Чи запанує вона у сфері енергозбереження після газового конфлікту
Донедавна тема енергоефективності була популярною та постійною хіба що в спеціалізованих ЗМІ. Решта ж зверталися до цієї суспільно важливої тематики час від часу (винятком є «День», де рубрики «ЕНЕРГОЕФЕКТИВНІСТЬ», «ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ», а також проект «За енергонезалежну Україну є постійними). Усе змінив газовий конфлікт... Коли імпортний газ у країну не потрапляв, вітчизняні медійники в пошуках злободенної інформації почали цікавитися, зокрема, й альтернативними джерелами енергії, технологіями енергозбереження тощо. І нарешті про це почали говорити не лише в спеціалізованих програмах чи журналах, а й у рядових телевізійних випусках новин та щоденній суспільно-політичній пресі. Очевидно, той факт, що наші східноєвропейські сусіди замерзали, не залишив байдужим ані журналістів, ані їхню аудиторію.
Хоча, якби не було в «Нафтогазу» рекордної кількості газу в підземних сховищах, для України тема альтернативних джерел енергії могла б стати ще актуальнішою... І громадяни б масово купували електрокотли, електрообігрівачі; хто більш обізнаний і з грошима — ще й вітряки, сонячні батареї тощо. Але від цього ситуація б не втратила драматизму.
Зараз усі зітхнули з полегшенням: газ є у сховищах, газ буде і в трубі, нехай навіть значно дорожчий. І мода на альтернативні джерела енергії, на диверсифікацію енергопостачання мине?
Тим, хто вважає, що тепер-то нарешті в Україні по-справжньому займуться енергоефективністю, можна нагадати хоча б ситуацію 2006 року. Тоді під Новий рік Росія також поставила Україні ультиматум щодо нової ціни на газ. І вітчизняні підземні газосховища майже не мали газу. Нашу країну цілком могла спіткати участь, наприклад, Балкан цієї зими. Запитання: з тих пір реалізувалося багато реформ, що стосувалися енергозбереження, альтернативних джерел енергії?
Спеціалісти цю хронічну проблему України з проведенням реформ пов’язують із політичними мотивами. Адже будь-який чинний уряд не наважується на складні, непопулярні та довготривалі реформи, бо не впевнений, що протримається стільки при владі, аби зібрати з цього добрі плоди. Пріоритет надається швидким та популярним серед простого люду реформам, які можуть підняти політичний рейтинг.
Натомість, як стверджують економічні експерти, в подальшому така практика може завести в нікуди... Так, у структурі споживання первинних енергоресурсів України газ становить близько 41% (нафта — 18,4%, вугілля — 24,3%, атомна енергія та решта — 16,3%), що втричі більше, ніж у світі, й удвічі — ніж в Європі, розповідає «Дню» економіст Борис Кушнірук. «Наприклад, Франція 2005 року спожила 48 мільярдів кубометрів газу, Іспанія — 30 мільярдів, Польща — 13 мільярдів, тоді як Україна використала 76,4 мільярда... Україна має серйозно зайнятися зміною паливно-енергетичного балансу!»
Кушнірук за приклад вітчизняним чиновникам ставить поляків. У Польщі, за його словами, енергобаланс на 65% забезпечується вугіллям, на 19% — нафтою і лише на 11% — газом, іншими видами енергоносіїв — на 5%. «Зрозуміло, що в таких умовах газовий шантаж Польщі просто неможливий, тоді як проти України застосувати його цілком реально, — говорить експерт і робить висновок: — Україна має поставити перед собою завдання в надзвичайно короткі строки, протягом двох-трьох років, зробити дуже серйозні реформи (металургійну галузь повністю перевести на альтернативні джерела енергії, так само й решту промисловості, окрім хіміків, у яких газ — це сировина). Очевидно, ненормальним є й те, що занижують ціну на газ вітчизняного видобутку. Це ж не стимулює його! Окрема тема — житлово-комунальне господарство...»
Але знову ж таки: чи ризикнуть урядовці робити такі реформи майже перед виборами? «Якщо ціна на енергоресурси зростатиме, то в них просто не буде іншого виходу, — упевнений Борис Кушнірук. — І в такому випадку можливий ряд позитивних змін: в цю галузь доведеться запрошувати приватних інвесторів. А для того, щоб вони прийшли, доведеться змінювати правила гри». Ця ж зміна, на його думку, допоможе боротися з корупцією.
Та поки урядовці вагаються, місцеві ентузіасти давно діють... разом з європейцями. Так, як повідомив «Дню» виконавчий директор асоціації «Енергоефективні міста України» Анатолій Копець, на даний момент Європейська комісія реалізує дуже цікаву ініціативу, яка називається Конвент мерів, тобто Угода міських голів. «Не очікуючи ініціатив уряду, ми думаємо, що було б добре, якби Україна просто долучилася до цих угод і почала реалізовувати подібні програми на місцевому рівні спільно з європейськими партнерами... Європейська комісія не заперечує проти того, щоб українські міста брали участь у цій ініціативі, вона вже прийняла багато наших міст як повноцінних учасників. Тож частина українських міст реалізовуватиме європейську політику на своїй локальній території. Основа цієї політики — підвищення енергоефективності. Причому не сегментарно, а скрізь. Місто фактично починає будувати свою власну політику з енергоефективності», — розповідає Анатолій Копець.
Будь-яке зростання ціни енергоресурсів різко привертає увагу до енергоефективності. Більше того, вона стає рентабельною... І в даному випадку нам не треба вигадувати свій велосипед, зазначає Анатолій Копець. Для цього, на його думку, достатньо лише використати вдалий досвід інших країн... «Ми намагаємося долучити до цього процесу якомога більше українських міст, — продовжує Копець: — Адже цією справою має займатися не тільки уряд, а й місцева влада. Енергоефективність починається не з центру, а знизу».
У будь-якому разі, моду на енергоефективність Україні краще було б використати й реалізувати в конкретних реформах як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні якнайскоріше. Інакше українські ЗМІ приречені розповідати про способи зекономити енергію, добути альтернативну тощо лише тоді, коли країні не буде вистачати тепла в одну із холодних зим...
КОМЕНТАР
Павло КАЧУР, виконавчий директор Альянсу «Нова енергія України», екс-міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства:
— Я повністю поділяю побоювання «Дня», що це може бути лише мода. І дуже не хотілося б, щоб ця мода пропала із завершенням опалювального сезону. Бо якщо говорити про конкретні дії, то сьогодні ми не бачимо політики уряду, яка визначається як політичний пріоритет і відповідно підтримує його: як організаційно, так і фінансово.
Якщо поглянути на бюджет 2009 року, то там є надзвичайно скромна сума — 25 мільйонів на відшкодування відсотків за кредит у політиці енергозбереження. Це означає, що така політика просто відсутня. Адже говорити й не підкріплювати — це імітація...
А, наприклад, за нашими розрахунками, Україна може відмовитися від 25 мільярдів кубометрів російського газу, якщо поставитися до політики енергозбереження як до завдання державного значення.
Що ж стосується житлово-комунального господарства, то воно, насамперед, вимагає кредитного ресурсу для того, щоб за рахунок економії повернути ці запозичені кошти. Це має бути основний механізм. Якщо його буде впроваджено, це означатиме, що ми тільки за рахунок самоокупних проектів у межах п’яти років можемо суттєво скоротити споживання й покращити економіку генерації й передачі одиниці тепла.
Проте загроза того, що нічого в цьому плані не відбуватиметься, є. І я цю загрозу пов’язую з тим, що українські політики, на жаль, діють за принципом одного-півтора року перспективи. А нам треба говорити про проекти мінімум п’ятирічного терміну... Це є дуже серйозна проблема. Тому ризик відсутності змін залишається. А це у свою чергу означає, що ми 30—40% енергії (це що стосується енергетичного сектору) витрачатимемо неефективно. Натомість, якщо порівняти наші дані з європейськими, то ми можемо мати запас у 2—2,5 разу.
