідає: насамперед через політичну систему, бо у програмі жодної нашої партії немає ідеології щодо захисту права людини на гідне життя. Але ж усі соціальні й економічні права, які має людина, похідні від цього права, з якого витікає й право на накопичення. А наша державна влада не має соціальної політики в сфері соціального забезпечення, ми на державному рівні навіть не визначились, що робити з соціальною системою»...
• Перший рівень— забезпечення з державного бюджету незабезпечених верств населення, яке жодним чином не прив’язане ані до стажу, ані до зарплати. Це, можна сказати, ліквідація злиднів. Далі йде перший — солідарний рівень. Накопичень тут немає. Гроші від працюючих прийшли. І їх тут-таки виплатили нинішнім пенсіонерам.
• Другий рівень — обов’язкове накопичення. Причому ці кошти є власністю громадянина.
• Третій рівень — добровільне накопичування. При цьому людина мовби відмовляється від миттєвого споживання і відкладає його на пізніше, на свій похилий вік. Стимулом для цього у всьому світі є податкові пільги. З відкладених коштів не сплачуються податки.
• Четвертий рівень — сімейний, або не фінансовий, або рівень місцевих бюджетів — це будинки пенсійного типу, різні місцеві пільги, наприклад, безкоштовний проїзд у транспорті
