Наступного парламентського тижня депутати мають намір розглянути у другому читанні урядовий законопроект №9634 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель». Документ передбачає виведення з-під дії закону про державні закупівлі усі (!) державні, комунальні, казенні підприємства, а також госптовариства із держчасткою понад 50%. Отже, уряд пропонує з 360 мільярдів гривень, які Україна витрачає на держзакупівлі, 250 ділити фактично «під ковдрою»...
Навесні минулого року влада вже робила спробу «протягнути» аналогічні зміни. Закон під номером 7532 парламент ухвалив, але під тиском міжнародних фінансових інституцій Президент ветував його. Чому ж тоді він з’явився знову? Невже владі вже байдужа думка її кредиторів?
У представництві Світового банку «Дню» пояснили, що вони пильно стежать за всім, що відбувається з законодавчим полем із держзакупівель і надсилають свої зауваження до уряду. Аналогічне ділове «листування» відбувається наразі і щодо законопроекту №9634. Утім, поки що у Світовому банку відмовляються оприлюднювати, чим саме їх не влаштовує ця законодавча ініціатива і якими «стимулами» вони переконують владу відмовитися від ідеї згортання публічності в тендерних закупівлях. Там пообіцяли «Дню», що оприлюднять свою позицію відразу, як тільки побачать ухвалений парламентом закон. Мовляв, якщо їхні пропозиції не буде враховано і влада спробує «протягнути» те, що й навесні минулого року, знову тиснутимуть на Президента, щоб той ветував закон.
Натомість у Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) уже давно не вірять в українські закони, тому ще п’ять років тому придумали, як захистити свої кредити від української тендерної мафії. «Звичайно, те, що нині відбувається з українським законодавством у сфері тендерних закупівель, ніякої критики не витримує, — коментує «Дню» провідний радник ЄБРР Антон Усов. — Саме тому ми ще 2007 року законодавчо закріпили, що фінансування державних проектів нашим банком здійснюватиметься за правилами ЄБРР, а не за українським законодавством».
Насправді, як зауважив експерт, там ціла низка суттєвих відмінностей, які передбачають унеможливлення «крадіжки». «Це і відкритий міжнародний тендер, і моніторинг виконання завдання, перевірка фінансової спроможності і досвіду виконавця, звичайно, передбачена і фінансова відповідальність сторін за невиконання або за неякісне виконання замовлення, — деталізує Усов. — Одним словом — це і є так звана прийнята міжнародна практика. Лише так ми впевнилися, що наша робота з держсектором, тобто наші фінанси в держсекторі України, — у безпеці, і ми можемо бути певними, що щонайменше наші кошти, які ми виділяємо на проекти в Україні, буде використано на ті цілі, які передбачено проектно-кредитними завданнями».
Було б добре, якби всі українці могли скористатися практикою ЄБРР і бути певними, що податки, які ми сплачуємо до бюджету, справді використовували для досягнення тих цілей, які декларує держава. Тоді, можливо, ні в кого не виникало б запитань до підручника для першого класу вартістю 647 гривень, навіть за умови, що його автор — мама першого віце-прем’єра...
Про боротьбу з гіперболізованою тендерною клептоманією — в інтерв’ю «Дню» Віталія ШАБУНІНА, голови правління та виконавчого директора Центру протидії корупції (громадська ініціатива, заснована трьома молодими лідерами — схожий проект у відомого російського блогера Олексія Навального «РосПил»).
— Типова для України ситуація. Тут є дві важливі речі. Одна, яка найбільше зацікавила наші медіа, — це те, що мама першого віце-прем’єра написала книжку. Насправді, тут запитань — мінімум. Вона і справді може бути хорошим науковцем і готувати підручники. Проблема — в ціні книжки, яку вона написала. Мені як платнику податків дуже цікаво, що це за підручник для першого класу, який коштує більше півтисячі гривень. На таку суму це має бути цілий мультимедійний комплекс, який співає, танцює, говорить...
Хоч як би там було, зараз маємо очевидний факт корупційної схеми з книжкою, яка просто не може стільки коштувати, навіть за умови повної поліграфії, найякіснішого друку та найкращого паперу...
— І він, дякуючи ініціативі «Наші гроші», став широко відомим громадськості...
— Насправді таких «фактів» сьогодні — по горло. Лише за останній місяць ми задокументували їх на понад 160 мільйонів гривень. І йдеться не про суму тендерів, а про те, що вкрали, тобто про різницю між нормальною ціною й тою, за якою вони закупили...
— І що ви робите далі з цими фактами?
— Перший крок — депутатське звернення в Державну фінансову інспекцію (в минулому — Контрольно-ревізійне управління (КРУ). — Ред.) на місцевому рівні. У випадку з підручниками, який ми обговорюємо, звертаємось у Київську державну фінансову інспекцію й кажемо: ось дивіться, купили книжки за такою ціною, очевидний факт зловживання, а ви, згідно з законом, стежите за ефективністю використання бюджетних коштів, в першу чергу, в сфері держзакупівель, розберіться.
З нашого досвіду (до речі, у випадку з підручниками все-таки схема дасть збій, бо до справи причетні «великі» люди), чиновник Держфінінспекції звертається до чоловіка, який причетний до тендерної схеми, скоріш за все — це буде начальник управління або голова тендерного комітету, й каже: ось дивись, є депутатське звернення, ми можемо зробити все правильно, а можемо «відмазатись», але якщо ти нам заплатиш відповідну суму. І той, хто «вкрав», платить. А нам від Держфінінспекції приходить «відписка» на зразок — ми перевіримо вказані вами факти під час планової перевірки у третьому кварталі. Цілковита маячня, одним словом.
Ми беремо цю «відписку» і з нею звертаємося до місцевого прокурора: є факт порушення, ми, відповідно до закону, написали в Держфінінспекцію, де нам відповіли, що «йдіть ви лісом»... Звернення обов’язково — у письмовій формі. Усне спілкування з цими людьми немає абсолютно ніякого сенсу. Вони можуть реагувати тільки на задокументовані речі, де стоять підписи й номери вхідних документів. І в звернені до прокурора просимо його припинити порушення закону і взяти на особистий контроль справу, покарати порушників (повідкривати кримінальні справи) і на додачу — розібратися з керівником Держфінінспекції, який «відписався» й тим самим порушив закон.
Що далі робить прокурор? Наголошую, що такий алгоритм дії прокурора має місце лише за умови «рядового» статусу справи, тобто без участі «топових» політичних фігур. Він бере наше звернення і...
— ...відкриває кримінальну справу й карає винних?
— Телефонує до чиновника Держфінінспекції й говорить: ну, ти ж тут «узяв», то ділися, тут же явно факт кримінальної справи. І чиновник «платить». Потім прокурор звертається до того, хто проводив держзакупівлю з такою самою пропозицією. І той знову «платить».
Після цього йде два варіанти дій прокурора. Перший — варіант hard — відписатися. Тоді нам приходить у відповідь щось на зразок «порушень ми не виявили», або « на основі висновків Держфінінспекції ми не можемо відкрити справу, тому що не має висновку, тому чекаємо третього кварталу». Знову — повна маячня. І другий варіант, ми його називаємо варіант light, коли прокурор домовляється з «винним» про те, що той пише додаткову угоду з замовником по нормальних цінах, а я не відкриваю проти тебе справу, бо не має формально підстав. Це хороший варіант. Звичайно, винні не покарані, за грати ніхто не сів, але своєї мети ми досягнули — не дали вкрасти гроші бюджету, тобто наші з вами податки. Для нас не є метою всіх «посаджати». Ми домагаємося того, щоби бюджетні гроші ефективно використовувалися. Тому у випадку light ми прокурору навіть подяку надсилаємо, хоча ми могли б і мали б домагатися того, щоб винні були покарані по закону. Але оскільки в нас сьогодні працює, до речі, на безкоштовній основі, сім юристів і стільки ж студентів-практикантів, ми дуже обмежені в можливостях...
— У випадку light ви надсилаєте прокурору подяку. А що робите, коли отримуєте hard-варіант?
— Пишемо звернення в Генеральну прокуратуру України з проханням взяти справу на особистий контроль, покарати винних і розібратися з «дисципліною» їхнього «колеги» на місці. Залежно від складності й серйозності справи, ми можемо зробити це у двох формах. Перша — просто депутатське звернення. І друга — депутатський запит, який озвучується з парламентської трибуни.
— Це дуже складний алгоритм.
— А інший в нашій країні просто не діє. Якби народні депутати Леся Оробець і Віктор Матчук не погодилися співпрацювати, ми б так і не запустили б свою роботу.
— А чи може пересічний громадянин власними зусиллями якось протидіяти «розпилу» бюджетних коштів?
— Не може. З точки зору результату це — неможливо. Вони на звернення народних депутатів «відписки» пишуть. Ми насправді перепробували різні варіанти, поки виробили найбільш ефективну, як на наш погляд, і дієву схему. Ми ж спочатку почали писати звернення до Держфінінспекці й прокуратури від громадян. Жодних результатів. Потім — від організації. Таке нам писали у відповідь, що просто жах. Ми зрозуміли, що треба заручатися підтримкою нардепів. Їхніх звернень та запитів хоч якось бояться. І коли вже є розуміння, що це не жарти і не просто бюрократичні «переписки», з’являються результати. Ті регіони, які сьогодні вже мають справи з Генпрокуратурою, по-іншому себе ведуть навіть у телефонній розмові. .
От нашу ініціативу часто порівнюють із «Роспилом» Навального в РФ. А в нас цей механізм не спрацює? Чому? Тому що в Україні я як громадянин навіть у суд не можу подати за порушення в якомусь із тендерів, тому що згідно із законодавством мої права не порушені.
Але в принципі владі заявляти з трибуни, що всі громадяни повинні боротися з корупцією, щонайменше непристойно. Навіщо я тоді як платник податків оплачую утримання СБУ, МВC і Прокуратуру? Щоб вони студентів затримували за розклеювання листівок?!
— Можливо, державі просто треба дати громадянам інструментарій?
— Ми існуємо, тому що є проект «Наші гроші». Вони піднімають ці «брудні тендери» й оприлюднюють їх. Щодня на держзакупівлях витрачається близько 1 мільярда гривень. Якби ми відслідковували ще цю інформацію, чесно вам скажу, ми просто б «загнулись». А так вони роблять свою роботу, ми — свою, а в підсумку — маємо спільний результат, від якого виграють усі.
Зміни вносяться. Зараз у Верховні Раді зареєстрований на друге читання законопроект 9634. Він пропонує 250 із 360 мільярдів гривень, які Україна витрачає на держзакупівлі, вивести з-під тендера. Тобто ми навіть побачити не зможемо, скільки наших податків будуть красти.
— А які варіанти «відписок» від прокурорів переважають?
— Залежить від регіону. Найоригінальніші відповіді нам приходять із Харкова. Там такий «креативний» мер. Тільки він міг виділити гроші на будівництво дитячого майданчика, який вже стоїть побудований.
Наш перший успіх у боротьбі зі зловживаннями на тендерних процедурах склав п’ять мільйонів гривень. Кримське міністерство освіти, сім’ї молоді та спорту закупило обігрівальні печі в кримські школи. Сума тендера становила 7,97 мільйона гривень. Переплата — 5 мільйонів гривень. Ми написали про це в місцеву прокуратуру. І там просто скасували тендер.
НАЙБІЛЬШЕ ЗЛОВЖИВАНЬ — У ЕНЕРГЕТИЦІ
— Тендер скасували, але ж школам печі потрібні...
— Ще раз оголошуватимуть тендер.
— І ще раз буде спокуса «заробити» на ньому...
— Ми стежимо за цим. Можна сказати, з нетерпінням чекаємо на цей тендер у Криму.
— Ви розказували про «хабарі», маєте інформацію про те, на якому рівні і які ставки переважають?
— Як на мене, це виглядає так: чиновник дежфінінспекції дивиться, скільки було вкрадено. Він візьме не менше половини. Прокурор забере все. Це як мінімум, тому що він може просто посадити винного чиновника, адже це питання ще й кримінальної відповідальності. Тобто людина, яка вкрала, «попала» вже як мінімум на половину суми, яку вона вкрала. А якщо у вирішенні питання бере участь не тільки держфінінспекція, місцевий прокурор, а й ГПУ, то він заплатить дуже багато.
Переважно завжди перша інстанція дає нам відписку. В 90 із 100 відсотків нам приходить беззмістовна бюрократична відписка. На місцях люди один до одного ближчі, суми менші й хабар легше занести. Вони ж не думають, що ми йтимемо до кінця. Якби вони передбачали, що до справи ще залучатимуть Генпрокуратуру й доведеться ще й їм «заплатити», вони б відразу відмовилися від тендера. Адже «ставка» в міру підняття «нагору» настільки зростає, що «відкуп» не можна співставити з тим, що вкрали. У нас було декілька випадків, коли нам «відписки» приходили з Генпрокуратури. І точно, ці «тендери» обійшлися для «головного героя» дуже дорого: він більше витратив на «відмазування», ніж заробив на тендері — це однозначно.
— Яку суму державних грошей вам вдалося зберегти?
— Близько 6 мільйонів бюджетних гривень нам однозначно вже вдалося зберегти. І зараз ще почали надходити відповіді на відправлені звернення. Їх ми ще аналізуємо.
— А яку суму все-таки не вдалося вберегти від «крадіжки» й чому?
— 1251218 грн. Це були перші відписки, ми тоді ще не знали. як на них реагувати. А зараз наші юристи зайняті справами, де вкрадено набагато більші суми.
— Чи прослідковується якась тенденція щодо того, в якій сфері є найбільше зловживань у тендерних закупівлях?
— Ключова тема зараз — це газ. Тут очевидне порушення логіки державних закупівель. Виходить, що Україна купує газ у Газпрому за гроші платників податків, продає його приватній конторі, яка потім продає його нашим же бюджетним установам, але вже в кілька разів дорожче.
— Завдання номер один для вас — повернути гроші в державну казну. А в майбутньому плануєте домагатися покарання винних?
— Ми не можемо робити всього. Зважте на те, що в нас немає людей на зарплаті. Це — волонтери, які працюють у вільний від роботи час. А домагатися покарання — це ще додаткове навантаження. Якщо хтось захоче, він просто може взяти в нас на сайті всі матеріали і добиватися з ними покарання для злочинців.
— Тобто має з’явитися ще одна громадська структура?
— Можливо. В принципі, можемо займатися своєю роботою, тому що існують наші «Наші гроші». Якби не було їх, ми б, швидше за все, навіть не з’явились. Може, вже на базі нашої діяльності з’явиться третя структура, яка домагатиметься злочинцям тюрм.
— Чи були спроби тиску на вас чи на колег, щоб ви згорнули свою «діяльність»?
— Юридично та фактично ми вже не є вирішальною ланкою в цьому ланцюгу. Ми, можна сказати, вже свою роботу зробили — ми запустили маховик. Тому, якщо нас навіть зараз прибрати, робота все одно не зупиниться. Ми вже показали нардепам, як можна реально працювати. Вони вже відчули смак реальних перемог. Насправді зараз народному депутатові, який справді хоче щось змінити, дуже важко знайти таку можливість. До нашої організації вже зверталося кілька нардепів із проханням співпрацювати.
— І ви погодились?
— По-перше, ми не всім довіряємо. Та й не потребує більшість із них нашої співпраці. У них є помічники, у нас на сайті — типові проекти звернень, описано алгоритм... Беріть і працюйте. Я впевнений, що вже за кілька місяців ми побачимо багато роботи в сфері протидії корупції в державних закупівлях, яка не матиме з Центром жодного зв’язку. Маховик запущено, його вже не зупинити. Щодо наших партнерів, то ми плануємо залучити ще двох народних депутатів, роботу яких ми поважаємо.
Насправді наша мета була — показати народним депутатам цей інструментарій. І вони вже його побачили.
Звісно, поки нас було троє («День» писав, що ініціатива створити Центр протидії корупції в Україні належала трьом молодим громадським діячам — Віталію Шабуніну, Олександрові Солонтаю та Михайлові Лебедю. — Ред.), могли бути проблеми. А зараз у нас — сім юристів, сім студентів, кілька координаторів... Виходить, треба «прибрати» як мінімум вісімнадцять людей, щоб організація перестала працювати.
Та й навіть якщо нас всіх завтра не стане, документи залишаться, й вони у вільному доступі в Інтернеті. Ми навмисно прописали систему так, щоб не було можливості їх звідти прибрати, навіть у нас самих.
— А ваші волонтери легко погоджувалися на роботу? Їх не лякала «тендерна мафія»?
— До речі, дуже велика проблема знайти хороших юристів. В Україні, на жаль, адвокати і юристи зараз — носії грошей, тобто їхня мета — певна змагальність «кому занести». Мої добрі друзі два роки тому започаткували Асоціацію християн-юристів. Це — люди, які мають християнські цінності, й використовують їх у професійній сфері. Два роки вони активно працюють, проводять семінари, навчання, допомагають церквам, релігійним організаціям в усіх юридичнх питаннях. Я звернувся до них, і вони надали нам сім своїх юристів. Це — люди, які живуть роботою, пишуть у вільний від роботи час, хтось працює в міжнародній корпорації, хтось — в органах влади... А наш Центр — це можливість реалізувати й цінності, й досвід. А студенти вже приєднувались самі. Харківська академія дала кількох студентів, з ними легше, для них це добре, тому що вони отримують досвід. По-перше, в такому молодому віці хочеться щось змінювати, а це — конкретна робота.
— Ти зауважив — мета у тому, щоб опозиційні депутати наввипередки «хапали за руку» корупціонера. А провладні депутати? Чи залежить боротьба з корупцією і зловживаннями під час тендерних закупівель від політичного «забарвлення»?
— За логікою речей, — не повинна. Припустімо, ми з тобою два провладні нардепи. Наша партія керує країною. І ми з тобою дізнаємося, що член нашої партії, міністр освіти, краде бюджетні гроші. Для нас було б метою номер один відстояти репутацію партії та його публічно викинути з влади. Це — питання нашого проходження до парламенту. Все дуже просто. Тому при нормальній політичній системі мали б першими в боротьбі з корупцією бути нардепи від більшості. На жаль, у цих українських реаліях так не буде, тому що діє не політична логіка, а фінансово-кланова: як же я писатиму на свого міністра, якщо він мені друг, товариш, брат, кум, десь у схемах ми з ним разом беремо участь...
Хоча є нормальні люди. Скажімо, у фракціях більшості є кілька нардепів, без яких, наприклад, антитютюнове лобіювання не було б таким ефективним, які реально багато допомагають.
ПОРОШЕНКО ПОКАЖЕ, ЯК ВІН БОРЕТЬСЯ З ТЕНДЕРНОЮ МАФІЄЮ, КОЛИ ПОЯСНИТЬ ЗАКОННІСТЬ ГРАНИЧНИХ ЦІН
— У своїх пропозиціях Президентові Петро Порошенко написав, що одним із ключових завдань МЕРТ він бачить забезпечення прозорості в держзакупівлях.
— Те, що він говорить, дуже добре, але хай нам дасть реальний документ. Тому ми до нього звертаємось: «Товаришу Порошенко, у нас є купа кейсів (ми перерахуємо, дамо документи), де нам говорять про якісь «граничні ціни», що прямо порушує українське законодавство. Будь ласка, дайте офіційне роз’яснення, це законно чи — ні». За десять днів ми матимемо відповідь, і ця відповідь покаже нам справжні інтереси і плани у сто разів краще, ніж сто його ефірів, інтерв’ю, заяв... На одному аркуші буде написано — або «це законно», або «це незаконно».
— І що з того, що він напише вам, що це незаконно?
— Це дуже важливо. Це означатиме, що, якщо нам хтось тепер відпише про граничні суми, ми писатимемо прокуророві, посилаючись на конкретний документ. Ось, дивіться, є офіційне роз’яснення Мінекономіки про те, що це незаконно, тобто вони порушують конкретний документ зараз. Не логіку закону, як ми пишемо, а цей конкретний документ. Це звужує прокуророві можливість «відмазатися». Тому ми зараз побачимо, наскільки Порошенко послідовний у тому, що він говорить.
— Ви вірите у те, що можна абсолютно «під корінь» прибрати всі ці зловживання в держзакупівлях?
— У нас не така мета — «аж під корінь», а хоча б там, де очевидно. Щоб, наприклад, не купували цукор по 30 гривень, про що зараз є кілька тендерів, щоб хоч так нахабно не робили. В Україні за два роки закрили 640 шкіл. Більшість цих шкіл потребувала один-два мільйони гривень на рік бюджетного фінансування, і вони б далі існували. Тільки тим кримським тендером, який я наводив у приклад, можна було врятувати від закриття п’ять шкіл.
Насправді державна політика — не в мові чи геостратегічних дискусіях, вона — у розпорядженні податками. Усе інше від лукавого. Тому коли хтось приїжджає в регіон і говорить: «Вот, мы русский язык сделаем» і «Пам’ятник Бандері поставимо»... Це — маячня. Треба ставити запитання конкретно: що ви робитимете у сфері тендерів? Скільки грошей буде йти на оцю конкретну школу, на дитячий садок, лікарню, дорогу тощо? Де ви їх братимете? Запитувати треба про гроші...
ІЗ БЮДЖЕТУ ВКРАДУТЬ, ЯК МІНІМУМ, 70 МЛРД ГРИВЕНЬ, ЯКЩО ВРУ ПРОГОЛОСУЄ ЗАКОНОПРОЕКТ №9634
— Законодавчого поля вистачає для вашої роботи, чи все-таки ви маєте пропозиції щодо удосконалення чинних законів?
— Звісно, в Україні можна поліпшити нормативне поле. Його завжди можна і треба поліпшувати. Але й того, що є, достатньо, щоб не красти, а ті, хто вкрав, щоб були покарані. Питання — в людях, які обіймають посади і просто не виконують певні норми закону. Не в законах питання, а в людях, які їх виконують. Очевидно, що не треба купляти щось удвічі дорожче, ніж воно коштує на базарі. Очевидно, що мотивація робити — це вкрасти бюджетні гроші. Для будь-якого правоохоронця має бути видно в цих діях склад злочину. Як ще має бути прописано в законі, щоб було покарано того, хто витратив удвічі більше на те, що коштує удвічі менше?! Ніяк.
Зараз у парламенті намагаються, навпаки, «погіршити» законодавче поле в тендерних питаннях. Хочуть прийняти законопроект №9634, який передбачає згортання публічності в закупівлях, які здійснюють державні підприємства. І якщо зараз виведуть з-під тендерів держустанови, то фактично із 360 мільярдів 250 підуть у тінь, і не можна побачити, що вкрали й де вкрали, такий собі «дерибан по-тихому»
— Які масштаби «зловживань» ви прогнозуєте від тендера «під ковдрою»?
— Мінімум 70 мільярдів вкрадуть, це я гарантую. Судити про це можна, хоча б по тому, над якими справами зараз працює Центр. А сімдесят мільярдів — це два бюджети освіти й шість бюджетів охорони здоров’я. У нас прямо завтра можна було б збільшити зарплату вчителям удвічі, аби лишень не крали.
— А як цю проблему вирішують наші сусіди — поляки, росіяни?
— У Росії фактично те ж саме, що й у нас. Практики поляків я, на жаль, досконало не знаю.
Перше і єдине, що, як на мене, можна й треба зараз зробити, до речі, не витративши ні копійки, — переробити сайт «Вісника держзакупівель». Зараз його спеціально так зроблено, що там розібратися було просто неможливо. Перше — поміняйте сайт. Друге — зрозуміти, хто є бенефіціарієм навіть в українських фірмах. Зараз це можна зробити, але з купою проблем. А ви повісьте весь «родовід» в Інтернеті. Чого ви боїтеся?
— Ключова причина, яка сьогодні заважає боротися з корупцією в Україні?
— Безкарність. Люди не бояться відповідальності. У Конвенції ООН з боротьби із корупцією один із ключових принципів — це те, що корупцію має бути покарано, а шкоду, яку вона завдала, має бути компенсовано за рахунок корупціонера. Тобто він, як мінімум, повинен віддати те, що вкрав, плюс до того бути покараним або штрафом, або тюремним ув’язненням, або, як мінімум, позбавленням можливості обіймати якісь посади. В Україні ніщо з цього не працює. Найбільше, що загрожує тому, хто у нас вкрав у держави, це — відкупитися. Це перетворилося в бізнес. На місцевому рівні — ходять гроші. А на найвищому — політичні зв’язки і домовленості.
