І теорія, і практика в застосуванні мінеральних добрив сходяться в одному: збільшення урожаю до 35%, не кажучи вже про його якість, залежить від наявності в ґрунті добрив. За словами президента спілки хіміків України Олексія Голубова, якби у нашій країні існувала державна програма допомоги сільському господарству, що включає використання міндобрив, то наслідки торішньої продовольчої кризи були б набагато легші. Ця думка прозвучала в Алушті, де проходить представницька конференція, присвячена розвитку ринку мінеральних добрив і агрохімії в країнах СНД.
Наявні сьогодні потужності дозволяють нам виробляти близько 4.2 млн. тонн мінеральних добрив на рік. Реально ж у 2003 році їх виробництво становило 2.5 млн. тонн. При цьому понад 70% продукції пішло на експорт. Вітчизняний аграрний сектор споживає від 230 до 300 тисяч тонн на рік. Тобто потенціал розвитку внутрішнього ринку мінеральних добрив дуже високий, однак гальмує його платоспроможність аграріїв, яка, як і раніше, низька. Ця ситуація на ринку склалася в 90-х роках минулого століття, і вона продовжує залишатися домінуючою. Саме дев’яності примусили промисловців не тільки нарощувати експорт, а й диверсифікувати ринки. Причому відбувалося це на фоні неухильного погіршення технологічного стану виробничих потужностей. Сьогодні фахівці кажуть, що навіть своєчасне і стовідсоткове фінансування витрат на капітальний ремонт обладнання не може захистити виробника від аварій і позапланових зупинок. Техніку необхідно оновлювати, а реконструкція, наприклад, тільки одного аміачного агрегату вимагає близько 20 млн. доларів вкладень. Експортна орієнтація для українських хіміків протягом усього періоду падіння внутрішнього попиту давала хоч якийсь шанс вижити і якось ще розвиватися. І сьогодні експорт як можливість поліпшувати фінансовий стан по суті безальтернативний.
Хоча тут також є свій нюанс. Скажімо, раніше ринки Китаю та Індії були дуже вигідними й перспективними для виробників азотних добрив. Але минуле десятиріччя повністю змінило ситуацію: Китай, тимчасово закривши свій ринок, наростив власне виробництво більш ніж у десять разів і вже не потребує імпорту. Індія, у свою чергу, також підняла показники, збільшивши випуск на 14 млн. тонн на рік. В Україні про подібні масштаби навіть і мріяти не доводиться. Крім низької платоспроможності внутрішнього ринку, іншим чинником, що впливає на його наповнення, є ціни на зовнішніх ринках. Фахівці зазначають, що при падінні попиту виробники відразу згадують про внутрішній ринок, ціни на якому більш-менш стабільні, або, принаймні, легко прогнозовані. За словами О. Голубова, в цій ситуації уряд має виступити регулюючим органом й упорядити ставлення виробників до внутрішнього ринку. Крім того, необхідна більш відпрацьована система компенсації аграріям хоча б частини витрат на мінеральні добрива, що купуються ними у вітчизняного виробника.
У цьому році в державному бюджеті вперше було передбачено для цього 140 млн. грн. Для порівняння: в США необхідність підтримки свого сільського господарства оцінили в більш ніж 70 млрд. доларів, а Євросоюз, побоюючись домінування на своїх ринках американської продукції, вжив аналогічних заходів. У Казахстані держава компенсує близько 40% витрат на добрива. Схоже, що наші чиновники або геть забули, що таке неврожай, або в усьому беруть приклад із Росії. Наші стратегічні друзі запланували виділити з бюджету тільки 900 млн. рублів, та й то на захист рослин, і пообіцяли ще 500 млн., але це вже в тому випадку, якщо з’явиться сарана.
