На друге запитання «Що робити?» уряд відповів екстреною закупівлею бензину і дизпалива в Росії, Азербайджані та Греції, а також податковими послабленнями для експортерів нафтопродуктів. У результаті паливний ринок стабілізовано, винних покарано, курс долара знижено. Водночас звертають на себе увагу деякі особливості та закономірності всього цього обвалу, що спонукають твердити про те, що паливна криза — це спланована акція. Спрямована вона була на одержання додаткових коштів, які осядуть, скоріше, в передвиборній касі одного із претендентів і на рахунках вітчизняних нафтових магнатів, тісно пов'язаних із владою. Мотивів для подібних висновків декілька.
Передусім, констатуємо той факт, що весь великооптовий нафтовий бізнес зосереджено в руках декількох промислово- фінансових угруповань, які перебувають під контролем правлячої верхівки. Отари дрібних фірм, що мирно пасуться на паливному полі, не більше ніж вівці, завданням яких є постачання вовни і м'яса до столу Його Превосходительства. Тим більше, що в кожному літрі бензину, який надходить у країну, вже закладено певну частку цієї вовни і цього м'яса. Таким чином, підняття цін тільки призвело до одержання «тлустими котами» додаткових, нечуваних баришів, зароблених ні на чому, а звільнення з уряду третьорозрядних чиновників — то не більше ніж кістка, кинута розлюченому натовпу.
Іншим джерелом «трудових» надходжень у «засіки Батьківщини» став курс долара, що підскочив на 25 — 30%. Одержані від продажу бензину за підвищеними цінами кошти частково перетворювалися на «зелень». При цьому вельми симптоматичною виглядала поведінка Національного банку в згаданій ситуації і повна підтримка його Президентом. За свідченням деяких аналітиків, Національний банк у розпал кризи не тільки не розпродував свої резерви, але й, навпаки, скуповував долари. Таким чином, Нацбанк поповнював свої валютні засіки, позбуваючись гривневих мас. Штучний характер фінансової бурі непрямо підтвердив і С. Тигипко, який у ході прес-конференції на запитання журналіста дуже упевнено відповів, що курс долара скоро повернеться в рамки валютного коридору або близькі до нього. Результат операції для полегшення гаманців громадян такий: багаті стали багатшими, бідні — біднішими. Валютні надходження, «що несподівано» впали на голову Нацбанку, скоріше, через «скріплення» гривневих ресурсів комерційних банків, знову-таки поповнять чиюсь передвиборну касу. Що ж до національної грошової одиниці, яка також виявилася в достатній кількості, то частина її напевно піде на погашення заборгованості із виплат бюджетникам і пенсіонерам, що, в свою чергу, сприятливо позначиться на шансах п. Кучми на майбутніх виборах. Іншими словами, він знову у виграші.
Наші висновки набудуть додаткової обгрунтованості, якщо ми розглянемо найсвіжішу епопею розвитку українського ринку нафтопродуктів. У червні 1998 року ставка акцизного збору на високооктанові марки бензину зросла у 2,5 раза, а на низькооктанові — в 5 разів. У цих штучно створених умовах основними постачальниками нафтопродуктів на український ринок стали СП, що контролюються людьми, близькими до правлячої верхівки. Якщо до того ж нагадати читачеві про те, що ці СП володіли пільгами щодо сплати мита на ввезення нафтопродуктів (тобто не платили їх зовсім), то стають зрозумілими справжні мотиви збільшення ставок акцизів. Враження від явно замовного характеру прийнятого рішення уряд вирішив поліпшити постановою про припинення дії пільг для СП-нафтотрейдерів. Майже відразу ж після опублікування цього рішення уряду «скривджені» пільговики звернулися до Конституційного суду. Яке рішення ухвалить ця судова інстанція, читач може відгадати із двох спроб. Однак результатом скасування пільг стала ситуація, що розглядалася нами на початку статті. Отже, хоч із якого боку розглядай проблему, а висновки про незмінний інтерес влади в ситуації, що склалася, напрошуються самі собою. Останні події, крім усього іншого, підтвердили дистрофічний характер національної валюти, що боїться найменшого вітру. Мало віриться в щасливе довголіття гривні, яка втричі подешевшала з моменту запровадження. Однак і глибокі зморшки, що лягли на втомлені обличчя державних мужів, не викликають довір'я. Невідомо, чого вони більше бояться, чи то нафтової кризи, чи то вигуку: «Маско, я тебе знаю!»
