Інфляція в Україні в серпні сповільнилася до 0,6% у порівнянні з 1,4% у липні й 2,2% у червні, а з початку року її значення досягло 6,2%. Про що свідчить це повідомлення Держкомстату? Які цінові перспективи відкриваються на серпневому рубежі перед Україною? Чи є в уряду можливість вписатися в бюджетний інфляційний рубіж? Про це «День» у телефонній розмові спілкувався з керівником групи радників голови Нацбанку Валерієм Литвицьким, який і під час відпочинку не перестає аналізувати макроекономічні показники.
— Про тенденції в русі цін сьогодні не говорить тільки лінивий, оскільки це дійсно стосується всіх. І тому в нас у країні всі і все знають про інфляцію i дають свої оцінки. Але, запевняю вас, для цього недостатньо бути економістом. Потрібно постійно вивчати цей процес, відстежувати всі його тенденції, знати ретроспективу й бачити перспективу, бути, як то кажуть, у темі.
— І все-таки, 0,6% інфляції в серпні — це добре чи погано?
— Однозначної відповіді на це запитання, природно, немає. Можу зазначити, що літо, всупереч нехай недовгій, але все ж традиції, не було дефляційним. Як, проте, і минулого року. На жаль, літо було інфляційним. І хоч у серпні інфляція вдвічі проти липня сповільнилася (0,6% проти 1,4%), можна стверджувати, що ми прожили інфляційне літо. На жаль, воно не було навіть низькоінфляційним. За літо інфляція становила 4,3%, а за попередні п’ять місяців (січень — травень) — 1,9%. Це створило істотне цінове напруження.
Але стан економіки характеризує не тільки інфляція, але й динаміка прибутків населення — темпи зростання заробітної плати, прибутку підприємств, прибутків держави — все те, що називають ємним словом ВВП. І з урахуванням цього ситуацію в економіці важко визначити як критичну. Сьогодні є всі підстави розраховувати, що інфляція за підсумками року буде меншою, ніж минулого року, а економічне зростання (ВВП, промислове виробництво, експорт) — великим.
— Так що, на вашу думку, підсумки року в економіці будуть позитивними?
— Хотілося б вірити. Проте в основнiй макропарі (зростання ВВП — інфляція) на старті останньої третини року сильно турбує показник інфляції, хоч сьогодні є надії зберегти низхідний її тренд, що сформувався літом. Нагадаю, що в червні вона виросла на 2,2%, в липні вже на 1,4%, у серпні — всього на 0,6%, тоді як у минулому році в літні місяці був зафіксований так званий пірамідальний тренд. Цього року справі допомогло сезонне зниження цін на овочі й фрукти. Був стабільним ринок нафтопродуктів, дещо втихли коливання на інших проблемних ринках.
— А як виглядають українські показники в порівнянні з ціновою ситуацією в Росії — у нашого головного торгового партнера?
— Із Росією ми дійсно дуже пов’язані. Ринки — близькі й між нами триває постійне економічне змагання, в якому не останню роль грає рівень інфляції. Той, у кого вона вища, програє. За перші п’ять місяців, як я вже казав, у нас були хороші показники й ми мали певну перевагу у сфері торгівлі. Але зараз ми її втратили. У Росії в серпні інфляція була всього 0,1%. Хоч зараз в обох наших країн схожі завдання: у РФ зараз рівень інфляції 6,7% при прогнозному бюджетному орієнтирі 8%. У нас — 6,2%, а бюджетний річний орієнтир — 7,5%. Так що обом країнам необхідно за чотири місяці, що залишилися, не допустити зростання інфляції вище 1,3%. Це дуже складне і, здавалося б, нездійсненне завдання. Але в будь-якому випадку уряду зараз ніяк не можна переглядати свій прогноз інфляції, яким би важким не здавалося завдання приборкання цін. Сьогодні надія ще є, а після перегляду не буде і її. Адже так наш бізнес буде поставлений у дуже складні умови, коли працювати доводиться в умовах невизначеності, в прямому значенні на нервах. Усім гілкам влади потрібно зосередитися на завданні як можна ближче підійти до бюджетного орієнтира з інфляції й досягнути в цій справі, так би мовити, інфляційного консенсусу, незважаючи на специфіку політичної ситуації.
— Якщо бюджетний показник дається країні насилу, то, можливо, він спочатку був складений, м’яко кажучи, неточно?
— Звичайно, питання довіри до нашого Міністерства економіки в зв’язку з цим виникає. Я нагадаю, що в нас уже п’ять років за підсумками року виникають серйозні відхилення реальних показників від прогнозованих. Востаннє «попадання» було в 2002 році. І довіру, звичайно, потрібно відновлювати. Почати можна було б із того, щоб цього року Україна повернулася в число країн, у яких існує більш-менш комфортний для таких країн, як наша, інфляційний коридор — менше 10%. А надзавданням було б вписатися в 7,5%. Але, повторюю, успіхом, хоч і невеликим, буде менша ніж минулого року інфляція, а економічне зростання хоча б трохи більше. У місяці року, що залишилися, є можливість і потрібно спробувати знизити інфляційний тиск.
— Відома річ — у перемоги батьків багато, а поразка — завжди сирота. За неї ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Зараз шукають винних у тому, що Україна опинилася в небезпечній інфляційній межі?
— Як завжди в таких випадках. Зараз кажуть, що винна засуха, хоч у серпні ціни на фрукти в цьому місяці знизилися на 9%, а на овочі, включаючи картоплю, — на 20%. Отже, річ не в неврожаї. Він цього року більш-менш пристойний, а перехідні запаси були хорошими. Головною причиною інфляційного зростання я б назвав умисне або через недомисел нагнітання очікувань зростання цін. Це з повним правом можна віднести до чинників, що вплинули на цінову динаміку. Причому ці очікування формували об’єднаними зусиллями як влада, так і опозиція в оцінках перспектив урожаю й зростання цін на аграрну продукцію. Представники Мінекономіки, дуже часто з’являючись на телебаченні, у тому числі і з прогнозами, які згодом виявлялися помилковими, не замислювалися, що головне їхнє завдання полягає в тому, щоб заспокоювати ринки за рахунок товарної інтервенції й правильного імпорту. Замість цього їхні прогнози підривали довіру. Словом, негативні очікування ринку були сформовані навколо урожаю й навколо політичного суперництва, що розвернулося в країні.
Ще один чинник, що вплинув на інфляцію, — енергетичний. У зв’язку із зростанням цін на нафту й газ підприємства планують усе вищі витрати. Плюс ще й зростання заробітної плати. Щоправда, цього року воно відбувається не такими швидкими темпами, як у минулому, але в півтора рази швидше, ніж це передбачено бюджетом. Енергетичний чинник призвів до того, що в балансі макроризиків інфляційна складова вийшла на перше місце не тільки в Україні, але і в Європі, США, Росії.
— А як можна реагувати на ці явища?
— Відповідний досвід у накопиченні. Потрібно йти шляхом енергозбереження й створення стабілізаційних фондів і використання інших інструментів. Поки ж ми разом з енергоносіями імпортуємо інфляцію витрат виробництва. А якщо йдеться про генерування інфляційних очікувань, то не потрібно розпалювати пристрасті щодо інфляції й накручувати населення. Це стосується й політиків, якщо вони цiнують інтерес своєї країни.
І ще один чинник, про який ніхто не каже. Сьогодні уряд майже зафіксував тарифи на житлово-комунальні послуги. При цьому попит перемкнувся на продовольчі товари, які складають у споживчому кошику 60%. У березні почалося їхнє зростання й продовжувалося до останнього часу. Звідси висновок: якщо зафіксували тарифи, то потрібно було одночасно робити натиск на ефективний правильний імпорт (він не має нічого спільного з контрабандою), щоб погасити зростаючий попит на продовольчі товари. Тим більше, що передбачалося зростання прибутків населення, а це завжди екзамен для продовольчих ринків.
Крім того, сьогодні в деяких галузях уже намітилися ознаки перегріву. Відбувається початковий процес перенесення високих оптових цін на роздрібні... Але головне, що зростання житлово-комунальних тарифів усе-таки до кінця не зупинене. У серпні ціни на житло, воду, електроенергію й газ для населення виросли на піввідсотка. Це був найвищий показник за останні три місяці. Це, звичайно, не те, що було в лютому (5,7%), але цей фоновий чинник усе ж дуже чутливий.
Потрібно реагувати також на різновекторність у русі ВВП, що проявилася останнім часом, тобто, розвиток товарної пропозиції й прибутків населення. Уже в липні з’явилися ознаки уповільнення зростання ВВП за фізичним обсягом продукції. А ось темпи зростання прибутків йдуть висхідною. Це — інфляційний шлях і рух ним потрібно перекрити. Рішення щодо всіх цих чинників можна знайти.
— Що конкретно належить зробити уряду в цьому напрямі?
— У четвертому кварталі потрібно стриматися від нових ініціатив щодо підвищення заробітної плати й пенсій у доповненні до тих, які вже оголошені, проявити стриманість у нарощуванні соціальних ініціатив у цьому році. Крім того, я б запропонував змістити витрати бюджету переважно на інвестиційні цілі. Зростання інвестицій, переважно приватних, у нас дуже хороший — 32% проти 15% на цей час у минулому році. Але є відставання щодо бюджетних інвестиційних програм. Щоправда, при цьому потрібно ще й утримати дефіцит бюджету на рівні не вище минулого року (0,8%). У зв’язку з цим навіть у тому випадку, якщо не вдасться виконати план із приватизації, то відповідні кошти не потрібно заміняти позиковими. Корисніше для країни вписатися в менший дефіцит, що сприятиме підтримці цінової стабільності. Адже зростання економіки демонструє, що її не потрібно підбадьорювати додатковими вливаннями. І взагалі в цьому році я б порадив Мінфіну не займати гроші на міжнародних ринках, крім як у Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку (вони на інфляцію не вплинуть). Прийшов також час дещо обмежити притік іноземних кредитів у корпоративний і банківський сектор. Він дуже багато займає. Зараз ми в історичному максимумі щодо запозичення закордоном. Навіть і прямі інвестиції, що йдуть у країну, в основному приходять через продаж наших банків. Це вельми своєрідні інвестиції. У той час як нам потрібні вкладення в реальний сектор економіки. Є багато нормативних ринкових методів впливу на притік приватного капіталу. І ними потрібно користуватися.
Я вже зазначав про необхідність активізувати правильний імпорт, у тому числі м’яса. Чи не аргумент тут таке явище, як зростання цін на цю товарну позицію, що йде майже в геометричній прогресії. У квітні зростання 0,1%, у травні — 0,2%, у червні — 0,4%, у липні — 1,9%. Саме в цей період потрібно було реагувати, а не боротися з м’ясним імпортом. Інтервенції, про які зараз говорить прем’єр, потрібно було запускати ще в квітні. І ось у серпні м’ясні ціни виросли на 7,4%. Це більше, ніж за весь період, починаючи з вересня 2005 року. Тут не може бути іншого визначення, крім як ціновий шок — це 15% споживчого кошика.
І останнє. Політикам потрібно якось просто заборонити робити прорікання на тему інфляції. Коли вони так лякають населення, це рівнозначно суїциду для країни. Нехай краще думають і кажуть про те, як утримати на рівні не нижчому ніж 7% — 7,3% зростання ВВП і 10% зростання промислового виробництва. Адже це вся товарна пропозиція, яка вбиває інфляцію. І не можна допустити зростання цін на бензин. Зараз тут хороша динаміка, але в таких випадках ми нерідко піддаємося ейфорії і забуваємо, що загроза взагалі існує. А ось Нацбанку добре б скоротити купівлю валюти на міжбанківському ринку, якщо посилення курсу гривні не вийде за межу 1%. А крім того, можна рекомендувати банкам підняти відсоткові ставки з депозитів, щоб на депозити надходило більше грошей, а на споживчий ринок — менше.
Нас повинен надихнути серпневий успіх у стриманні інфляції, в якій зіграли свою роль як сезонні чинники, так і організаційні, зокрема, деяке зниження цін на хлібопродукти, які завжди були основним індикатором цінової ситуації в нашій країні.
