Останні кілька місяців громадяни України не без інтересу спостерігають за спробами прем’єр-міністра Юлії Тимошенко виконати свої передвиборні обіцянки. Однією з головних її передвиборних «фішок» був намір повернути до держвласності ВАТ «Дніпроенерго». І хоч у цій справі, на відміну від повернення людям їхніх втрачених внесків в Ощадбанку колишнього СРСР, чому нібито заважає підступний голова президентської канцелярії, процес також йде «ні погано, ні добре».
Звичайно, Окружний адміністративний суд Києва визнав незаконною ухвалу зборів акціонерів «Дніпроенерго», яке дозволило додемісію, внаслідок чого держава втратила значну частину акцій цієї кампанії. Більш того, новий Кабмін 21 березня скликав збори акціонерів, на яких підтвердилася приналежність державі 76%+1 акція «Дніпроенерго». Через півтора місяця уряд скасував постанову Кабміну на чолі з Віктором Януковичем, яким «Енергетичній компанії України» наказувалося голосувати за додаткову емісію акцій ВАТ «Дніпроенерго». Які можуть бути претензії? Здавалося б, на бездіяльність не схоже. Але чому всі ці зусилля робляться так неспішно, з великими паузами й без жодного ентузіазму? Незважаючи на всі названі позитивні рішення, держкомпанія «Дніпроенерго» досі знаходиться під оперативним управлінням менеджерів «Донбаської паливно-енергетичної компанії» (ДПЕК), підконтрольної Ринату Ахметову. Михайло Михайлов, обраний на зборах 21 березня керівником «Дніпроенерго», хоч і представляє державу, але так і не має фізичного доступу до управління «Дніпроенерго». Таке враження, що державний апарат просто безсилий проти окремо взятого громадянина України. Тим часом, він не лише продовжує отримувати від державної компанії дешеву електроенергію для своїх численних підприємств, але й є великим гальмом у справі реформування галузі. У зв’язку з цим вельми показовим є фактичне блокування Ахметовим роботи Ради оптового ринку електроенергії.
Рада ОРЕ складається з десяти так званих голосуючих директорів, які представляють інтереси виробників електроенергії та постачальників. На початку минулого року, ще за Юрія Бойка на чолі міністерства Мінпаливенерго, Рада майже повністю змінила свій склад, причому половина стала орієнтуватися на Ахметова. До його голосу уважно прислухаються представники ТОВ «Східенерго» Геннадій Туранов і ТОВ «Сервіс-Інвест» Борис Лісовий (обидві компанії входять в ДПЕК), а також керівники де-юре державних компаній — заступник гендиректора «Київенерго» Дмитро Усатюк, президент «Укрінтеренерго» Микола Пашкевич і голова «Дніпрообленерго» Едуард Соколовський (призначалися за квотою ДПЕК).
Новий міністр Юрій Продан чотири місяці б’ється над тим, щоб змінити розставляння сил у Раді. Але всі п’ять його спроб провести голосування та поставити своїх людей зводить нанівець представник енергопостачаючої компанії «Сервіс-Інвест» Борис Лісовий. Маючи довіреність голосувати ще й від імені «Дніпрообленерго», він просто зриває кворум. Відразу згадується 2000 рік, коли на збори членів ОРЕ з’явилася група топ- менеджерів енергопостачаючих компаній, і перешкодила провести його. Сьогодні Ринат Ахметов отримує подвійну вигоду. По-перше, він не дає Ю. Тимошенко вирішувати стратегічно важливі питання. Наприклад, нещодавно уряд доручив Раді енергоринку схвалити виділення кредиту в розмірі 50 млн. гривень двом державним енергогенеруючим компаніям, за рахунок чого планувалося частково погасити заборгованість теплоенергостанцій за спожите раніше вугілля. Завдяки зусиллям донецького олігарха, Юлія Володимирівна не має можливості набрати додаткові бали в свою рейтингову скарбничку.
Крім того, через недієздатність Ради ОРЕ неможливо змінити правила роботи на ринку електроенергетики, оскільки будь-які позитивні зміни б’ють по інтересах Рината Леонідовича. У 2005—2006 роках, тодішній заступник голови Мінпаливенерго Юрій Продан повністю контролював Раду і вніс ряд істотних поправок до правил роботи енергоринку. Істотною була зміна Тимчасового порядку обліку обсягів накопичення вугілля газової групи теплоенергостанціями на осінньо-зимовий період 2005—2006 років. У результаті держпідприємство «Енергоринок» стало закуповувати електроенергію, насамперед, у ТЕС, енергоблоки яких працюють на вугіллі антрацитової групи. Тому «Східенерго», яке виробляє енергію за рахунок спалення вугілля газової групи, зазнало збитків.
Щоправда, Ахметов швидко компенсував їх — 2007 року Рада ОРЕ дозволила ДП «Енергоринок» оформити кредити в Ощадбанку (під гарантії рахунків генеруючих компаній) для теплової генерації на 1,5 мільярда гривень. Близько третини цієї суми пішла на «Східенерго», хоч усі банківські відсотки за оформленими позиками держпідприємство «Енергоринок» платить за свій (тобто державний) рахунок.
Але головна проблема — не лише в фінансових збитках держави. Через блокування роботи Ради ОРЕ, на невизначений термін затримано перехід від давно застарілої моделі «єдиного покупця» до ринку двосторонніх договорів на поставку електроенергії, який планували здійснити 2008 року. Така модель дозволила б учасникам встановлювати обсяги та ціни разом із зниженням ризиків роботи генеруючих електроенергію об’єктів. Ринок двосторонніх контрактів на електроенергію є більш прозорим, забезпечуючи впевненість споживача в справедливих цінах і ускладнюючи можливість окремих виробників встановлювати вигідну лише для них ціну для ринку загалом.
Компанії донецького олігарха за таких умов працювати не можуть. Їм не звикати до адміністративного втручання та централізованого ринку, який, до того ж, різко знижує інвестиційну привабливість галузі. Таким чином, приватні інтереси перешкоджають реформуванню українського ринку електроенергії, а також модернізації енергогенеруючих підприємств. У контексті нещодавнього вступу до СОТ і жорсткої конкуренції на світовому ринку, така позиція — це пряма загроза для національної безпеки країни.
