Національний проект з будівництва LNG-терміналу вийшов на фінішну пряму. На останньому засіданні уряду чиновники таки затвердили техніко-економічне обѓрунтування (ТЕО) проекту. Інакше кажучи, тепер зрозуміло, скільки коштів потрібно на будівництво термінала з прийому зрідженого природного газу, та як розподілятимуться основні права та обав’язки для інвесторів. Без відповіді лишилося ще одне непросте питання — з ким будувати?
Трохи деталей. Загальна вартість проекту — 846 мільйонів євро. Частка держави в акціонерному капіталі термінала міноритарна — 25% (але тут важливо, які функції держава згодом запише у свій арсенал у інвестиційному договорі). Фінансування з боку України становить всього 7,5% у вигляді позики під державні гарантії. За рахунок роботи термінала бюджетні гроші повертатимуться і йтимуть на обслуговування такої позики.
Вартість LNG-термінала (потужністю прийому 10 мільярдів кубометрів на рік) коштує 735 мільйонів євро. Щоб термінал працював, крім цього потрібно ще витратити 121 мільйон євро на створення підводного каналу для танкерів-газовозів та 113 мільйонів євро — на трубопровід для прийому газу в українську газотранспортну систему. Перший проект передбачається будувати під державні гарантії, а другий виконуватиме «Укртрансгаз» за рахунок тарифної складової. Очікується, що LNG-термінал збудують в районі м. Південне поряд із нафтовим терміналом ПАТ «Укртранснафта» і морським торговельним портом «Південний» (Одеська область).
Як нещодавно розповів у інтерв’ю одному виданню голова Координаційної ради національного проекту «LNG-термінал» Віталій Дем’янюк, сьогодні краще орендувати плавучий завод із регазифікації зрідженого газу, аніж будувати його на суші. Він розповів, що в такому разі на кораблі є місткості для зберігання зрідженого газу та установка (міні-завод), яка цей зріджений газ перетворює на газоподібний і подає на берег звичайний газ. За словами Дем’янюка, потужність міні-заводів із регазифікації на кораблях обмежена за обсягами переробки, які становлять близько 4,5—5 мільярда кубометрів зрідженого газу на рік. Перша черга LNG-термінала, за словами Дем’янюка, може відбутися до кінця 2013 року.
Тим часом голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Владислав Каськів рапортує про готовність понад десяти компаній взяти участь в інвестиційному конкурсі на будівництво LNG-термінала. Цей конкурс та конкурс на керуючу компанію планується оголосити у вересні, додав він. Зараз держава, розповідає Каськів, проводить переговори з трьома компаніями про поставки скрапленого газу. І сподівається, що одна з компаній-постачальників газу буде і учасником консорціуму інвесторів для будівництва LNG-термінала. Головним одержувачем газу через LNG-термінал буде НАК «Нафтогаз Україна». «Сам термінал не є стороною в переговорах з постачання газу, він не купує газ, а надаватиме послуги з регазифікації газу та постачання його в магістральну систему. Газ купуватимуть конкретні споживачі, передусім НАК «Нафтогаз Україна», — пояснив він. Окрім державної компанії, покупцями газу також можуть бути й інші великі споживачі, наприклад, «Одеський припортовий завод», який буде розташован буквально в декількох метрах від термінала.
Про потенційних партнерів інвестиційного консорціуму з будівництва термінала на узбережжі Чорного моря та гарантії їхнього швидкого залучення «День» запитав експертів.
«НАЙРЕАЛІСТИЧНІШИЙ — КАТАРСЬКИЙ ТА ПІВНІЧНО-АМЕРИКАНСЬКИЙ ВАРІАНТИ СПІВПРАЦІ»
Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «Номос»:
— Може бути кілька варіантів. Перший — співпраця з близькосхідним постачальником газу національною газовою компанією «Катаргаз» (Qatargas). На користь цього варіанту свідчить нещодавнє підписання Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Міністерством енергетики і промисловості Катару меморандуму про взаєморозуміння в галузі енергетики. Другий варіант — співпраця з алжирською компанією. Третій — з однією із американських компаній, які зараз створюють потужності зі скраплення природного газу в США та підписують договори про його експорт у різні країни світу. Четвертий — азербайджанський, за умови, що Азербайджан почне реалізацію проекту з будівництва заводу зі скраплення газу на Чорноморському узбережжі. П’ятий — участь якоїсь із турецьких компаній, щоб у майбутньому не виникало питання щодо проходження метановозів через турецьку протоку Босфор. На мій погляд, найреалістичніші катарський та північно-американський варіанти співпраці. Інтерес іноземних компаній продиктований бажанням знайти нові ринки збуту для свого продукту — скрапленого газу. Але навіть за умови знаходження іноземних інвесторів, готових інвестувати в термінал, успіх цього проекту залежить від участі національних приватних інвесторів. Скраплений газ з термінала необхідний для забезпечення конкретних виробничих потреб тих чи інших фінансово-приватних груп. Тому держава тут має працювати з металургійною групою Ріната Ахметова та хімічною Дмитра Фірташа.
«ЗА НАЯВНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ВОЛІ «ПЛАВУЧИЙ» ТЕРМІНАЛ З ПОСТАЧАННЯ СКРАПЛЕНОГО ГАЗУ МОЖНА ЗАПУСТИТИ ЗА РІК»
Олександр ТОДІЙЧУК, керівник Київського міжнародного енергетичного клубу «Q-Club»:
— Найкращою гарантією успішності будь-якого проекту як альтернативі поставкам російського газу є висока ціна російського палива. Реалізовуючи такі проекти, інвестор має високий ступінь гарантії прибутковості та окупності своїх коштів. За 21 рік Україна так і не створила технічних можливостей придбання більш дешевого енергоресурсу. Тому якнайшвидше будівництво цього термінала — це питання енергобезпеки нашої країни, в енергобалансі якої газ займає 40%! Це дуже багато. Готовність держави фінансово брати участь у цьому проекті на рівні 7% інвестицій означає, що вона може внести землю під проект. Решту коштів дадуть портфельні інвестори (тобто вони залишаться в проекті до отримання своїх інвестицій з прибутками). Традиційно вигідним вважається проект, який гарантує інвесторам 10—15% річних. Якщо інвестор порахує, що в Україні йому потрібно 10% прибутку заплатити за різні ризики для залучення коштів, то він прагнутиме мінімум прибутку в розмірі 15%. Відсоток може змінюватися залежно від терміну повернення коштів. Якщо LNG-термінал буде довготерміновим проектом (а скоріш за все, так і буде), то відсотки прибутковості для інвестора можуть бути меншими.
Головні ризики успішної реалізації цього проекту пов’язані з постачанням газу. Отримати газ із Каспію поки що неможливо, бо немає інфраструктури для його зрідження на Кавказькому узбережжі Чорного моря. З боку Туреччини існує ризик маніпулювання проходженням через Босфорську протоку, адже саме ця країна визначає час і умови проходження кораблів. Компромісу можна досягнути значно швидше, якщо на боці України буде потужний іноземний інвестор, наприклад, потенційний постачальник газу. Такий постачальник також буде зацікавлений у відкритті нового українського рикну збуту. На роль цих інвесторів претендує Катар і США. До речі, США — найвірогідніший варіант. Він вже наповнив свій ринок сланцевим газом, тому активно шукає нові ринки збуту. Привабливим для нього видається ринок Європи. Якщо Україна знову не проспить, то зможе залучити американські компанії для будівництва LNG-термінала. Зараз ми бачимо спроби американських енергетичних компаній зайти на наш ринок.
Будівництво ж плавучого LNG-термінала, на мій погляд, найоптимальніший варіант. Росія не погоджується знижувати ціну на газ, тому Україні треба якнайшвидше знайти альтернативні джерела постачання. При наявності політичної воді плавучий термінал з поста чання скрапленого газу можна збудувати і запустити за рік. Це дозволить купувати на світовому ринку за спотовими цінами газ, ціна якого влітку вдвічі нижча від вартості російського палива. Оце і є відв’язка від енергетичного зашморгу Росії.
ДО РЕЧІ
Зведення терміналу — це частина енергетичної стратегії зі зменшення споживання російського газу. За сім місяців 2012 року імпорт газу зменшився для України на 39% від показників 2011 року і становить 19 мільярдів кубометрів, повідомляє «Укртрансгаз». Як повідомлялося, прогнозний баланс надходження і розподілу природного газу на 2012 рік передбачає імпорт «Нафтогазом» 27 млрд кубометрів газу; компанією Ostchem Holding Limited (Кіпр) Дмитра Фірташа — 8,124 млрд кубометрів. За даними Держстату, в цілому імпорт російського газу в Україну 2011 року становив 40,1 млрд кубометрів, його вартість — 12,361 млрд доларів.
