Відповідальний за посадою за економічні реформи віце-прем’єр Сергій Тігіпко уже заробив чимало дошкульних коментарів своєю заявою про те, що «слухати простих людей в економічних реформах не можна», а «народне обговорення Податкового кодексу — це маячня».
А от, наприклад, селяни в СРСР у 1953 р. гідно оцінили податкові зміни, запроваджені головою Ради міністрів Георгієм Маленковим. Якщо за Сталіна саме з селян визискували все до нитки на відбудову знищеного війною, на індустріалізацію і ядерну зброю, то перше, що зробив новий прем’єр — до речі, всупереч опору Микити Хрущова — у рази знизив, а то й скасував податки і збори як на колгосп, так і на окреме подвір’я: до того, податок платили з кожної яблуньки, з кожної курки — і натурою, і грішми... Спецслужби повідомляли з місць до Кремля: селяни зачитують газети з доповіддю Маленкова на сесії Верховної Ради «до дірок» із коментарем: «ось цей — за нас!». У селах північної Чернігівщини і на десятиріччя вперед коротке правління Георгія Максиміліановича характеризували приказкою: «Як прийшов Маленков, так наєліся блінков». Мабуть, подібний сплеск соціального оптимізму відбувався і в Драгонешти, рідному Тігіпкові молдавському селі ... Але тут найважливіше відзначити, що податкові реформи Маленкова дали ефект на роки вперед: за наступну п’ятирічку сільського господарське виробництво в СРСР зросло на 35%! До речі, той же Маленков скасував так звані «конверти» — практику виплати до офіційної зарплатні суми у три неоподатковані готівкою партійним чиновникам — від ЦК до райкомів.
Горезвісна світова криза нині змушує практично всі країни затягувати паски, різниця між ними полягає тільки в тому, хто саме має обмежити свої апетити. Минулої неділі швейцарці на референдумі зробили вагомий крок уперед на скасування своєї слави країни як «раю для багатих». Досі чимало грошовитих знаменитостей, серед яких співачка Тіна Тернер, модель Кароліна Куркова і чемпіони «Формули-1», обрали Швейцарію своєю батьківщиною, щоб не платити податків із доходів. Швейцарці на референдумі підтримали пропозицію ліво-центристів ввести мінімальний податок на супербагатих. Ті, звісно, були не в захваті, організували масштабну агітаційну кампанію проти, шантажуючи співгромадян погрозою виїхати з країни разом із своїми заробленими непосильною працею статками. У відповідь на це дотепний лідер молодих соціалістів Давід Рот надіслав мільярдеру Альфреду Шиндлеру авіаквиток до Болгарії, більш ніж прозоро натякнувши, що йому місце в найкорумпованішій країні ЄС.
Цікаво, що ми тут не почули якихось скарг Ігоря Коломойського, який міцно тримає першість в усіляких рейтингах найбагатших людей України і не приховує, що окрім українського, має швейцарське і ізраїльське громадянство (а у пресі вже досхочу обсмакували приписуваному йому фразу, що не платити податків — це його засадничий принцип). Взагалі, слід відзначити, що від проекту вітчизняного Податкового не завищав жоден із мало-мальськи помітних олігархів. І воно зрозуміло, адже пропонований кодекс жодним чином не обмежує їх переводити суперприбутки в офшори. Та й наївно було б чекати навіть наміру такого від будь-якої присутньої в парламенті партії, які — попри заявлену ідеологію, хай навіть ультраліву фразеологію — живуть з рук цих же олігархів. Тому, ясна річ, їм геть на думку не спаде запропонувати «податок на багатство», себто особисті статки наших нуворишів.
Справедливості заради слід відзначити, що не всюди у світі пропозиція «податку на багатих» знаходить підтримку. Точніше, її успішно торпедують. На початку листопада така спроба провалилася на референдумі в американському штаті Вашингтон. Там місцевий конгрес хотів ухвалити 9% податок на дохід вище півмільйона доларів. Але, вважають оглядачі, більшість виборців вирішила, що дай волю урядові оподаткувати багатих, то пізніше той не втримається від спокуси оподаткувати і середній клас, і бідніших. Та й час був не вельми сприятливий для ініціативи — напередодні збільшили податок на бутильовану воду і цукерки. Та ще й такі гіганти бізнесу як «Майкрософт» та «Боїнг» пригрозили піти зі штату, позбавивши невдячних вашингтонців робочих місць. У відповідь ображена виборцями влада штату попередила, що хай більше не дорікають на погану освіту і охорону здоров’я, оскільки саме туди планували скерувати гроші з цих податків. До слова, у легендарному колись за казковістю життя штаті Каліфорнія справи ще гірші: у той час, як губернатор Шварценеггер згадує із російським президентом Медведєвим свої ролі в бойовиках, штат заліз у велетенські борги перед федеральним бюджетом для здійснення виплат по безробіттю і на видачу продовольчих карток (а їх уже у США загалом отримують майже 40 млн. людей) — а це потребує 40 млн. доларів на день!
Але це США — там ніколи не ставили за мету побудову соціальної держави, а кволу і безуспішну політику Обами вже затаврували як «соціалістичну». Бо й досі щиро вірять у казку про хлопчика Джонні, який методом нехитрої спекуляції із яблуками — купував на одній вулиці, а дорожче продавав на іншій — сколотив первісний капітал. Інша річ — «держави загального добробуту». Високі податки на доходи в Норвегії компенсуються високим рівнем соціального захисту, що підтримується суспільним консенсусом на грунті протестантської моралі. Натомість, відсутність тих же податків у країнах Арабської затоки разом із високим рівнем життям грунтується на принципі справедливого розподілу доходів від продажу національних багатств — нафти і газу. А ще утриманням конкурентоспроможності — відсутність податків на особисті доходи та помірковані збори за ведення бізнесу служать засобами привернення іноземного бізнесу та кваліфікованої робочої сили. Але надра колись таки вичерпаються, і там уже триває суспільна дискусія, чи не час вводити податок на особисті доходи, від ідеї якого на разі не в захваті як громадяни, так і заробітчани. Втім, час іще є — країни Затоки і далі інтегруються в Раді співробітництва країн Затоки із потенційними спільною валютою, паспортом. На 2012 р. заплановано і узгоджене введення податків.
Українська конституція, як відомо, визначає у нас соціальну державу (стаття 1, хто забув). Як не гірко, це дедалі більше звучить як глузування в умовах, коли держава і далі настійливо знімає з себе відповідальність за стан освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. Тоді, як саме Податковий кодекс мав би запрацювати на реалізацію цієї статті Конституції. І вигадувати українського велосипеда тут не варто. Експерти, до яких із такою готовністю готовий прислухатися віце-прем’єр Тігіпко, уже роками вказують на податкову систему Німеччини, яка забезпечує як стійкий високий рівень економічного розвитку, так і високий рівень соціального захисту. Держава там, не посилаючись публічно, але явно спираючись на твори свого великого сина К. Маркса, перерозподіляє отриманий валовий національний продукт шляхом чіткого оподаткування (загалом у країнах ЄС у крупного капіталу забирають до 70 % доходів — таким чином, держава утримує капітал в цивілізованих межах, коли він уже не здатний «піти на будь-який злочин заради прибутку», за таких обставин місцевого капіталіста жаба задавить купити яхту на кшталт Абрамовича, бо за неї платити відчутний податок, або привезти собі на вечірку Елтона Джона в пір’ї). Дербюджет формується, передусім, завдяки доходам населення (зарплата у найманих працівників та особисті доходи підприємців) — а це 40% усіх надходжень до бюджету. Принцип простий — чим більше доходів у людини, тим більше вона здатна сплатити податку. І хоча податків у Німеччині чимало — і на майно, і на спадок, і корпоративний, і ще церковний — їхній рівень визначається залежно від здатності населення винести податковий тягар. А завдання кожної нової податкової реформи має на меті підвищення купівельної спроможності і привабливості Німеччини для іноземного бізнесу. А ще робота над помилками і, зрозуміло, недопущення їхнього повторення. Так, уряд відмовився від демагогії, що більші акцизи на тютюнові вироби змусять курців від шкідливої звички. Наслідки від такого різкого підвищення ще у 2001 р. не принесли як очікуваних 3 млрд. євро, так і скорочення кількості курців. Натомість, розквітнув чорний ринок, пішла контрабанда від «младо-європейців» і з Росії. Урок засвоїли і більше не експериментують, воліючи отримувати стабільне майже у 3% надходження в бюджет від легального сектору, не залишаючи місця «тіньовому бізнесу». І ось тут якраз і заковика: олігархічний капітал по-українськи якраз потребує тіні, і цю тінь йому і далі забезпечує держава недолугою системою оподаткування і імітацією реформ.
